Люди можуть жартувати, сміятися, приколюватись і реготати зовсім не замислюючись, навіщо вони це роблять. Стан веселощів приємний сам по собі, але окрім того він виконує багато психологічних функцій: від налагодження спілкування з іншими людьми, до здатності відпустити болючий досвід.
Що ж таке почуття гумору і як його розвивати – спробуємо розібратись.
Почуття гумору – це, безперечно, риса, притаманна людині, це своєрідний погляд на світ. Тварини можуть бути грайливими –наприклад, котенята, радісними, – як песик, що біжить на зустріч своєму господарю. Але складно уявити собі тварину, яка регоче і качається по землі, тримаючись за животик. Хіба, можливо, мавпи. Втім, мавп’ячий сміх не має стосунку до іронії, скоріш це насмішки і агресія.
Людям також властивий сміх, який зовсім не пов’язаний з почуттям гумору. Цей сміх дуже образно окреслив персонаж фільму «Керування гнівом»: «Сарказм – це огидний братчик гніву». Насмішки з когось, стьоб, троллінг – це все значно ближче до агресії, ніж до гумору. Власне тому деякі гумористичні шоу більше скидаються на травлю, ніж на розвагу.
Але будьмо щирими, дуже довгий час людство не знало іншого гумору. Ще не так давно найбільшою розвагою було споглядати –«цирки виродків», реготати із торта, який прилетів сусідові в обличчя, чи з чийогось епічного падіння.
Хоча у випадку падіння домішується інше джерело сміху – переляк. Від сильного страху чи шоку, людина також може нервово сміятися.
І недарма відзначають особливий гумор людей, які мають близький стосунок до смерті – лікарі, військові, гробарі. Це все наштовхує на думку про захисну функцію сміху. Сміх дозволяє психіці людини впоратись з травмуючим досвідом.
Якщо людина переживає щось дуже драматично, це боляче, це може зламати. Але здатність іронізувати щодо ситуації, чи себе –прибирає драматизм і дозволяє пройти через біль.
Отже, сміх буває дуже різноманітним.
Дуже помітною є зміна сприйняття веселощів, наприклад, у німому кіно. Якщо перші комедії були пов’язані з тим, що кумедні на вигляд люди потрапляють у дурнуваті халепи – це смішно, а до того ж підживлює відчуття власної значимості «Я зовсім не такий телепень, як оцей, що на екрані». То з появою Чарлі Чапліна все змінюється. Так, його персонаж дивакуватий, але водночас і зворушливий. У фільмах Чапліна немає принизливих насмішок, але через співпереживання персонажам він дозволяє бачити комізм ситуацій.
Дітям також притаманні дуже різні види веселощів.
Дуже помітним є так званий «туалетний гумор» – його проживають майже всі дошколята і молодші школярі. Коли смішить саме вимовляння тих слів, які є умовно непристойними, перше випробування соціальних норм на міцність. Зазвичай, саме на туалетному гуморі діти починають помічати, що лише від контексту залежить чи буде смішно, чи ні. Наприклад, можна абсолютно спокійно говорити про систему травлення і продукти життєдіяльності на уроці, або про аналізи сечі в поліклініці. І це не буде смішно. Але чомусь у балачках з друзями на перерві всі ці «какульки» видаються дуже смішними. Різновидом такого гумору є також імітація фізіологічних звуків – різні пуки і відрижки. Все, що межує з огидою.
Цікаво, що саме в цей час молодшої школи, окрім контексту ситуації, діти починають помічати й «дозування гумору». Коли тільки трішечки заступаєш за межу прийнятного, то дуже смішно, але коли занадто – стає неприємно.
Тож, як не дивно це звучить, ця «туалетна» фаза має свою функцію у формуванні здорового почуття гумору – відчуття контексту і інтенсивності. Дорослим часто буває неприємно це чути, але доведеться просто пережити :).
Коли в БеркоШко діти подібними жартами переходили межу витримки дорослих, ми їх спрямовували до туалету – місце, де така лексика цілком доречна. Можна було усамітнитись там і наговорити чого завгодно. Проста заборона в цьому випадку не працює, бо якщо людині забороняти те, чого дуже хочеться, вона все рівно робитиме це впотай, так, щоб не помітив той, хто забороняє. Але якщо пояснювати недоречність і створювати легальні умови де можна «випустити пару», то це минається доволі легко.
Жарти, засновані на перекривлянні когось, також поширені не лише серед дітей, а й серед дорослих – як пародіювання. Звісно, акторський талант перевтілюватись в іншу людину може захоплювати, але такі жарти часто мають принизливий відтінок. Підкреслено гіпертрофоване відтворення манери поведінки людини зображає її неадекватною, не вартою поваги. Водночас ті, хто насміхаються відчувають себе більш значимими, ніж є насправді. Тому мені здається, перекривляння – це також замаскована агресія.
