Коли починають перемивати кісточки сучасній школі, головним винуватцем усіх проблем завжди виявляється класно-урочна система.
І неврахування дитячої нейрофізіології, і зрівнялівка, і нав’язування застарілого контенту, і насильство над дітьми, і тоталітарний спосіб мислення, і багато чого ще.
Напевно, тільки ледачий не лаяв класно-урочну систему, але не всі знають, що саме вона колись створила революційний прорив в освіті й довгий час була єдиним можливим інструментом для забезпечення прийнятного рівня освіти великих мас людей.
Ми спробували розібратися в цьому питанні, як завжди, запропонувавши експертам у галузі освіти кілька запитань.
Що таке "класно-урочна система"? Яка головна користь від її існування? Який головний негатив має ця система? Чи потрібна в освіті на сучасному етапі класно-урочна система? Які є альтернативи?До дискусії ми також залучили Георгія Кандибура, чия школа вже більше 15 років працює не за класно-урочною системою. Його позицію окремо представлено тут.
Богдан Олександрук,
засновник і керівник приватної школи ThinkGlobal
– Що таке "класно-урочна система"?
– Це коли у визначений час протягом певного періоду в певному просторі відбувається навчальна діяльність з певної теми, дисципліни чи напрямку, для чого організовують групи учнів, частіше за все за віковою ознакою.
– Яка головна користь наразі від її існування?
– Навколо класно-урочної системи незаслужено створилося багато негативних асоціацій, пов’язаних не з нею самою, а з авторитарною, занадто зарегульованою системою навчання, яка позбавляє учня індивідуальності.
Оскільки клас і урок уже набули негативного відтінку майже в кожного з нас, то дісталося й класно-урочній системі. Але ця система – лише зручний та зрозумілий усім спосіб домовлятися про спільне навчання в одному просторі в один час.
Адже коли в навчальному процесі задіяно багато людей – студенти, вчителі, батьки (непрямо) – то без конкретного графіка, визначення часу, коли ми займаємося тими чи іншими речами, ця система просто не зможе працювати.
– Який головний негатив цієї системи?
– Негатив полягає в тому, що по дорозі загубили сенс.
Класно-урочна система замість просто зручного способу вести спільну діяльність стала самоціллю, ритуалом авторитарної освітньої системи та способом виховувати однакові гвинтики для індустріального світу.
Разом із тим школи Фінляндії, Великої Британії, Японії чи Сингапуру успішно реалізують класно-урочну систему, уникаючи більшості негативних наслідків, які цій системі приписують.
– Чи потрібна в освіті на сучасному етапі класно-урочна система?
– Думаю, що так. Без планування, без календарного розкладу досить складно організувати численну кількість людей на спільну діяльність, на підготовку до цієї спільної діяльності.
У демократичному навчанні вона буде нормально працювати, бо там немає всіх цих атрибутів і ритуалів авторитарної системи.
– Які є альтернативи?
– Я читав про різні ініціативи щодо можливості скасування класно-урочної системи, але не міг спостерігати їх на власні очі на великому масштабі.
Це часто різні способи вести спонтанну діяльність або коли йдеться про self-directed learning, тобто коли кожен учень вибудовує свій навчальний шлях, а вчитель йому допомагає.
Ми у своїй школі не відмовляємося від класно-урочної системи. Але ставимося до неї гнучко й вкладаємо в неї свої сенси.
Ярослав Коваленко,
директор в альтернативній демократичній школі Dixi
– Що таке "класно-урочна система"?
– Це принцип стандартизації навчального процесу через уніфікацію навчального контенту в уніфікованій часовій структурі для уніфікованих за віком груп дітей.
– Яка головна користь наразі від існування цієї системи?
– Зручність використання для всіх. Це можна чітко прописати. Зрозуміло, якщо дитині 6 років – вона йде в перший клас. У першому класі вона вивчає такі-то штуки. На другому році вона вивчає такі-то штуки…
Я думаю, що для досягнення цілей грамотності вона працює. Гірше-краще, але працює.
