Це текст з категорії “прочитав/-ла і можу зробити сам/-а”. Я написав його для вчителів, вчительок та шкільних психологів, які хочуть працювати з щасливими колегами та коліжанками. Мені здається, що ми в Ed2change знайшли рецепт, який допоможе вчительству бути щасливішими. Тож у наступні 10 хвилин (саме стільки часу потрібно, щоб прочитати до кінця) я проведу вас по алгоритму, який уже зробив роботу для сотень вчителів та вчительок легшою і приємнішою.
Вчителі, давайте чесно: майже весь час ви працюєте з людьми і часто емоційно втомлюєтеся від них. Кому з вас не писали батьки у Viber пізно ввечері? Fбо хто з вас ледве стримував себе від крику на сьомому уроці?
Проте українське вчительство не самотнє. За оцінками вчених, до половини всіх учителів та вчительок Індії (Shukla & Trivedi, 2008) та Йорданії (Alkhateeb, Kraishan, & Salah, 2015) страждають від синдрому емоційного вигорання. Цей синдром не обходить і розвинуті країни. За даними досліджень, 91% вчителів Англії страждають від надмірного стресу, а 74% регулярно відчувають бентегу (Stanley, 2014). США втрачають 2,2 мільйона доларів щорічно через те, що молоде вчительство кидає роботу, не впоравшись із навантаженням (Haynes, 2014).
Емоційне вигорання – проблема не тільки українського вчительства. Фото: автор – masterwilu, Depositphotos
Ми вже більше ніж півроку проводимо безкоштовні балінтовські групи “Щасливе вчительство”. Балінтовська група – профілактика синдрому емоційного вигорання. Тут ви зможете пропрацювати “невдалий досвід” у ситуації загальної підтримки. У балінтовьскій групі беруть участь до 15 вчителів, вона триває дві години. Надзвичайно важливою є добровільна участь. Не можна “наздогнати людину, зв’язати і зробити щасливою”. Зазвичай групу веде психолог, але відповідати за процедуру та дотримання правил може й вчитель чи вчителька. Бажано, щоб ведучий чи ведуча кожного разу змінювались.
Балінтовські групи допомагають:
підвищити емоційну стійкість; усвідомити свої “сліпі плями”, що блокують стосунки з колегами й учнями; розширити уявлення про можливості спілкування на противагу власним “апостольським” установкам типу “тільки так, і не інакше”; підвищити компетентність професійного спілкування; розвинути толерантне бачення робочих ситуацій.Знайдіть комфортне та затишне приміщення, до якого ніхто не буде заходити, поки триває група. Розставте стільці по колу (як у кіно про анонімних алкоголиків ;-)). За межами кола лишіть один стіл, на якому будуть воду та одноразові носовички чи серветки. Сльози це нормально, як і пересохле горло, особливо коли ти розповідаєш про важливі та/або болісні речі. Напишіть правила на великому листку паперу і розмістіть його так, щоб усі бачили.
Надзвичайно важливою є добровільна участь. Не можна “наздогнати людину, зв’язати і зробити щасливою”. Фото: автор – vadimphoto1@gmail.com, Depositphotos
Конфіденційність. Усе що ви почуєте на групі, мусить залишитися на групі. Не можна переказувати історії, розкривати імена чи особисті подробиці учасників та учасниць. Але можна ділитися своїми враженнями, висновками, почуттями. Отож, про себе – кажіть на здоров’я, про інших – зась!
Відкриті запитання. Якщо ви хочете щось спитати під час “Кола запитань”, обирайте такі питання, які потребують розгорнутої відповіді. Якщо на ваше запитання можна відповісти “так” чи “ні”, то це – закрите запитання. Закрите запитання не допоможе людині дізнатися щось нове про себе та ситуацію, яка її турбує. Відкриті запитання, навпаки, підштовхують до дослідження себе, ситуації чи інших.
Без оцінок. Звісно, нам легше просто промаркувати будь-яку поведінку як “погану” чи “добру”. Але такі ярлики жодним чином не допомагають зрозуміти ані мотивацію людини, ані поставити себе на її чи його місце.
Замість оцінок ми завжди можемо повідомити про свої почуття щодо ситуації. Наприклад, замість “Кричати на дітей – погано” можна сказати: “Мені боляче бачити, як хтось кричить на дітей. Я на таких людей злюсь, а дітей дуже жалію”. Спробуйте прочитати попереднє речення вголос, і ви відчуєте, яке з висловлювань має більший трансформаційний потенціал.
Не давайте порад чи рекомендацій – розповідайте про себе. Коли настає час давати зворотний зв’язок, перше, що приходить на думку, – щось порадити. Але поради майже ніколи не працюють. Коли ви даєте пораду, то берете на себе відповідальність за успіх чи невдачу і лишаєте можливість сказати: “Я спробував чи спробувала робити, як радили. У мене не вийшло. Тож буду робити, як раніше”.
Коли ж замість порад людина чує історії та приклади з життя інших, то сама мусить обирати, експериментувати та відповідати за власний вибір. Адже ніхто не вказує, що робити, – лише показує альтернативні способи поведінки. Тож щоб був результат, замість “Тобі слід…”, кажіть “Я роблю так…”.
Стоп. Кожен та кожна має право зупинити процес, якщо він став занадто болісним. Це правило допомагає створити безпечне середовище. Відчуття безпеки полегшує шлях від “маю про що розповісти, але лячно” до “я готовий чи готова поділитися”. Якщо хтось скористався правилом Стоп, ведучий чи ведуча може запитати про те, як група може допомогти впоратися зі складними почуттями.