Окремим жанром є дитячий чорний гумор. У багатьох в пам’яті з дитинства лишалась принаймні парочка віршиків з безтурботним початком на кшталт «хлопчик маленький по лісу гуляв…» чи «дівчинка Лєна по полю йшла» і катастрофічним фіналом.
Природа цих віршиків дуже подібна до лікарського гумору. Їхній розквіт часто припадає на вік, коли діти вперше замислюються про смерть. І таким чином, через гумористичне сприйняття цього, діти дають собі раду. В мене є припущення, що в часи соціальних катаклізмів, збройних конфліктів чи сплесків злочинності також зростає поширення чорного гумору. Втім, це лише інтуїтивне припущення.
Із настанням підліткового віку на перший план виходять жарти на сексуальну тематику – про нетрадиційну орієнтацію і тих, хто «ще не визначився», про якісь невдалі спроби чи епічні пригоди на цьому фронті. Тема сексу починає неабияк цікавити, а відсутність практичного досвіду породжує багато невпевненості і неспокою з цього приводу. І здатність іронізувати відчутно цю тривожність притлумлює. Втім, в цьому випадку так само важливим є дозування – не перейти межу, щоб не баналізувати саме це переживання.
{{read_more|Читайте також| 3591, 2837}}
На мій погляд, самим чистим переживанням гумору, без домішок агресії чи тривожності, є відчуття абсурдності ситуації або поєднання непоєднуваного, іноді – цитування відомого в новому ключі.
От чому смішна ця картинка? Бо за нею лежить конфлікт креаціонізму і еволюції. Бог створив людей, чи люди створили Бога? Є перенесення формату стосунків між людськими дитинчатами і їхніми батьками на давніх рептилій. А окрім того, вона лаконічна.
Хороші жарти і анекдоти зазвичай не дуже розлогі, кожне слово вивірене і на своєму місці. У вербальних жартах ще чимало важить вміння оповідача, здатність витримати паузу, вловити інтонацію.
І, звісно, цей жарт буде смішним тільки для тих, хто обізнаний з темою.
Щоб зрозуміти оцей жарт, треба бути знайомим з фізикою.
А цей – з математикою.
А для цього – впізнавати і літераторів, і персонажів.
А тут самі спробуйте визначити, які контексти потрібно знати, щоб зрозуміти гумор:
Люди, які живуть у різних культурних прошарках, не можуть зрозуміти жарти одне одного. Щиро зізнаюсь, я не завжди розумію мемчики, з яких сміються мої діти – я поза контекстом.
{{read_more|Читайте також| 1640, 1585}}
Але є ознаки хорошого гумору, властиві різноманітним інформаційним просторам:
доречність (час, місце, слухачі «в темі»), акцент не на людині, а на ситуації, лаконічність, образність, паузи і інтонації, підмічання абсурдності світу, поєднання непоєднуваного, перенесення відомого у несподіваний контекст, гра слів і сенсів.А як щодо того, щоб навчитись жартувати? Це вроджена риса чи навичка?
Схоже, почуття гумору, так само як відчуття ритму чи естетичний смак, має дві складові. Є вроджена схильність, а є обізнаність і тренування, відточення майстерності.
Щоб навчитись розрізняти хороші фотографії чи картини – потрібно передивитись чимало хороших фотографій і картин, бажано обговорюючи зі знавцями свої враження.
Щоб добре ловити ритм, треба починати з простих ритмічних малюнків* і далі ускладнювати.
Щоб навчитись жартувати – треба читати чи слухати твори з хорошим, тонким гумором. Починати з простеньких анекдотів і мемчиків, але далі ускладнювати контексти, не зависати надовго на каналах з примітивним гумором.
Найголовнішим джерелом іронії є уважне спостереження за світом. Є один фільм, в якому гарно показано, як у людини прорізується почуття гумору – «Плюс один» (2008). Комізм не потрібно створювати, його досить бачити. Світ навколо сам по собі достатньо іронічний.
Часто люди прагнуть навчитись жартувати, щоб влитись в спільноту, бути «душею компанії», завести друзів. Справді, гумор є гарним опертям для побудови стосунків, оскільки дозволяє м’яко виходити з різноманітних непорозумінь, позбавлятись безпідставних очікувань, вибачати помилки.
Але найвищою майстерністю, на мій погляд, є здатність до самоіронії. Подивитись на власне життя іронічним поглядом, розрядити надмірний драматизм чи незручну паузу – жартом, в своїх халепах побачити іронію долі. Цей сміх самий цінний. Він дає відчуття легкості і свободи.
* Ритмічний малюнок – певний порядок групування долей такту або самих тактів, послідовність тривалостей звуків, відокремлена від їх висоти (на відміну від мелодичного рисунку).
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram