Ольга Васильків очолює «Школу радості» вже п’ять років.
Думала, не впораюся, бо здавалося, що директорка має бути завжди суворою, а я досі не вмію кричати,
– каже вона.
Працювала тут учителькою молодших класів відтоді, як двадцять років тому в приміщенні колишнього садочка на Пулюя, 10 почала працювати спеціалізована школа з поглибленим вивченням англійської мови. Зараз тут навчається двісті вісімдесят дітей – десять класів, кожен із яких має дві кімнати (навчальну та ігрову), окремий санвузол і роздягальню.
Раніше Ольга Васильків разом із колегами працювали у школі №83. У 1995 році до Львова з Канади приїхала – громадська діячка, авторка методу особистісно-орієнтованого навчання дітей у початковій школі «Лицем до дитини» Оксана Винницька, аби провести навчання для вчителів.
Тоді ми зрозуміли, що треба щось змінювати в освіті. Однак через понаднормову кількість учнів у школі і роботу у дві зміни першочерговою була потреба розвантажити школу.
– згадує директорка.
Чотири початкові класи і деяких учителів закладу перевели у приміщення садочку – там дітей було менше. Через два роки дошкільнят перевели в дитячий садок №159 «Віночок», а приміщення віддали школі.
Ольга Васильків
Ми довго думали, як її назвати, бо вирішили не давати школі порядкового номера. Ще не було шкіл, які працювали за подібною методикою, не було в кого вчитися, тож багато дізнавалися самі. Читали, як працював зі своїми дітьми Василь Сухомлинський і вирішили назвати школу за його методикою – Школою радості. Упродовж двадцяти років намагаємося працювати так, аби школа відповідала назві,
– каже директорка.
Класна керівниця 3-Б Ольга Левицька розповідає, що вчитель у «Школі радості» є модератором, який створює умови, аби діти вчилися самі.
Зараз вони навчаються спілкуватись один із одним, ставити запитання й давати відповіді, не бояться висловлювати свою думку,
– пояснює вчителька.
Ольга Левицька
Для проведення уроків тут використовують різні форми роботи – у групі, у парі, фронтальні, самостійні роботи тощо, а також чимало матеріалів, які доповнюють підручники. Щотижня учні кожної паралелі вивчають окрему тему: треті класи – ґрунти, четверті – космос, перші – кольори.
У першому класі щотижня вивчають новий колір. Щопонеділка учні приходять в одязі того кольору, якому будуть присвячені наступні п’ять днів.
Зараз у нас синій колір і морські мешканці, вчора були блакитні квіти. Завдання даємо на картках у вигляді рибок чи інших морських мешканців – усе підв’язуємо до теми,
– розповідає про методику вчителька першого класу Оксана Голодівська.
Оксана Голодівська
Ще одна форма навчання – центри: математики, читання, творчого писання, малювання, ігровий тощо.
У центрі ми кладемо інструкцію, яку діти читають самостійно. Дитина має облікову картку, де відзначає, в якому центрі вже виконала роботу, а в якому ні. Переміщуючись із центру в центр упродовж дня, дитина навчається самостійно,
– каже Ольга Левицька.
До цієї форми навчання залучають батьків – наприклад, тоді, коли потрібна допомога з проведенням дослідів.
Від дітей, які йдуть до першого класу, тут не вимагають уміння читати.
Ми не вчимо читати звуки, не складаємо склади, а відразу вчимо читати цілими словами. Наприклад, якщо намальований банан і написано “банан”, дитина вже за тиждень читатиме це слово,
– пояснює директорка Ольга Васильків.
Батьків також заохочують навчати дітей, показуючи їм малюнки зі словами. Та й взагалі, домашнє читання тут шанують.
Ввечері перед сном батьки читають казку, оповідання або вірші своїм дітям. У першому класі учні хочуть бачити назву, знати головних героїв і малювати малюнки, але вже за півроку деякі діти читають самі.
Кожна дитина записує, скільки слів або текстів прочитала, до спеціального зошита, а на перерві переповідає вчителеві прочитане. Усе це вчитель фіксує в куточку читання – спеціальній карті з прізвищами кожного школяра. Прочитавши три казки за тиждень, учень отримує зелену наліпку, більше – рожеву.
Ми даємо батькам рекомендовану літературу для дітей, але обирають учні самі. Хтось читає про футбол, хтось фантастику, хтось – історичні твори,
– говорить учителька четвертого класу Марія Логуш. Її учні, отримавши завдання прочитати сто сторінок, не зупиняються й на трьох сотнях. Практикують у школі й тихі читання: щодня впродовж п’ятнадцяти хвилин школярі читають свої улюблені книжки, які приносять із дому.
Писати вчать поступово.
З першого дня дитина пише друкованими літерами. Пізніше ми беремо прописи, як і в усіх школах. Писані букви починають писати в січні,
– розповідає Ольга Васильків.
У другому класі вчителька Леся Дзюбан проводить інтегрований урок української мови та природознавства. Традиційно кожна дитина має тематичні зошити.
Ми вивчаємо гриби, знайомимось із подвійними чи потрійними назвами. Пари слів учні повинні переписати в зошит з української й пояснити значення кожної пари,
– розповідає вона.
Наступний інтегрований урок Леся проведе з природознавства й математики:
Підсумковий урок із додавання й віднімання двоцифрових чисел. Учні матимуть картки з завданнями. Обрахувавши приклади й записавши результат у порядку зростання, діти зможуть розкодувати назву гриба. Далі вони ходитимуть класом і шукатимуть інформацію про певний гриб: їстівний чи отруйний, як виглядає, де росте тощо.
Дозволяти дітям рухатись під час уроків – ще один принцип «Школи радості».
До навчання активно залучають батьків. На двадцятиріччя школи, наприклад, учні робили проекти разом із батьками.
Це необов’язково. Для нас важливо, аби батьки говорили з дитиною, робили щось разом на вихідні, а не окремо – дитина за комп’ютером, а мама у фейсбуку,
– пояснює Ольга Васильків. Традиційних батьківських зборів, де збирають усіх батьків і говорять щось на загал, тут не практикують. Класні збори проводять двічі на рік: у вересні – тематичні, у грудні – індивідуальні. Кожна сім’я у зручний для неї час може прийти на півгодини до вчителя й довідатись про успішність та проблеми їхньої дитини.
Наприкінці навчального року ми проводимо підсумкові батьківські збори. Найчастіше – за межами школи. Батьки приходять на загальношкільні свята, є й спеціальні свята для батьків і дні відкритих дверей,
– каже директорка. Батькам тут дякують – кожен учитель у той спосіб, який уважає за потрібний.
Купили карнизи, почистили килимок, придбали ксероксний папір – дякуємо. Якщо батьки прийшли й побачили, що діти зробили власноруч із того ксероксного паперу, то завжди допомагатимуть школі. Вони мусять бачити, що все використовується за призначенням,
– каже Ольга Васильків.