– Який головний негатив?
– Відсутність кастомізації. Вона працює з середньою температурою по лікарні. І у випадках, коли потреби дитини, вчителя, сім'ї, батьків відрізняються від тих, що записані двома стрічками в мануалі, вона не справляється. Вона не є гнучкою.
З точки зору її практичної реалізації, вона створена для того, щоб навчити читати, писати, рахувати з метою отримати людину, яка вміє синхронізуватися в конвеєрі, стандартизуватися. З таким же результатом вона працює і зараз.
– Чи потрібна в освіті на сучасному етапі класно-урочна система?
– Знову ж таки, які цілі й які ресурси?
Якщо у держави ціль: ми хочемо надсучасну систему освіти, але не можемо зараз звільнити всіх вчителів, бо це соціально напряжно для суспільства, до того ж, у нас немає ресурсу для того, щоб вливати в цю сферу, – то ні, не потрібно нічого змінювати.
Хоча навіть у цьому найгіршому варіанті можна ж сказати: "Друзі, у нас немає ресурсів, робіть, що хочете". І просто децентралізувати систему.
Але для цього потрібна певна політична воля, а цієї політичної волі, я так розумію, може й не бути.
– Чи можна систему якось удосконалити, не відмовляючись від неї?
– Поки що я всюди відповідаю, що це буде просто більш швидкий кінь, хоча вже потрібно авто.
– Можна ж зробити тюнінг і "Запорожцю"?
– Можна. Але тюнінг "Запорожця" з точки зору затрати ресурсів може обійтися більше, ніж купити щось краще.
– Які є альтернативи класно-урочній системі?
– Найпростіша альтернатива – це онлайн-технології домашнього навчання. Індивідуального або групового, коли відбувається просто об'єднання за інтересами.
Коли кожна дитина прописує собі (з батьками, безперечно) свій індивідуальний план роботи, отримання вмінь, знань та навичок, які вона хоче опанувати.
Також є технології, є майстри, які ними володіють, – технології навчання, які дозволяють працювати з різновіковими групами в разі, якщо вони більш-менш схожі з точки зору вмінь і навичок. Але зрозуміло, що це організаційно на порядок складніше.
Є школа Summerhill. Але там саме така, хоча й модіфікована, класно-урочна система. Просто діти мають право ходити чи не ходити на заняття. І в цілому вони можуть ходити на заняття не за своїм віком.
Є ще приклади, коли робота відбувається не в класно-урочній системі, а в системі різновікових груп, які навчаються за інтересами.
– Як це вирішується у вашій школі?
– У нас так само різновікові групи та індивідуальне навчання. І вільний вибір дітьми своїх предметів, своїх уроків.
– У вас день структуровано за уроками?
– Його структуровано за блоками активностей. Але в кожного з дітей ці блоки активності заповнюються по-різному.
У нас є 5 уроків по 45 хвилин, але в когось це одні уроки, у когось – другі, треті. Я говорю про дітей одного віку. А хтось у принципі не йде на уроки.
Це і є кастомізація. Думаю, що на цьому шляху рано чи пізно й буде знайдено справжню альтернативу класно-урочній системі.
Андрій Мельник,
учитель історії, директор СШ №203, Київ, ветеран АТО
– Що таке класно-урочна система?
– Це система освіти, за якої навчання відбувається в певний часовий термін з певною визначеною метою.
Головним питанням класно-урочної системи є час. Тобто певний час певна група дітей перебуває в певному місці з певною метою – здобуття знань у навчальному закладі.
– Яка головна користь наразі від існування цієї системи?
– Як будь-яка система, вона сприяє формуванню в дітей правильного підходу до здобуття знань.
Тобто дитина розуміє, що вона певним чином будує своє життя або її життя будують для того, щоб вона отримувала знання, або щоб вона проводила час у школі.
