У суботу вранці одночасно у двох групах – батьківській “Батьки SOS” та вчительській “Уміти вчити: спільнота освітян” – я розмістив фото, яке зробив у гімназії Хельсинки місяць тому, і запитав: “Чи може ось так (чи подібно) прийти на роботу українській вчитель?”.
Я запропонував два варіанти відповідей, причому учасники могли додати і свій, але ані в одній групі, ані в іншій нових варіантів не з’явилося. Члени груп обирали із запропонованих:
А чому ні? Вчитель – вільна людина, яка має право на самовираження.
Не можна в жодному разі! Такий вигляд компрометує педагога.
За добу це запитання отримало в обох групах більше двох тисяч відповідей, причому в “Батьках SOS” відповідей було втричі більше.
Звичайно, результати цього опитування не можуть бути визнані цілком коректними (релевантними), але показали цікаві речі.
По-перше, наголову були розбиті скептики серед батьків, які на початку єхидно прогнозували, що в учительській групі таке опитування дасть суцільно негативний результат.
Хоча відповідей “ні” серед учителів очікувано більше, ніж від батьків, але однаково їх лише 7% із загальної кількості проголосувавших учителів. Це аж ніяк не тягне на домінантну думку. Адже право вчителя бути вільним у виборі свого іміджу підтримали 93% вчительської групи – на дуже солідній вибірці більше 500 відповідей.
По-друге, загальна думка тих, хто надав відповіді, вражає практичною одностайністю мотивації, яка в коментарях повторювалася разів двадцять:
“Не має значення, якого кольору волосся, чи в що вдягнений вчитель, якщо він гарно вчить і користується повагою в дітей”.
І, звичайно, не обійшлося без сумних констатацій від колег, що “я б і хотіла, але лячно: що скаже адміністрація та батьки?”. Колеги, батьки відповідь вам дали: 97% з них хоче бачити вчителя незашореного, відкритого, можливо – екстравагантного.
Мені можуть заперечити, що противники “вільного стилю” тут не висловлювалися, щоб не підпасти під висміювання за консерватизм. Але, вибачте, навіть таке побоювання висловитися захисників старих методів багато про що говорить: вони вже відчувають, що ретроградні погляди не знаходять підтримки серед батьків та активних вчителів.
Звичайно, ніхто не зможе бути “вільним за командою”. Але очікування суспільства до вчителя відчутно змінюється: ми бачимо величезний запит на вчителя креативного, у чомусь – нестандартного, не зашореного, здатного поставитися до самого себе іронічно.
Нема сумніву, що тим колегам, які готові бути нестандартними (за різними критеріями), легко точно не буде: почуєте і сичання за спиною, і, можливо, “виховні бесіди” від забронзовілих колег або плітки серед таких же батьків.
Але – дерзайте, не бійтеся бути самими собою. Батьки й діти чекають цього від нас.