1. Америка. Цінності американців – бути щасливим, не відчувати дискомфорту та досягати.
Багато американських батьків старанно вважають, що їх вибір витесує майбутнє їхніх дітей. Матері звертаються за порадами до друзів, веб-сайтів і книг, зрідка до своїх матерів, з єдиною метою: виростити найщасливішого, найуспішнішого та добре пристосованого лідера майбутнього.
«Американці не мають сценарію», – вважає американка Дженніфер Сеніор (TED Talk: Для батьків щастя – дуже висока планка), авторка книжки «Всяка радість та ніяких веселощів: парадокс сучасного батьківства» (Jennifer Senior “All Joy and No Fun: The Paradox of ModernParenthood”). «Ми вважаємо, що маємо видумувати наше майбутнє, наші можливості і те, якими будуть наші діти. І це чудово, але дуже тривожно…»
«В інших місцях по всьому світу ми не бачимо такого заламування рук», – говорить Крістін Гросс-Лох, автор книжки «Виховання без кордонів: дивовижні уроки, яких нас можуть навчити батьки в усьому світі» (Christine Gross-Loh “Parenting Without Borders: Surprising Lessons Parents Around the World Can Teach Us”).
Батьки мають виховати дітей так, щоб вони їх залишили, вирушивши у самостійне плавання. Однак американці надто стурбовані глобальними проблемами, новинами про насильство, економікою. Неспроможність контролювати всі ці страхи зводиться до контролю над дітьми, яким не дають шансу помилятися. Відтак на дитину тиснуть, щоб збільшити її потенціал.
«Що є унікальним для нас (американців – ред.), так це бажання бути постійно щасливим, не відчувати жодного дискомфорту і досягати», – говорить клінічний психолог та автор «Благословення Б Мінуса: Використання єврейських вчень для виховання життєздатних підлітків» Венді Моджел (Wendy Mogel “The Blessing of a B Minus: Using Jewish Teachings to Raise Resilient Teenagers”). «Це конкуруючі цінності.»
Американська жага до рішень починає випромінюватися назовні. Зростаюче усвідомлення браку ресурсів і потенціал для справжньої соціальної мобільності збільшує тиск на батьків по всьому світу , щоб саме виховувати (!) своїх дітей. На Тайвані найпопулярніші книгами про виховання є переклади американських посібників.
Тим не менше, занепокоєння батьків – жахлива ідея для наслідування, вважає новаторський дослідник виховання і культури Сара Харкнесс. Адже ми повинні вчитися один у одного і визнавати, що є дуже різні успішні підходи до виховання дітей».
2. Скандинавія. Акцент на демократичних відносинах між батьками і дітьми.
За словами норвезького соціолога та економіста Маргун Бьорнгольт, у Норвегії дитинство дуже інституціоналізоване. Після народження дитини батьки отримують 1 оплачуваний рік звільнення від роботи для опіки над малюком. Більшість дітей у віці 1 року віддають у дитячий садок, фінансований державою. Потім – школа та гуртки. Норвежці вважають, що для малюків краще бути в дитячому садку, де методи відображають фетишистську відданість країни свіжому повітрю. Тож навіть в Осло, де повітря в приміщенні навряд чи свіжіше, навіть під час скандинавських зим дітей закутують і вивозять на вулицю подрімати в колясках. У вихованні дитина важлива її самостійність.
У Скандинавії акцент на демократичних відносинах між батьками й дітьми. У Швеції, особливо, дуже важливими є "права" дитини. Наприклад, дитина має "право" посягати на фізичну зону комфорту батьків, отже батьки повинні дозволити прийти до них у ліжко посеред ночі. Якщо ж ні, то вони заперечують її права і є недбалими батьками.
3. Азія. В Японії дитина має бути незалежною.