Ця система передбачає підготовку дитини до існування у світі, де все регламентовано, де життя за планом є нормальним явищем.
– Який головний негатив?
– У той же час вона обмежує різноманітність. У наших умовах, коли дітей у класі більше, ніж 20, це вже створює ситуацію, коли потреба кожної дитини або підтягується під інших, або ігнорується.
Відбувається процес усереднення учня. Ми навчаємо середнього учня. І це – головна проблема на сьогодні.
– Чи потрібна в освіті на сучасному етапі класно-урочна система? Чи можливо від неї відмовитися?
– На мою думку, вона потрібна. Питання в тому, що вона повинна змінитися.
Першим пріоритетним питанням є саме розмір того колективу, у якому відбувається навчання. Не можна нормально, індивідуально підійти до навчання дитини в класі або групі, де більше 15-20 дітей. Це просто нереально.
Також вона не враховує індивідуальні особливості дитини. Для когось висидіти на місці або сприймати певну інформацію протягом півгодини – нормально, а хтось припиняє це робити нормально й адекватно вже десь на 10-й хвилині.
Якщо ми маємо на увазі перший клас, де в нашій шкільній системі ми бачимо дітей віком від 6 років, яким ледь виповнилося, до тих, кому вже кінець 7 року, то вікова різниця в 2 роки, а діти перебувають в одному колективі.
Очевидно, що в такому віці в них взагалі в кожного свої особливі чисто фізіологічні потреби.
– Якою може бути альтернатива, щоб виконувалися ті ж завдання?
– Єдиним нормальним виходом чи зміною, реформою цієї системи буде або розподіл на менші групи, коли в нас колектив невеликий, або індивідуальні плани навчань, коли дитина чи група дітей відвідує саме ті предмети, які їй цікаві або необхідні.
Правда, тут ми опиняємося в пастці цікавості дитини. Є діти, яким у принципі нецікаво те, що пропонує школа. І тут вчителі знову повинні шукати, як цю дитину зацікавити.
– Це теж пов'язано з кількістю дітей у групі?
– Звичайно. Головне питання – який розмір колективу, що навчається. І скільки вчителів, вихователів, помічників вчителя цими дітьми займаються.
Іванна Коберник,
співзасновниця ГО "Батьківський контроль" і "Смарт освіта", радниця міністра освіти і науки України
– Що таке "класно-урочна система"?
– У мене немає власного визначення, є загальноприйняте. І воно закладене в самому терміні: це організація навчального процесу, коли учнів розділяють на класи, а основною формою навчання є урок.
– Яка головна користь наразі від існування цієї системи?
– Зручно для адміністрування і фінансування шкіл.
– Який головний негатив?
– Ця система не враховує індивідуальні особливості та освітні потреби дитини, не дає можливості будувати індивідуальну освітню траєкторію, не бере до уваги нові можливості для освіти, які з’явилися завдяки технологіям.
І найголовніше – не відповідає філософії навчання впродовж життя.
Бо за класно-урочної системи школа – це основне місце, де дитина вчиться. А в 21-му столітті це вже не так.
– Чи потрібна в освіті на сучасному етапі класно-урочна система?
– Частково має бути збережена, але має доповнитися новими формами освітньої діяльності. Власне, їх передбачає концепція Нової української школи.
– Які є альтернативи?
– Проектне навчання, навчання на основі феноменів, змішане навчання (офлайн та онлайн), дистанційне навчання чи екстернат – сучасний світ завдяки розвитку комунікацій та Інтернету пропонує форми роботи, які прогресивні вчителі вже використовують поряд з традиційними методиками.
Важливо, що новий закон "Про освіту" вперше урівнює всі форми навчання і надає право вибору.
Євген Лапін, співзасновник альтернативної школи "Скворечник", спеціально для УП.Життя
Титульна світлина SergeyNivens/Depositphotos