Уряди країн усього світу постійно збільшують фінансування у сфері використання технологій в освіті, вкладаючи кошти в усе — від гаджетів до електронних ресурсів. А школи вводять технології до навчальної програми. Однак є певні ризики таких нововведень. Про них у блозі Світового банку написав провідний економіст організації Девід Еванс. У своїх роздумах він спирається також на роздуми колеги — Майкла Трукано. Пропонуємо переклад найцікавіших міркувань фахівців.
Один із сервісів, від якого більшість у захваті, зокрема в США, — це Khan Academy. Він фактично складається з низки безкоштовних відео на YouTube: коротких уроків про теорему Піфагора чи алгебраїчні поняття.
Після появи цих роликів в інтернеті виявилося, що для вмотивованих і здібних учнів вони можуть стати чудовим інструментом, щоб допомогти в навчанні та поглибити знання. Тобто результати вказують на основну проблему таких інновацій: вони більше допомагають тим, хто вже має різні привілеї. Адже ці люди можуть з тих чи інших причин досить швидко використати всі можливості.
У процесі впровадження інновацій Світовий банк, та й узагалі кожен, на мою думку, стикається з таким ускладненням: хвиля інновацій може сколихнути всіх, та не всіх вона підіймає на однакову висоту і з однаковою швидкістю.
Але цю нерівність можна подолати. Хороший приклад — уругвайська програма з технологій в освіті Plan Ceibal. Уругвай був першою країною, в якій кожного школяра забезпечили безкоштовним ноутбуком: починаючи з найбідніших регіонів і завершуючи більш привілейованими.
Найбезглуздіша помилка, яка повторюється знову і знову, — це просто нашпигувати школи новітніми технологіями і чекати, доки не станеться диво. Не мати при цьому чіткого плану і думати, що поліпшення відбудеться автоматично, бо діти ж ніби як «цифрове покоління».
Цей термін радше заплутує, ніж роз’яснює ситуацію. Хибним було б вважати, що сама наявність технологій уже здатна вирішити проблему.
Чергова типова помилка, якої постійно припускаються, стосується, на жаль, переконань багатьох міністрів освіти, від яких можна почути: «У нас проблема з учителями, з учительськими профспілками. От якби технології могли замінити вчителів, ми б позбулися цих проблем чи могли б з ними впоратися».
Та знаєте що? Ніде у світі технології не здатні замінити вчителів. Вони можуть змінити діяльність вчителів, деякі з їхніх обов’язків, але в жодному разі не замінюють їх. Навпаки — роблять їхню роль ключовою в освіті.
Те саме підтверджує і нещодавній огляд різних форматів навчання, автори якого дійшли висновку: шкільні програми, в яких інші види навчання були замінені самостійним вивченням матеріалу за допомогою комп’ютера, показували гірші результати знань учнів.
У деяких школах нові технології є обов’язковою і вже звичною складовою, однак вони там — ні те, ні се, бо їм не знаходять правильного застосування. Якщо технології — це відповідь, то як тоді стоїть запитання?
Там, де думають, що технології самі по собі здатні вирішити проблему, проблема ніколи не збігається з рішенням.
Запитанням має бути те, навіщо ці технологічні інструменти мають використовуватися і які складнощі вони покликані подолати.