Літо і сезон відпусток у розпалі, але у Креативній міжнародній дитячій школі у Києві щодня кипить робота. Команда КМДШ знайомиться із досвідом Пранджали Дутта Дас – директорки Apple International School у Дубаї, в якій навчається понад дві тисячі учнів з 80 країн світу.
Пані Дутта Дас має 20-річний досвід роботи в освітній системі, переважно у рідній Індії, із них більше 10 років – на керівних посадах, де вона зарекомендувала себе як ефективний менеджер, рушій експериментів та інновацій. На посаду директора Apple International School її запросили співвласники закладу у 2014 році, після того, як школа вчергове отримала незадовільну оцінку за підсумками моніторингу Служби з питань знань та розвитку людського капіталу (KHDA), спеціального органу при Міністерстві освіти ОАЕ, уповноваженого контролювати якість навчання. За три роки керівництва Пранджали, результати школи покращилися по 36 із 70 параметрів моніторингу, і під час останньої інспекції Apple International School отримала оцінку «добре». У KHDA вважають, що це дуже суттєвий прогрес.
Одна із ключових особливостей школи – підхід до організації взаємодії між керівництвом школи та учителями. Найчастіше теорію «кольорового менеджменту» за системою інтегральної (спіральної) динаміки асоціюють із менеджментом у бізнесі, але Пранджала застосовує цей підхід у роботі шкіл, у яких вона є керівником. Школи керуються за управлінськими принципами «зеленого рівня». Це – розуміння командою спільної стратегічної мети і прагнення рухатися до неї, колегіальний стиль керівництва, гармонійні стосунки з колегами, взаємоповага і толерантність. За словами Пранджали, саме такий управлінський підхід створює найкращі умови для впровадження революційних нововведень. Своїм досвідом вона ділиться і з іншими навчальними закладами, але погоджується лише у випадках, коли бачить прагнення до змін і активну залученість власників. Це – перша її співпраця з українською школою.
«Якщо ви прагнете докорінно змінити культуру управління – найперше необхідно залучити лідерів цієї команди і трансформувати їхнє бачення. Тож ми пояснюємо ідею спочатку керівництву, потім – учителям, і, нарешті, учням», – розповідає пані Дутта Дас.
Саме таке спілкування зараз відбувається із командою Креативної міжнародної дитячої школи Києва і Львова. Команда позиціонує КМДШ як «школу, яка вчить думати», вже застосовує багато інноваційних підходів – «хвильові занурення», інтегровані заняття, двомовні уроки – і продовжує шукати кращі світові практики, щоб вдосконалюватися і розвиватися. Познайомившись із пані Дутта Дас та історією успіху Apple International School, лідери команди відчули, що це – саме той досвід, який може підказати відповідь на більшість невирішених питань. «Ми розуміємо, що відкриваючи нову школу і наповнюючи її новим змістом, з точки зору організації навчального процесу і адміністрування, ми все одно робимо репліку старої моделі , бо іншого досвіду ми просто не маємо. Поспілкувавшись із Пранджалою, ми зрозуміли, що існує інша практика. Така, що працює і виправдала себе у світі. Це той випадок, коли не варто вигадувати велосипед, а потрібно просто цю практику інтегрувати у нашу роботу і система запрацює краще й ефективніше», – розповідає Лідія Білас, співвласниця КМДШ.
У паузі між тренінгами для вчителів, ми детальніше розпитали Пранджалу про особливості Apple International School і шкільної освіти у Дубаї, та про те, як вони вирішують виклики, знайомі будь-якій школі, у своїй повсякденній роботі.
Ключова відмінність Apple International School та інших шкіл ОАЕ від українських реалій – у тому, що уся життєдіяльність шкіл вимірюється і оцінюється за чіткими кількісними показниками. Школа поділена на 6 функціональних напрямків, які охоплюють усю життєдіяльність школи, від академічних питань до побутових. Для кожного з них – свої критерії моніторингу. Методику оцінювання Міністерство освіти ОАЕ сформувало на основі власних досліджень і кращих практик Сінгапуру, Фінляндії, США та інших країн. Така практика дозволяє керівництву школи і вищезазначеному KHDA отримувати максимально об’єктивну інформацію про ситуацію у школі.
