Gap year – перекладається як “пропущений рік”. За кордоном пропустити рік між школою і університетом – не дивина. Цей час можна використати на волонтерство, подорожі, вивчення нової мови чи роботу – тобто на розвиток і розуміння себе. Можна подумати і визначитися, що насправді цікаво і яку професію зрештою обрати. Але, звісно, такий рік можна і змарнутивати.
Дар’я (Крим). Вирішила не вступати до університету цього року. Навчатиметься рік в Українській Академії Лідерства
В 11 класі я не знала, ким хочу стати. І не знаю досі. Зараз дуже великий вибір професій – складно зрозуміти, що подобається. Є відчуття, що вибір спеціальності в університеті – це на все життя. У класі була думка, що вирішувати треба чітко: піду на економіста, бо хочу відкрити ресторан і займатися цим усе життя. Хоча насправді все не так.
У нас був урок профорієнтації у 9 класі, вів його трудовик. Це був восьмий урок, нам показували незрозумілі презентації про найдивніші професії. Обговорювали, наприклад, перевертальника пінгвінів (фейкова професія – ред.).
Однокласники, навіть ті, хто склал іспити на двійки, вступили до коледжів, аби не втрачати рік. Я ж до цього ставлюся спокійно. Навіть думала, що якщо з Українською Академією Лідерства не вийде, то переконаю маму, що цього року не вступатиму.
Цей рік був дуже насиченим, мені було важко. Я хочу зрозуміти, що насправді хочу, а не вступати абикуди, бо “так треба”.
Я почитала про європейський досвід, що там стають студентами у 20-21 і це нормально.
Мама не одразу підтримала ідею відкласти вступ, досі іноді каже, що наступного року на курсі я буду найстарша, але ми з сестрою її переконали.
Сподіваюсь, що за рік в УАЛ я познайомлюся з людьми, які підкинуть мені цікаві ідеї, що спробую себе в різних організаціях, у волонтерстві, зрозумію, чого хочу, і зможу підтягнути англійську.
Зараз мене цікавить право, але я не бачу себе в офісі адвокатом. Тому буду думати. Ймовірніше, виберу напрям “людина-людина”.
Любов (Київ). Син взяв рік перерви і вступив у цьому році
У сина одразу були сумніви щодо вибору професії, бо він підходив до питання серйозно. Я натомість наголошувала, що люди зараз часто працюють не за освітою, але вона повинна бути. Це престижно. У нас є такий стереотип, і батьки змушують дітей вчитися. Але, наприклад, моя донька, яка навчалася в Канаді, розповідала, що там це не обов’язково потрібно всім.
Я була переконана, що за освіту син має платити сам. Готова була дати йому гроші з умовою, що він їх поверне, коли закінчить університет. Він зрозумів, що це справа серйозна.
Англійську склав добре, подавав документи на філологію, культурологію, психологію, політологію і соціологію (пройшов на бюджет).
Він не знав, ким хоче бути. У школі проводили профорієнтаційні тести, які визначили, що йому підійдуть гуманітарні професії, але це було зрозуміло й так.
Врешті, у день, коли треба було везти документи, син сказав, що не хоче вступати. Нікого не послухав, сказав, що буде працювати і думати, що робити і як жити.
Я спробувала вплинути: запропонувала платити за квартиру і купувати продукти. Думала, що так він передумає і піде вчитися. На це він відповів, що взагалі хоче бути самостійним (йому було 16!) та жити окремо. І поїхав.
Робота в нього вже була. В 11 класі він почав працювати адміністратором, займався друком деталей на 3D-принтері.
У травні несподівано заявив, що вступатиме на історичний факультет. Що історія йому цікава, і він точно не кине. Результати ЗНО ще дійсні. Вступив на бюджет в НПУ ім. Драгоманова. Питаю: “Будеш викладати історію?” – “Мабуть, ні. Може, буду дисертацію захищати. Може, знайду щось в архівах, чого ще ніхто не знає”.
Припускає, що може перевестися на заочне, бо хоче працювати.
Як мама скажу, що рік пропустити – це нічого страшного.
Тарас (Київ). Повчився семестр, кинув, знайшов себе в зовсім іншій сфері
Я завжди мав здібності до математики, геометрії та фізики, тому вирішив, що інженер 3D-машин – непогана професія. Ходив перед вступом на навчання до КПІ, туди й вступив.
Але мені було нудно. Склалося враження, що в педагогiв немає бажання вчитись чогось нового i ба більше вчити інших (звісно, не без винятків). Більшість просто читали книжки (як менi робот начитує). Крім того, я вже знав інформацію, яку нам розповідали в перші три мiсяцi.
Кинути університет вирішив на першій сесії. Я був на межі відрахування – через особисту неприязнь і через те, що розслабився. За моє рішення на мене ніхто не тиснув. Не думаю, що в 21 столітті вища освіта необхідна. Є, зрештою, курси. Там дають не “воду”, як в унівреситеті, а концентрат цікавої і корисної інформації.
Спочатку я думав вступати наступного року, але я не та людина, яка може нічого не робити. Взимку пішов на роботу. Спершу касиром, потім барменом. Пізніше тато підкинув ідею щодо курсів кухаря, і мене затягнуло в цю професію. Це те, що я люблю.
Далi планую розвиватись у сферi ресторанного бiзнесу, дуже хотілося б мати власний ресторан. Але для цього треба досягти рiвня шеф-кухаря. Піти знову в університет або змінити професію поки не хочу, але таку можливість не виключаю.
Те, що я кинув університет, дало мені можливість розвиватися в іншому напрямі. І я б хотів спробувати себе в ще інших. Наприклад, мені подобається маркетинг. Коли маєш свій ресторан – навчитися маркетингу класно. Зрештою, якщо я колись зміню професію, то навряд чи кулінарні здібності зникнуть. Смачну яєчню дівчині зможу приготувати
Мама Тараса: “Ми з чоловіком були шоковані, звісно, але підтримали дитину. Врешті-решт, кулінарні курси оплатили саме ми. Зараз син звільнився, планує переїжджати у Львів, бо там є хороші ресторани. Здається, він визначився із професією. Але до державної освіти в Україні ставиться негативно. Напевно, тому, що ми ніколи не переконували його в необхідності мати диплом, а наголошували на важливості знань”.