Про універсальне сховище усіх знань світу мріяли ще з тих пір, як з’явилася писемність. І щось подібне вже існувало. У Александрійській бібліотеці, збудованій на початку ІІІ століття до н. е. Птолемеєм ІІ, планували зберігати всі манускрипти, які тільки можна було знайти. Її каталог налічував майже півмільйона сувоїв. На початку нової ери вона згоріла, а разом з нею – і шанс втілити цей амбітний намір: зібрати всі знання в одному місці. Адже зростання обсягів інформації почало випереджати здатність її утримувати.
Враховуючи сучасні технологічні можливості, якщо оцифрувати й стиснути усе, що ми маємо у фізичних архівах – а це приблизно така кількість творів: 310 млн книг, 1,4 млрд газет чи журналів, 180 млн музичних творів, 3,5 трлн зображень, 330 тис. кінофільмів, 100 млн годин ТВ-контенту, – то отримане у результаті універсальне сховище можна буде помістити у вашій вітальні.
Все, що є суспільно важливим, рано чи пізно потрапляє в інтернет (принаймні, на це сподіваються). Наскільки великий цей простір?
За даними World Wide Web Size, він складається із близько 4,25 млрд сторінок (без врахування темної мережі і приватних баз даних).
Як зазначено у дослідженні, опублікованому у 2014 році у журналі Supercomputing Frontiers and Innovations, його загальна ємність становила близько 1 мільйона ексабайтів.
Що стосується трафіку, то за даними Cisco, у 2016-му він становив 1,2 зетабайтів (1200 ексабайтів) на рік. У компанії прогнозують, що до 2021-го він сягне 3,3 зетабайтів.
Інтернет існує на серверах по всьому світу, для охолодження яких потрібна колосальна кількість енергії. Ця інфраструктура дорога, громіздка та вразлива.
Серверна інфраструктура вимагає постійних витрат на обслуговування.
Є низка філософських питань. Приміром: чи дійсно нам потрібно зберігати геть усе? І ще – вже практичного характеру: де? Десь в Арктиці? Глибоко під водою? Чимало хто вважає, що за межами Землі.
Студентка інженерного відділення Дюкського університету Емілі Брієр, уся її родина та космічний ентузіаст і винахідник Ерік Найт у 2013 році заснували ініціативу Time Capsule to Mars, мета якої відправити на червону планету «капсулу часу», що міститиме всі-всі дані про нашу планету і її мешканців.
Серед ідей щодо носіїв для зберігання усіх цих обширів інформації, які розглядають останнім часом, – нікелеві підкладки та виведені лазером на силікатному склі штрих-коди.
Вчені також почали вивчати можливість використання ДНК для зберігання інформації, що називається пам’яттю ядерної кислоти (nuclear acid memory, NAM).
Дані «перекладають» на літери GATC – базові нуклеїнові кислоти ДНК
Створені ланцюжки потім можна буде «перекласти» назад у оригінальний матеріал. Дослідники нещодавно записали таким чином короткий GIF, а також архівну версію музики Майлза Девіса.
За допомогою технології редагування генома цей фрагмент розмістили у ДНК бактерії
За необхідних умов (темрява, сухість, низька температура) ДНК може зберігати інформацію протягом тисячоліть і не займати при цьому багато місця.
Всі ці альтернативи ще на експериментальному етапі, проте розвиток нанотехнологій та секвенування ДНК дає підстави сподіватися, що скоро ми побачимо, як вони змінюють цілі індустрії і життя кожного з нас. Хто має доступ до наших персональних даних, як ними управляє та послуговується – серйозні етичні питання, актуальні уже зараз.
Співзасновник та колишній головний редактор журналу WIRED Кевін Келлі у своїй книзі про технології, що формують наше майбутнє, висловлює переконання, що книжка перестане бути артефактом і стане процесом, посередником якого буде екран.
Келлі уявляє, що скоро можна буде підписатися на розсилку підкреслень, приміток і роздумів від людей, чия думка для нас важлива, а окремі фрагменти книжок – зв’язувати з фрагментами інших медіумів: наприклад, фрази з тексту – зі сценами екранізації.
За його словами, в універсальній бібліотеці жодна книжка не буде відокремленою, усі вони будуть пов’язані між собою перехресними посиланнями до мережі. Ми отримаємо змогу маніпулювати ними, як нам заманеться. Відтак споглядання перетвориться на взаємодію.
«Книжки вийдуть за межі своїх палітурок і поєднаються в одну велику метакнигу, універсальну бібліотеку. Колективний інтелект цієї синаптично об’єднаної бібліотеки дозволить нам бачити те, чого ми не бачимо в кожній окремо взятій книжці», – стверджує Кевін Келлі.
Експериментальний спосіб читання «швидке послідовне візуальне представлення» (rapid serial visual presentation, RSVP)
Нам буде легше дати раду з проблемою прихованих свідчень, про яку писав Нассім Ніколас Талеб у «Чорному лебеді». Він зауважував, що ми схильні розглядати відомих авторів як унікальних і вважати, що їхній успіх обумовлений саме їхньою унікальністю.
Донедавна ми майже нічого не знали про пласт обдарованих, але з різних причин не опублікованих чи не помічених авторів.
Тепер цим людям значно простіше заявити про себе і знайти однодумців. У новітній бібліотеці маргінальні і непопулярні праці завдяки цифровому континууму отримають ширшу аудиторію. Завдяки ньому ми краще зрозуміємо, що нам як цивілізації відомо.