«У нас оцінювання якості освіти – це набагато більше, ніж оцінка знань. Виміряти можна все, що відбувається у школі – культуру взаємодії із класом, вміння учнів вчитися, потенціал учнів, рівень щастя. І я не можу впевнено стверджувати, що у моїй школі якась практика успішна, якщо не наведу переконливих доказів: що ми робили оцінювання початкової ситуації, яке показало ось таку картину, потім ми працювали над проблемою, і повторне оцінювання показало ось такий результат. Такий підхід зараз застосовують, мабуть, у всьому світі, і Україні також варто перейняти цю практику», – пояснює Пранджала.
Аналогічний підхід застосовують і до оцінки роботи вчителів: щомісяця кожен з них отримує звіт-оцінку своєї роботи у кількісних показниках.
«На перших етапах, це може викликати дискомфорт, але це корисно: вчителі починають краще розуміти свої сильні і слабкі сторони, над чим потрібно працювати. І якщо згодом наприкінці року ми називаємо когось хорошим учителем – є конкретні докази, чому це так. Це дуже прозора система, і це мотивує інших. Крім того, так вчителі не почуваються спантеличеними через сумніви, чи достатньо добре вони працюють, чи помічають і цінують їхні старання», – розповідає пані Дутта Дас.
Попри чіткі вимоги і систему контролю, у школі дбають про те, щоб вчителі відчували себе однією командою, у якій цінують та підтримують одне одного. Як і в Україні, вчителі зобов’язані готувати плани уроків. Щоб зменшити навантаження, вчителі-предметники, які викладають у класах одного рівня, розподіляють між собою по тижнях функції підготовки і проведення уроків, а вчителі початкової школи – проведення уроків з одного предмета у різних класах одного рівня. Також є практика внутрішнього «коучінгу» – підтримка від більш досвідчених педагогів для нових вчителів.
Механізми контролю є і для керівництва, у тому числі – «знизу»: кожні два місяці вчителі повідомляють директору, наскільки їм комфортно працювати, які у них зауваження і побажання. «У нас всі – у рівних умовах, і всі знають, що кожен з нас відповідальний за свою роботу», – зазначає Пранджала. Для того, щоб педагогічний колектив відчував себе «командою рівних», раз на три місяці організовують зустрічі для вільного спілкування у неформальній атмосфері.
За словами Пранджали, потужним рушієм позитивних змін є і саме Міносвіти ОАЕ. Країна поставила перед собою мету до 2021 року увійти до топ-20 країн за результатами PISA і топ-15 – за результатами TIMSS (Trends in International Mathematics and Science Study), але паралельна мета – увійти в топ-5 найщасливіших країн світу за міжнародним рейтингом щастя. Для цього Міносвіти навіть здійснює регулярний моніторинг «рівня щастя» школярів і власних співробітників і пропонує інновації. Кожні два місяці при Міносвіти відбувається великий тренінг для вчителів з усієї країни – “What Works Workshop”, на якому школи презентують свої кращі практики і обмінюються досвідом.
Приватні школи в Дубаї обирають для себе одну із 16 затверджених Міністерством програм. Попри таку кількість, зазначає Пранджала, програми не дуже відрізняються – усі вони розроблені на основі вікових можливостей дитини, щоб передбачити посильний обсяг та складність матеріалу. Першокласники, яким від 5 з половиною до 6 років, проводять у школі 6 годин, але за партами сидять лише 40% часу; решта 60% – рухливі пізнавальні і розвиваючі завдання, у класі і за межами класу. З третього класу, співвідношення змінюється до 50/50, і лише з 5-6 класів починають переважати письмові вправи і читання.
У навчанні застосовується компетентнісний підхід: акцентують не на здобутті знань, а отриманні навичок, як вирішувати певні задачі, у першу чергу – як навчитись вчитися.