Класична модель балінтовської групи включає 4 основні та 2 допоміжні етапи.
Нульовий етап. Ведучий чи ведуча проголошує правила та роз’яснює кожне з них. Після цього учасники та учасниці по колу представляються та повідомляють про наявність Запиту. Зі слів участиків, це час “знайти в собі сміливість звернутися по допомогу” до групи. Якщо запиту немає, можна легко про це сказати. Однаково, кожен та кожна отримають свої відповіді та лікувальний досвід. Якщо ж запит є, то ведучий чи ведуча просить в одному речені описати, про що йдеться. Нульовий етап закінчується виборами/торгами щодо запиту, який буде розглядатися. У виборах/торгах беруть участь тільки ті, хто мали Запити. Саме вони мусять домовитися між собою.
Перший етап – “Історія”. Розгорнута розповідь про складний випадок із професійної практики учасника чи учасниці. Оповідання будується в довільній формі, доповідача чи доповідачку не обмежують у часі і не переривають. Не треба готувати доповідь чи відновлювати в пам’яті і документувати історію напередодні. Найбільш продуктивними є спонтанні розповіді. Аналіз забутих важливих деталей дає цінну інформацію для виявлення “сліпих плям”.
Другий етап – “Коло запитань”. Це етап уточнювальних запитань з боку учасників групи. Питання доповідачу ставлять доти, доки в кожного чи кожної не складеться своя версія описаної ситуації. Зазвичай достатньо двох кіл, але якщо хтось має більше запитань, не слід зупинятися. Кожне запитання може відкрити нові подробиці чи призвести до інсайту, спонтанного і нового розуміння усієї ситуації.
Третій етап – “Зворотний зв’язок групи”. Учасникам пропонують висловити власне бачення ситуації, свої судження, версії щодо описаного випадку. У міру знайомства з думками учасників може здатися, що ти опиняєшся в “королівстві кривих дзеркал” і можеш “побачити відносність будь-яких версій”. Це дає шанс “Не обмежувати себе лише власною версію і позбутися дурної конкуренції”. Водночас, доповідач чи доповідачка мовчить і НЕ коментує. Так, це важко, але дуже важливо дотримуватися цього правила, щоб не заважати іншим давати чесний зворотний зв’язок.
Четвертий етап – “Зворотний зв’язок доповідача чи доповідачки”. У промові він чи вона фіксує зміни в погляді на ситуацію, нові аспекти в розумінні випадку і хвилювання з цього приводу. Можна висловитися про власний емоційний стан і враження про роботу групи. Можна надати зворотний зв’язок конкретним учасникам, що містить думку про ефективність їхньої участі, подякувати за підтримку або висловитися про свій стан.
Якщо лишилося достатньо часу, то учасники та учасниці можуть повернутися до виборів/торгів і пройти чотирьма етапами з іншою Історією. Головне – слідкувати за часом і залишити простір для завершального етапу.
Завершальний етап – “Шерінг”. Його мета – взаємна емоційна підтримка. Балінтовська сесія закінчується висловлюваннями окремих членів групи про свої відчуття і враження. Про скарб, який отримано на групі.
Мені хочеться вірити, що ви спробуєте провести чи організувати таку групу у своєму закладі освіти. З вересня ми продовжимо регулярно проводити групи “Щасливе вчительство” в Одесі. Підпишіться на оновлення сторінки Ed2change і реєструйтеся, коли побачите відповідний анонс. Якщо ж після прочитання у вас з’явилися запитання, напишіть їх у коментарях, я буду радий відповісти і доповнити цей лонгрід корисною інформацією.
“Вчителі та вчительки часто бувають максималістами. Ми же хочемо від учнів максимальних результатів! От і сприймаємо себе без права на помилку… А такі зустрічі мені дали розуміння, що вчителі – живі люди 😀, і потребують дружньої підтримки та різновекторного розгляду ситуацій.
Пропоную обов’язковий медогляд замінити на такі зустрічі 😎”.
Олена К., вчителька історії, 42 роки
“Коли я прийшла, то не мала запиту. Але, аналізуючи сесію дорогою додому, згадала, що теж маю деякі непорозуміння з колегою (можливо не такі виражені, як в Історії), та коментарі в колі спонукали мене обговорити мої почуття і емоції – бо, можливо, інша сторона навіть не підозрює, що мені неприємно. Ще раз дякую за можливість подивитися на деякі речі збоку”.
Олександра Д., вчителька біології
“За один робочий тиждень я спілкуюсь з більш ніж 285 людьми. Це учні й батьки, вчителі й адміністрація закладу. Тому для мене дуже важливо залишатися в стійкому емоційному стані.
Мені допомагає балінтовська група “Щасливе вчительство”. Я усвідомила свої “сліпі плями”, які блокували стосунки з колегами. Мені не давали порад, лише ставили запитання. Ці зустрічі дали мені можливість стати більш толерантною до деяких “шкільних моментів”.
І що найважливіше – група дала можливість відчути емоційну підтримку та почути про схожі ситуації, але іншу поведінку учасників. Я стала більш відкритою і не тільки на роботі. Я більше говорю про свої почуття, навіть якщо це не легко. Ці зміни відчули мої учні, і це суперово”.
Валентина О., вчителька початкових класів, 28 років
Станіслав Дрогаєв, співзасновник Impact Hub Odessa