Як вже відомо з публікації Максима Бакшаєва, в одному тільки Києві та околицях існує близько 40 альтернативних шкіл. Все частіше батьки цікавляться не тільки куди віддати дитину вчитися, але і як самим, власноруч створити освітній простір, корисний для дитини. Ми попросили розповісти про це одну з засновників відомої в Києві альтернативної школи сімейного типу «БеркоШко» – Валентину Мержиєвську.
«Як перевести дитину зі звичайної школи в альтернативну? Механізм дуже простий. Батьки знаходять школу-екстернат, в якій будуть складати атестації. Екстернат видає довідку, про зарахування дитини до цієї школи, з проханням надати особову справу — точно таку ж, як при будь-якому переведенні з однієї школи до іншої. З цією довідкою батьки приходять до попередньої школи і забирають документи. Тоді передають їх в екстернат на зарахування. Але це найпростіший етап. Саме важливе починається потім. Налагодження хоумскулінгу, пошуки альтернативної школи чи створення своєї альтернативи.
Якщо причиною полишити традиційну школу були конфлікти з вчителями, чи булінг дітьми, то звісно родина швидко відчує полегшення. Дитина почуватиметься в безпеці і скоріш за все завдяки цьому навчання поліпшиться.
Але на мою думку, значно більшою кризою традиційної школи є, власне, зміст освіти, напрямки і методи навчання. В такому разі втеча зі школи сама про собі не зарадить. Бо навчання в екстернаті побудоване за тією ж державною програмою. Більш того, навіть в самій простенькій державній школі, вчитель може дати більше, ніж в підручниках і тому хоумскулінг, який побудований лише на проходженні матеріалу за підручниками і написанні атестаційних контрольних може навіть програвати традиційній школі.
Втім, однією із задач традиційної школи є структурування часу дітей. Грубо кажучи – зайняти їх чимось, доки батьки на роботі. Значною мірою це не пов’язано з доцільністю проходження навчального матеріалу, його можна опанувати значно швидше. Тому навчання поза школою звільняє чимало часу, який можна спрямувати на участь в гуртках, відвідування музеїв або поїздки, присвятити спілкуванню з іншими дітьми або власним зацікавленням.
Одне з занять в альтернативній школі «БеркоШко»
І з огляду на навчання, командна робота на заняттях є дуже значимою. До того ж в групі є можливість напрацювати оті навички соціалізації, про які часто згадують прибічники традиційної школи. Єдине що, поборотись за лідерство, побути «душею компанії» або пройти через необхідні конфлікти, щоб навчитись їх залагоджувати, можна і в групі з 10 осіб, не обов’язково мати клас з 30-40 дітей. На мою думку, в невеликій групі такі навички напрацьовуються в рази ефективніше, бо жодна ситуація не може пройти непоміченою.
І саме головне, не досить лише потрапляти в критичні ситуації, важливо навчитись гармонійно з них виходити, з урахуванням інтересів усіх учасників. І в невеликій групі ми можемо дати дітям ці навички.
Шість років тому ми з однодумцями створили невеличку домашню школу. В якій викладають переважно батьки. Кожен – свій фах. Адже одній людині складно бути вчителем з усіх дисциплін.
Щодо офіційного ліцензування – то це мало б сенс, якби ми хотіли робити приватну школу. В такому разі треба було б дотримати чимало вимог – і пожежних, і санітарних, і про наявність спортзалу, і ще чимало. Але БеркоШко – фактично, розширений формат хоумскулінгу. Батьки навчають власних дітей, але спільно. Тому в ліцензуванні немає потреби.
У БеркоШко від школи лише половинка. Діти навчаються екстерном, а ми – створюємо для них простір, в якому вчитись цікаво і можна спілкуватись. Проект започатковувався як об’єднання батьків, які навчають власних дітей. Згодом до нас приєднались інші. Освіта в БеркоШко – це не передавання інформації від вчителя до учнів і не підготовка до атестації. В першу чергу освіта – це уважність до світу навколо, розвиток мислення і вміння спілкуватись, розширення кола зацікавлень.
Щодо мінімальної кількості вчителів, то, на мою думку, в молодшій школі з однією групою дітей може впоратись три людини, а далі можуть бути варіанти. Батьки чи друзі можуть викладати на добровольчих началах. Або може бути домовленість з вчителями як з репетиторами для групи дітей.
Зараз в БеркоШко задіяно 20 дітей і близько 15 дорослих, хтось викладає щодня, хтось – одну годину на тиждень. З часом ми знайшли компромісний варіант – три дні на тиждень навчання триває спільно, а решту часу кожний працює вдома індивідуально, відвідує гуртки тощо.
Найбільшою помилкою людей, які долучаються до альтернативної школи, є ставлення до неї як до традиційної, або як замовник ставиться до послуги — як в приватних школах. Найбільш гармонійним є наступне сприйняття: «Цей проект для нас прийнятний. Чим я можу бути в ньому корисним? Що я можу зробити, щоб він розвивався?»
Чомусь люди готові йти на компроміси з традиційними школами, навіть на щось закривати очі, але в альтернативній школі здатність домовлятися погіршується. Якщо вже альтернативна, то має повністю відповідати уявленням. Але у різних людей уявлення дуже різні. У нас в БеркоШко діє домовленість, що вирішальне слово за тим, хто втілює. Якщо хтось з учасників хоче, щоб в школі з’явився театральний гурток, чи органічне харчування, чи native speaker, чи екскурсії, будь що. Це можна узгодити з іншими і організувати самому, чи залучивши помічників, але не вимагати цього від тих, хто організовує основне навчання. Водночас, організатори з радістю підхоплюють ці ідеї і долучаються, бо всі зацікавлені у тому, щоб БеркоШко розвивалась.
Я не маю статистики, яка б підтверджувала, що альтернативна освіта стає все більш популярною в Україні. Знаю тільки, що коли ми починали, то не чули про подібні проекти, тільки згодом виявилось, що в один рік з нами виникла пара альтернативних шкіл. З однією з них ми потім об’єдналися. А зараз Макс Бакшаєв нарахував їх близько 40. Але всі вони такі різні, за принципами, підходами до навчання і рівнем. Тобто сама назва «альтернативна школа» ще ні про що не говорить, з усіма нюансами треба завжди знайомитися особисто.
Мої діти ніколи не вчились в традиційній школі, тож для мене це не була втеча від системи. Для нас БеркоШко – це експеримент, замість критикувати те що є, спроба піти іншим шляхом і подивитись на результати.
Наразі, нам подобається, що з того виходить. Звісно, є труднощі і помилки, але ми їх долаємо, виправляємо помилки – це лише вказівка на те, з чим варто попрацювати, привід навчитись чомусь новому. Але вдалих рішень і успіхів все таки більше, тому проект триває.