«Ми заохочуємо дітей розмірковувати над самим процесом навчання. Дітей не просто ознайомлюють з якоюсь темою – ми також розповідаємо, як вони можуть стати активними співучасниками у цьому навчальному процесі, як вони можуть для цього взаємодіяти з однокласниками. Або, наприклад, кажемо, що сьогодні ми тренуємо критичне мислення, і просимо їх зосередити увагу на тому, як вони розмірковують. Із таким підходом, дітям не лише дають знання – вони навчаються вчитися і краще розуміють, для чого вони вчать те, що вони вчать», – розповідає Пранджала.
Профілізація навчальної програми в Apple International School починається з 14 років. Діти складають тест, який визначає, у яких сферах у них найкращий потенціал, і після цього вирішують, які профільні предмети обирати. До цього учні отримують однакові базові знання з усіх дисциплін.
Домашні завдання є з перших років навчання, але вони – насамперед пізнавальні.
«Наша домашня робота не передбачає купи письмових вправ. Якщо, наприклад, вони вивчають тему космосу, Сонячну систему – їх попросять з’ясувати, о котрій годині наступного дня сходить сонце. Або, для відповідної теми – з’ясувати, скільки кілометрів від школи до їхньої оселі. І діти йдуть додому із цим запитанням і шукають на нього відповідь – або у Google, або запитують батьків, родичів, друзів. Письмові завдання з’являються лише у старшій школі», – розповідає Пранджала.
До речі, під час навчання учням дозволяють вільно користуватися планшетами для пошуку інформації в Інтернеті, у тому числі для виконання певних завдань на уроці – так виховують сприйняття гаджету не як іграшки, а робочого інструменту (щоправда, з певного віку, тому що зовсім юні школярі часто гублять свої планшети). Але мобільними телефонами протягом навчального дня користуватися заборонено, а у шкільній Інтернет-мережі стоїть firewall, щоб учні не потрапили на сайти, куди дітям не потрібно потрапляти.
Ще одна цікава особливість школи – підхід до оцінювання навчальних досягнень. Оцінки є, але увагу батьків і дітей акцентують не на отриманих балах, а на позитивних зрушеннях відносно їхніх власних попередніх результатів. На початку навчального року, діти складають тест на когнітивні здібності, і на основі результатів тесту вчителі разом із батьками кожної дитини прописують для неї навчальні цілі на рік. Таким чином, батьків і дитину одразу налаштовують порівнювати себе із самим собою, а не «найкращим відмінником у класі», та не втрачати мотивацію до навчання.
Окрім уроків-предметів, у всіх класів є уроки «learning how to learn», «навчаємось вчитися» - своєрідні виховні години. Під час них відбуваються різні вправи для згуртування класу, зi старшими учнями – аналіз власних сильних і слабких сторін, визначення власних цілей з урахуванням цих «плюсів» і «мінусів», та кроків, як їх досягати. Найбільш особливі заняття – так звані mindfullness sessions, заняття з концентрації уваги. По суті, це елементи медитативних практик. «Ці заняття – частина ширшої програми, «Програми щастя», яка охоплює і фізичне, і психічне здоров’я. Хоча ми розташовані в ісламській країні, ця практика прижилася: усі знають, що це вправи для нашого здоров’я і благополуччя, тут немає ніяких релігійних підтекстів, – пояснює Пранджала. – Із наймолодшими ми починаємо з того, що просто вчимо їх концентрувати увагу. Наприклад, додаємо у пляшку води блискучої мішури, струшуємо пляшку, і просимо дітей протягом хвилини дивитися, як ці дрібні частинки поступово осідають на дно». З більш старшими практикують глибоке дихання, медитацію і йогу. Старші учні організовують і проводять такі заняття самостійно.
В Apple International School навчається 185 дітей з інвалідністю – і фізичною, і розумовою. Школа повністю адаптована до потреб таких учнів – усі класи, коридори, вбиральні є доступними. Дітей з особливостями розумового розвитку розподіляють на три рівні. Для кожного учня прописують окремі навчальні цілі, а успішність вимірюють за критеріями для того класу, якому відповідає рівень розумового розвитку дитини, і акцентують не на отриманих балах, а зрушеннях, які відбулися з моменту попереднього оцінювання. Поруч із дитиною третього рівня під час уроку працює окремий супроводжуючий вчитель. Діти першого і другого рівня не мають такого супроводу, але викладачі проходять окрему підготовку щодо того, як з ними взаємодіяти і залучати їх під час уроку.
