Самооцінка — це здатність людини адекватно оцінювати себе, свої якості, та, зважаючи на цю оцінку, розвиватися і жити. Але не всі сім’ї розуміють самооцінку, від цього починають старанно хвалити дитину з будь-якої причини, запевняти, що вона робить усе краще за інших. Але людина, зростаючи з упевненістю, що вона найкраща, неминуче розчарується, тоді нічого схожого на адекватну самооцінку в неї не залишиться.
Батьки, звеличуючи всі здібності своєї дитини, не бачать за цим усім самої дитини. На тривоги, проблеми, почуття просто не звертають увагу, ігноруючи все. Після цього навряд чи постануть питання, звідки стільки тридцятирічних хлопчиків і дівчат, які завжди скаржаться на долю за те, що вона не дала їм усього, що (на їхню думку) належить їм справедливо. Надмірна похвала обернулася для них розчаруванням…
Що ж насправді потрібно робити, щоб дитина зростала впевненою у собі та раділа життю?
.
№ 1: Відповідайте за своїх дітей
Коли ми стаємо батьками, як би ми не намагалися радитися з дитиною, вибір робимо ми і тільки ми. Немає нічого гіршого за перекладення на дитину права обирати:
«Ми не відбираємо в неї планшет, бо в неї починається істерика»; «Він не ходить до садочка, тому що ми не змогли із ним упоратись»; «Я не вкладаю дитину спати, бо вона не дається».Ні, це не бракування батьківського досвіду, а результат небажання визнавати і відповідати з наслідки!
Ви не можете відібрати у доньки планшет, бо не знаєте, чим її можна зацікавити окрім гаджетів. Ваш син не ходить у садочок, бо ви так вирішили. Ви не можете вкласти дитину, тому що ви не можете знайти інший підхід до неї.І найголовніше! Не бійтеся відповідати за наслідки, навіть якщо знаєте, що помилилися, навіть якщо сусідка «бабця Зіна» робить не так, навіть якщо популярний блогер запевняє: «ось це добре, а це ні». Це ваша дитина! І тільки ви знаєте її найкраще.
№ 2: Учіться цікавитися своєю дитиною, а не її успіхами
Щоб дитина зростала впевненою у собі, їй потрібно відчувати лише одне — нею цікавляться. Це не лише переживання за неї: «Що в тебе болить?», «Яку оцінку отримав з математики?», «Хто цей Сергій з четвертого поверху?». Зацікавленість дитиною виявляється інакше: «Що ти читаєш?», «Чому ти такий засмучений?», «Якої ти дмки про нову серію серіалу?».
Наші діти потребують того ж самого, що і ми: щоб ті, хто для нас важливий, хто щодня поряд з нами, цікавиввся нами, нашими думками і почуттями.
№ 3: Припиніть робити зауваження
Про вплив критики на самооцінку знають уже навіть бабусі біля під’їзду. Але, на жаль, стриматися буває дуже тяжко. Ми виростаємо під акомпанемент постійних зауважень:
«Нічого сам не можеш!» «Мало їси!» «Чому ти мене не слухаєш?»Цей список можна продовжувати і продовжувати, але годі! Нашим дітям достатньо правила: отримав сам — передай іншому. Нам, дорослим, буває важко ухилятися від цілого обстрілу критики і зауважень. Навіщо ж підставляти під це і дитину?
№ 4: Помилка — це не вирок, а урок
Перш ніж почати сварити дитину за те, що вона скоїла щось не те, зупиніться та згадайте: у неї ще бракує досвіду, вона робить це вперше. Якщо ви бажаєте виховати дитину без страху перед помилками, то частіше підтримуйте її:
«Ти молодець! Рухайся далі!» «Ну ж бо спробуємо ще раз!» «Не засмучуйся! У тебе все вийде!»Тільки припускаючись помилок, ми можемо навчитися щось робити, досягати мети та не зупинятися на півшляху до мрії.
№ 5: «Будь краще ніж учора, а не краще ніж інші»
Коли досягнення звеличуються до най-най… з усіх най-най…, є ризик виховати короля без королівства. Людину, яка не займатиметься саморозвитком та професійним зростанням, а всіма силами намагатиметься довести свою перевагу перед іншими.
У такої людини є все необхідне, аби досягти того, про що вона мріє. Але вона ніби топчеться на одному місці, щоразу рівняється на інших, критикує тих, хто, на її думку, гірший та менш талановитий. Вона просто гаятиме цінний час…
№ 6: Вірити дитині, незважаючи ні на що
«Я насамперед завдячую своїм батькам за те, що вони завжди вірили мені та довіряли» — ось відповідь дорослого, якому в житті багато чого вдалося, і хто має гарні взаємини з батьками.
Ті, хто завжди прагне отримувати від дитини «правду і нічого крім правди», несвідомо підштовхують її до того, що вона починає брехати. Усе тому, що діти бояться реакції батьків, бояться їх засмутити та побачити на їхньому обличчі розчарування.
Довіряйте своїм дітям, навіть якщо бачите, що вони брешуть. Коли дитина відчує, що їй дійсно вірять, що всі її розповіді сприймають без негативу, вона сама припинить брехати.
№ 7: Залишайтеся на стороні своєї дитини до самого кінця
Завжди і за будь-яких обставин залишатися на стороні своєї дитини — ще одне правило, що дає змогу дітям зростати впевненими у своїх діях. Щоб не сталося, які б обставини не склалися, хто б не змушував вас змінити свою думку, вірте у свою дитину та залишайтеся поряд з нею!