Теорія множинного інтелекту з’явилася в 1983 році і розглядає інтелект у різних (насамперед сенсорних) умовах, а не як домінування однієї здібності до певної діяльності (йдеться про те, що людина, здібна, наприклад, до музики, може не лише добре грати на гітарі, а й краще вчитися під музику).
Автор цієї теорії Говард Гарднер стверджував, що дитина, яка довше чомусь навчається (наприклад, таблиці множення), не є менш розумною за ту, яка опановує ці знання швидше. Тому що дитина, яка витрачає більше часу, може краще навчитися через інший підхід чи мати успіхи в чомусь поза математикою, або ж, можливо, розглядає таблицю множення на більш глибокому рівні, і тільки ззовні це виглядатиме, ніби вона погано засвоює матеріал.
Якщо вчителеві важко навчити учня в традиційний спосіб, теорія множинного інтелекту, окрім вербально-лінгвістичного і логіко-математичного, пропонує кілька інших способів подання матеріалу: ритміко-музичний, тілесно-кінестетичний, просторовий, міжособистісний, внутрішньособистісний (здатність чітко сприймати себе і совї почуття) та натуралістичний (здатність навчатись за допомогою природи).
У київському інноваційному освітньому таборі “Jamm“, беручи до уваги такий підхід, вважають, що кожна дитина геніальна. Засновник табору Олег Василевський визначив три головні цілі у своїй роботі: допомогти кожному зрозуміти свою унікальність, спробувати її розвивати і навчити співпрацювати з іншими.
Він розповів “Новій українській школі”, як допомагає досягати цих цілей теорія множинного інтелекту, як її можна застосувати в школі і чому не завжди варто критикувати вчителів.
У нашого сина були проблеми з навчанням у школі. Якось він прийшов додому засмучений і ображений. Я запитав у нього, що таке інтелект. “Так, я знаю, – відповів він, – здатність вирішувати якісь задачі”. Питаю, хто зараз з класу може сісти за піаніно, послухати музику і зіграти її? (Він навчився грати без вчителів завдяки YouTube, і його взяли в музичний коледж, хоч він і не знав нотну грамоту так, як інші. Взяли, бо гарно грає). Він тоді усміхнувся: “Ніхто”. То хто геніальний, хто розумний? Ми з дружиною завжди вкладаємо це – ти геніальний, не схожий на інших, це дуже круто.
Але так було не одразу. Ми, двоє батьків з педагогічною освітою, думали: “Це наше дитя, і ми його любимо, але нас вчили: якщо дитина приносить двійки, то вона нерозумна”. Якось наша знайома запитала, чи чули ми про множинний інтелект. Для неї ця теорія стала фільтром, який дозволяє дивитися на дітей по-іншому.
Ми з дружиною розкрили книжку і побачили, що в нашого сина –внутрішньо-особистісний інтелект і ритміко-музичний. “Вау! – подумали ми. – Та наша дитина геніальна!
У кожного з нас є всі види інтелекту, деякі з них просто більш активні. І кожна дитина має унікальну їх комбінацію.
З цього почалася реформа нашого погляду на освіту. Ми змінили ставлення до оцінок. Математика не виходить? Нічого. Але двійка не пройде, бо це просто безвідповідальність. Трійка – влаштовує, а четвірка – взагалі бомба.
Потім ми прочитали Кена Робінсона і зрозуміли, що сучасна система освіти була створена 150 років тому і була орієнтована на майбутніх працівників заводів. А отже і досі базується на двох видах інтелекту – вербально-лінгвістичному (як ми пишемо і читаємо) і на логіко-математичному (як рахуємо). Це все, що було потрібно для людей на заводах. І ці два види інтелекту стали основними, через які батьки дивляться на своїх дітей. І цей погляд розділяє дітей на тупих і розумних.
Але Говард Гарднер (автор теорії множинного інтелекту, – авт.) писав, що не розуміє, як у такому випадку “середнячки” або ті, хто не закінчили університетів, згодом стають мільярдерами.
Очевидно, що світ пішов уперед, і софтскіли (тобто людські якості, як то відповідальність, вміння працювати в команді тощо, – авт.) матимуть ще більшу вагу. І хоч ми не можемо підготувати дітей до професій, які ще не існують, але можемо дати навички, які допоможуть їм адаптуватися, коли ті з’являться.
Прикол цих видів інтелекту в тому, що ви не просто розвиваєте домінантний, але, розуміючи, яка у вас унікальна комбінація, ‒ можете використовувати її для вирішення задач.
Я хочу поїхати в Буковель. Якщо в мене розвинений міжособистісний інтелект – то я зателефоную і запитаю когось: а ви були там? Як туди дістатися? Якщо логіко-математичний – зайду в інтернет і прочитаю.
Добре, коли батьки розуміють, що таке множинний інтелект. Але буває, що дитина з ритміко-музичним інтелектом приходить додому, одягає навушники, щоб вчити математику, а приходить мама і каже зняти. А дитина насправді тільки так і може вчитися. Або пам’ятаєте дітей, які завжди стукають по парті?
Фото: автор – TarasMalyarevich, Depositphotos
Так само в дитини з вербально-лінгвістичним інтелектом: вона буде говорити незалежно від того, ставите ви їй запитання чи ні. Їй треба виговоритися.
Я провів по школах 28 лекцій, щоб розповісти, як визначати таких дітей. Це можна зробити за допомогою тесту, але багато педагогів з досвідом інтуїтивно ці речі завжди знали й знаходили підходи.
Одна вчителька розповідала про свого учня, який був спортсменом і не тягнув фізику. Спершу вона просила, щоб він допомагав їй приносити обладнання на уроки. А потім домовилася: якщо вивчиш правило чи термін – поставлю четвірку. Хлопець закінчив школу близько двадцяти років тому, і вони з вчителькою досі спілкуються. Вона дала йому віру в себе.
Коли на морі підіймається вода, то підіймаються всі кораблі. Діти, які вірять у себе, набагато краще вчаться за тих, які вважають, що вони дурні. Усе починається з розуміння, що в дитини – унікальна комбінація видів інтелекту.
Я, як вчитель, це розумію. Ну, не йде математика, ну і плювати! Але я знаю, що дитина геніальна і може досягнути успіху в житті. Тож, якщо я в неї повірю, вона буде зовсім інакше вчитися. Так, у вчителя 30 дітей, але він може вірити! Дивитися на дитину як на унікальну особистість.
Я пропонував вчителям:
Давайте проведемо тест. Якщо ви будете знати, що у вас у класі 80% діти з домінантним візуально-просторовим інтелектом – невже ви не зможете адаптувати свій матеріал, коли будете готуватися до уроку?
Звичайно, зможуть.
І, звичайно, це дуже тяжко, але можливо. Я дуже поважаю педагогів, які багато працюють у школі, бо вони до цього приходять інтуїтивно. Просто в них немає системи.
Сьогоднішню школу критикують. Частково є за що, частково – несправедливо. Бо нерозумно очікувати дивіденди від рахунку, на який ти не поклав гроші. Суспільство несправедливо ставиться до шкіл, очікуючи, що вчителі будуть любити дітей, знаходити до них унікальний підхід. Вчителі не можуть робити те, що не зроблено для них.
Тому від критики результату не буде. У вчителів треба інвестувати. Їм потрібні тренінги з розвитку особистості. Вони мають бути наповнені, щоб хотіти ділитися.
Надія Швадчак, “Нова українська школа”