За словами Пранджали, від інклюзивного навчання виграють від цього усі: і діти з інвалідністю, і їхні ровесники без інвалідності. Останні завдяки спільному з ними навчанню стають більш толерантними і чуйними. «Зараз увесь світ починає переходити до інклюзивної освіти. Психологи вже надали докази, що діти, які виховуються в інклюзивному середовищі, зовсім інакші – для них це найкращий варіант. […] Більш того, коли у класі з’являється така дитина, іноді з іншими дітьми відбуваються дивовижні зміни. Наприклад, у нас був один учень, який мав схильність цькувати інших. Коли у клас прийшла дитина з інвалідністю, його немов підмінили – він почав співчувати їй і у всьому її захищати», – розповідає Пранджала.
Для багатьох учителів найважчий виклик – як розбудити і підтримувати внутрішню мотивацію до навчання у своїх учнів. Єдиний спосіб залучити і замотивувати таких дітей, переконана Пранджала – спланувати урок так, щоб у них не залишалося часу нудьгувати.
«Будьмо відвертими – було б несправедливо звинувачувати учнів у тому, що їм нудно. Це дітлахи, яким 10-13 років. Їхню увагу привертають речі, які їм цікаві, і швидко набридає те, що їм не цікаво. І нам потрібно подбати про те, щоб зробити уроки настільки цікавими і сфокусованими на певному питанні чи проблемі, щоб дітям і на думку не спало, що їх увесь цей час змушували вчитися», – пояснює вона.
Мотивувати учнів допомагає і певний «договір про співпрацю» між дітьми і вчителем. «У перші дні навчального року ми не переходимо одразу до вивчення певних тем і дисциплін. Спершу необхідно сформувати у класі відповідну атмосферу і досягти з дітьми своєрідних домовленостей: пояснити, як ми будемо навчатися протягом року, з’ясувати, які їхні очікування від нас як учителів, пояснити, які наші очікування від них як учнів. Ми записуємо ці взаємні очікування, і взаємно обіцяємо їх дотримуватися. І потім, якщо з кимось все ж починаються проблеми, ми нагадуємо цій дитині: «Дивися, на початку року ми з тобою домовилися ось так і так», - розповідає Пранджала.
Із проблемою булінгу у школі знайомі – серед учнів є діти понад 85 національностей, з різних соціальних прошарків і різних культур, тому передумов для цього явища більш ніж достатньо. Основні інструменти боротьби, розповідає Пранджала – завчасне попередження, що таку поведінку не толеруватимуть, та рішучі заходи щодо порушників. На початку навчального року батьки підписують спеціальний документ, у якому чітко прописано, що вважається булінгом, і що за будь-які такі дії проти порушника будуть вжиті заходи. Також це проговорюють з усіма учнями. «Ми дуже чітко даємо зрозуміти, що якщо одна дитина почне цькувати іншу, ми, для першого разу, зробимо зауваження, якщо це повториться – викличемо батьків, якщо повториться втретє – виключимо порушника зі школи. Основне – наголошувати, що наслідки обов’язково будуть. Достатньо проігнорувати один інцидент – і ситуація вийде з-під контролю. І діяти потрібно негайно, тому що порушник не лише ображає одну дитину – він може стати прикладом для інших», - наголошує Пранджала. Додатковим запобіжником від таких випадків, додає вона, є вищезгадані уроки «навчаємось вчитися», які формують культуру взаємопідтримки і взаємоповаги.
У Apple International School батьки активно залучені до шкільного життя. На початку року вони знайомляться із результатом тесту своєї дитини на когнітивні здібності, та разом з учителем визначають для неї особисті навчальні цілі на рік.
Щотижня батьки отримують на електронну пошту фото- і відеодайджести про те, як проходили заняття із певного предмету. Раз на рік кожного з батьків запрошують провести один день у школі у ролі асистента учителя – щоб вони на власному досвіді відчули, наскільки складну роботу виконують вчителі щодня (до речі, з тією ж метою на роль асистента вчителя одного разу зголосився сам міністр освіти). Крім того, раз на рік батьки повністю самостійно організовують шкільне свято.
