Ви ніколи не задумувалися, звідки беруться, як виникають нетолерантність, агресія і насильство? Адже нетолерантність не є свідомим вибором людини. Коли відбувається вибух агресії, людина не має вибору, куди її каналізувати. А приводів для агресії в нашому житті вистачає.
Якщо спробувати назвати єдину причину агресії, це, напевно, фрустрованість людей, є таке психологічне поняття. Якщо простою мовою, це коли у людини є потреби, матеріальні, особистісні, соціальні й вони не задовольняються, причому систематично.
Коли ця фрустрованість накопичується, ми починаємо відчувати її як потужну енергію, яка шукає спосіб вилитися. Власне це ще не є агресією. Це просто енергія, яка виникає при систематичній невідповідності реальності очікуванням. Але якщо ми не знаходимо, як реалізувати цю енергію, вона все більш приймає ознаки агресії.
При досягненні якогось порогу виникає вибух – стрілянина в школах, домашнє насильство, більшість етнічних конфліктів і таке інше.
Кожен бореться зі своєю фрустрацією по-своєму. Хтось п’є. Хтось «вживає». Хтось занурюється в азартні ігри. Хтось «відривається» на дітях, на родині, на сусідах, на перехожих, на слабкіших. Хтось шукає винних у владі, в опозиції, в олігархах, в НАТО, в Росії, в жидо-масонах. Ми спостерігаємо «дідовщину» в армії, булінг в школі, алкоголізм, домашнє насильство, наркоманію, зріст злочинності, холокости, суди Лінча, стихійні заколоти, пугачовщину…
Будь-яка влада звірячим почуттям знає цей механізм і інтуїтивно знаходить способи каналізації цієї енергії і навіть використання її для своїх потреб.
Цікаво, що будь-яка опозиція апелює до тої ж самої енергії. І вона зацікавлена в перетворенні її так само на агресію.
Так, на жаль, багато проблем людської спільноти існує лише тому, що це комусь вигідно.
Але агресією агресію не переможеш. Шкода! Так було б просто. Але не працює. Агресія породжує зустрічну агресію. Насильство породжує насильство.
І тут як не згадати відомого класика: «Может, что-то в консерватории надо подправить?»
По-перше, знаходити спосіб «каналізації» цієї енергії до того, як вона перетворилась на агресію.
Творчість. Регулярна художня творчість. Пишіть романи, новели, вірші, малюйте в зошитах, на шпалерах, на стінах домів, робіть мурали, створюйте кіно, анімацію, робіть театральні вистави, займайтеся музикою – робіть будь-що, що містить емоційну складову. Вчіть дітей цьому зі школи.
Почуття гумору. Якщо вам вдалося побачити ситуацію смішною, ви вже погасили частину своєї агресії. Вчіть дітей цьому з дитинства.
Перетворення складних ситуацій на гру. Розумію, що дуже важко перетворити війну на гру. Особливо тим, хто втратив в цій війні близьких… Але якщо би всі це вміли, війн не було би.
Саморефлексія через «виписування» своїх проблем. Сідаєте і пишете про свою фрустрацію вздовж і впоперек. До тих пір, коли вона не розчиниться. Це важка робота. І на жаль зараз поки що не для кожного. Вчіть дітей цьому зі школи.
По-друге, створювати формати для каналізації агресії, коли вона вже є. Коли агресія вже полилася, немає сенсу з’ясовувати, хто правий, а хто винний, і хто почав перший. Коли бійка ось-ось почнеться, немає сенсу наводити аргументи, чому не треба цього робити. Потрібно бійку припинити, одночасно запропонувавши сторонам канал, щоби вилити через нього свою агресію один до одного.
Наприклад, публічний баттл на якусь тему за якимось форматом. Тобто дуель за правилами. Вчіть дітей цьому зі школи.
До речі у мене в роботі з дітьми в альтернативній школі «Скворечник» спонтанно народився такий інструмент. Коли одного разу діти почали цькувати новачка, і він вже був готовий вбивати кривдників, я поставив його в дуель з одним з кривдників. Один на один. Треба було виштовхати супротивника за лінію кола, що я намалював на підлозі. Хлопчики так старанно штовхалися, що забули про причину своєї ненависті один до одного. Вона була «каналізована».
А наступного разу, коли один з супротивників був фізично більш слабкий, я запропонував іншу дуельну зброю – хто кого перегледить. А ще одного разу було – хто кого переговорить. Це навіть і для дівчат підійшло.
Так і в соціальному контексті – треба надати формат, в якому сторони зможуть каналізувати свою агресію один до одного, не наносячи один одному шкоди – ні фізичної, ні моральної.
По-третє, і це старе як світ, - публічність. Є ще таке затерте слово «гласність». Висвітлювати конфлікт не тоді, коли це вже сталось, а з упередженням. Вчіть дітей цьому зі школи.
По-четверте. Якщо бійка вже сталася, але сторони вже вдалося розвести в різні боки, створювати їм можливість в психологічно (і фізично) безпечних умовах проговорити свої позиції. Зупинилися, заспокоїлися, віддихалися і через посередника (гаранта безпеки) проговорили, хто чим ображений. Вчіть дітей цьому зі школи.
І нарешті, по-п’яте – тотально підвищувати зв’язність всього суспільства. Коли всі зі всіма взаємопов’язані, взаємозалежні, всі зі всіма мають певні робочі або дружні стосунки, є багато інструментів каналізувати агресію на початковому етапі, і дуже мала вірогідність виникнення ненависті, ворожнечі та насильства. Вчіть дітей цьому зі школи. До речі, якщо взяти шкільні роки, то вже з початкової школи можна пропонувати дітям ігри, в яких закладаються основи командності.
Так що ми тепер з вами знаємо, шановний читачу, що в консерваторії в школі треба поміняти :-). Ну, зверх того, що закладено в нинішню реформу освіти :-(.
Чи не так?