У Японії, де авторка книжки «Виховання без кордонів: дивовижні уроки, яких нас можуть навчити батьки в усьому світі» Гросс-Лох живе частину року, вона дозволяє своїй 4-річній доньці бігати зі 7-річною сестрою та 11-річним братом без батьківського нагляду. Її діти без вагань самі сідають у метро Токіо та ходять по жвавих вулицях, як і їхні японські однолітки. Але коли вона повертається в Штати, Гросс-Лох їм цього не дозволяє. «Якщо я відпущу їх самих ось так у США, це не закінчиться дивними поглядами», – говорить вона. «Хтось би викликав Служби захисту дітей».
У деяких частинах Азії поширено, що діти пізнього віку сплять з членом сім’ї. Корейські батьки більше за інших витрачають часу на тримання своїх дітей і фізично з ними контактують. Але в сім'ї ключовою є слухняність – не демократія. Виховання дітей з раннього віку орієнтоване на академічне навчання та прийняття до коледжу. Одна корейська мати, з якою бесідувала Харкнесс, крутила для своєї двомісячної дитини англійські стрічки, бо, за її словами «ніколи не зарано почати». Головна роль батьків – бути педагогами, а обов’язок дитини – поважати батьків і відплачувати їм жертовністю.
4. Нідерланди. Дитину не треба надто сильно примушувати до навчання.
Голландські батьки твердо вірять, що дітей не треба штовхати надто сильно. «Люди говоритимуть про двоюрідного брата, який отримав докторський ступінь і був дуже незадоволеним, бо не було робочих місць в університетах, і сказав не вчити дитину читати, поки вона не піде до школи, бо тоді їй буде там нудно і не матиме друзів», – вважає Сара Харкнесс.
Натомість, для нідерландців пріоритетним є регулярний відпочинок дитини, а ще їжа та сприятлива атмосфера.
5. Іспанія. Дитина – активний член сім’ї.
Іспанські батьки зосереджені на соціальному та міжособистісному аспектах розвитку дитини. За словами С. Харкнесс, що там «батьки в шоці від ідеї, що дитина може лягти о 6:30 вечора і спатиме безперервно до наступного дня». Адже ввечері вона має взаємодіяти з іншими і брати участь у сімейному житті.
6. Україна. Сімейні цінності як основа.
«Виховання в українській культурі має сімейно-орієнтоване підґрунтя», – у цьому впевнений викладач кафедри практичної психології, корекційної та дошкільної освіти ЛОІППО, тренер та консультант з питань освіти та виховання дітей дошкільного віку Ігор Бущак . «Сучасним українським батькам варто вивчати особливості сімейного виховання, пропагувати їх серед приятелів, передавати цю культурну спадщину своїм дітям та внукам», - зазначає він.
Адже серед інструментів виховання у нас є пісні-потішки, колискові, пісні-ігри, забавлянки – унікальні методи, які можемо пропонувати іншим культурам. «Вони або згадують сімейні ролі або передбачають взаємодію батьків та дітей. Навіть слово "виховання" передбачає "ховання", "заховування", коли старші завбачливо охороняють дітей від "недоброго", "непевного", "злого", – додав експерт.
За його словами, головні завдання у вихованні, які ставлять українські батьки сьогодні, на жаль, дуже буденні. Батьки самі зайняті пошуком способів виживання і намагаються передати це дітям. "Напевне, це тимчасово, – розповідає І. Бущак. – Якщо ситуація в країні стабілізується, то вірю, що серед цінностей, які пропагуватимуть батьки та усі громадяни, будуть чесність, взаємоповага, відкритість, а також впевненість".
Різноманітність ідей має бути визволенням, а не викликати стрес, впевнена Крістін Гросс-Лох. За її словами, було неймовірним полегшенням розуміти, що немає єдиного способу виховання і є абсолютно нормально для батьків помилятися. «Це дало мені простір дозволити дітям бути тими, ким вони є, і відпустити їх, щоб вони такими виросли», – впевнена К. Гросс-Лох.
І якщо занепокоєння американських батьків – не найкраща ідея для наслідування, то із кожної культури варто черпати позитивні елементи досвіду, які сприятимуть вільному розвитку людини.