За словами Пранджали, у їхній школі немає практики, коли батьки допомагають своїм дітям із домашньою роботою – програма і завдання складені так, щоб відповідати знанням і віковим можливостям учнів, тому вони з усім можуть впоратися самостійно. «Єдине, що ми очікуємо від батьків – це створити для дитини можливість застосувати знання, які вона отримала у школі. Наприклад, порахувати скільки ложок і виделок у кухні», – додає Пранджала.
Протягом розмови, ми неодноразово згадуємо найбільш болючі проблеми української школи, на які і намагалися отримати відповідь, та визнаємо, що попереду ще дуже багато роботи. Проте Пранджала налаштована оптимістично – принаймні, з приводу команди, з якою працює вже третій тиждень. «Я бачу тут і натхнення, і прагнення до змін. Єдине, чого трохи не вистачає – ефективної методики», – зазначає пані Дутта Дас.
***
Тренінг ще добігає кінця, а команда КМДШ вже підводить для себе перші підсумки. «Безперечно, багато нового, але деякі речі, які ми для себе відкриваємо, настільки зрозумілі і очевидні, що стає просто дивно, чому у нас цього ще немає», – розповідає про свої висновки Лідія Білас, співвласниця школи.
Серед найбільш корисних і новаторських управлінських рішень, які варто перейняти – поділ діяльності школи на шість функціональних напрямків та можливість оцифрувати і контролювати кількісні і якісні показники.
«Якщо ти розумієш, що контролюєш всі шість функцій – ти можеш бути впевненим, що все працює ідеально. Сьогодні в наших школах дві з шести функцій хоча й існують, але не виокремлені, не кажучи про заміри і контроль. Наприклад, коли йде мова про те, як ми контролюємо якість самого навчального процесу – ми можемо розповідати, що і як робимо, але все одно це має описовий характер. А є можливість «зашити» весь алгоритм у чіткі показники, щоб вимірювати, співставляти, аналізувати у динаміці і враховувати у прийнятті наступних рішень , тобто так, як це робиться у всьому бізнесі», – пояснює вона.
Ще один цінний досвід, зазначає Лідія, – практика внутрішнього коучінгу: «Це чудова і правильна річ, бо в команді є вчителі різного досвіду, і кращі можуть ділитися знаннями і вміннями. Це набагато ефективніший механізм, ніж шукати людей ззовні. Адже можна знайти зіркового викладача з хімії чи біології, але його спосіб подачі інформації чи комунікації з учнями буде категорично «не наш», – аргументує вона.
За словами учителів, для них найбільш цінний досвід із тренінгу – дрібні практичні приклади, які допомагають вирішувати типові виклики у повсякденній роботі. Це, наприклад, вправи, які допомагають заспокоїти і зосередити увагу дітей перед виконанням завдань, розповідає Катерина, викладач української мови у середній школі. Валерія, вчитель англійської мови у 5 класі, планує запозичити ідею про більшу кількість диференційованих завдань – щоб уроки не були надто нудними або надто складними для дітей із різним рівнем володіння мовою.
«Основне що мені дає цей тренінг – це натхнення щось змінювати у своїй роботі. Я бачу, що можна більше і можна краще – це не щось нереальне, тому що люди це вже роблять», – каже Валерія.
Вчителі КМДШ, які протягом тижня спілкувалися із Пранджалою Дутта Дас – найбільш активна і вмотивована частина колективу львівської і київської шкіл. Далі вони ділитимуться новим досвідом зі своїми колегами.
«Практичний досвід, який отримала команда, безцінний. Якщо б я вийшла і запропонувала певні зміни – можна було б поставити під сумнів доцільність і шанси на успіх, адже я не маю цього досвіду і не знаю точно, як це буде працювати. А Пранджала цей досвід має і її приклади дуже надихають. Вчителі «заражаються» і заряджаються і зараз головним завданням є зробити так, щоб бажання змін стало домінуючим. Таким, щоб ми пройшли точку неповернення, щоб вони почали робити це самі. І вони почнуть, я впевнена, бо вже бачать, який від цього буде ефект», – переконана Лідія Білас.
Матеріал підготувала Марія Ємець