Наша програма «Здоров’я. Вибір кожного», яка піднімає питання ВІЛ та онкозахворювань, триває третій рік у школах України. Тема ВІЛ є таким собі штампом. Про неї говорять, але у дітей лишається багато питань. Історії, які трапляються з старшокласниками, тому доказ.
Ми зібрали низку реальних історій, які розповіли самі діти. Імена усіх героїв змінено, але суть та емоції у розповіді передані по-справжньому. У попередньому пості розповіла, як Максим дізнався про ВІЛ. В цій публікації – історія дівчинки Маші.
П’ятниця. Лекція для 10-класників в одній із київських шкіл. Це вже 7-й урок, попереду вихідні. Діти подумки вже гуляють з друзями в останні теплі осінні дні та будують грандіозні плани. Дзвоник, лектор вмикає проектор і висвітлюється тема зустрічі.
— Господи! Знов промивка мізків! – лунає з класу.
— Тихо, Аля! Це краще, ніж біологія, – відповів хлопець.
— До речі, ви нас врятували. Зріз знань переноситься на наступний тиждень, та ще й вчитель захворів. Все склалось чудово! – підсумовує дівчина з першої парти.
— Тоді, почнемо?
Бажаючі жваво включилися в дискусію про ВІЛ, про поширення вірусу в Україні, про щорічні заходи, які проводяться до 1 грудня.
Учні були досить залучені та активні, тож лектор роздала для кожної групи ситуаційні завдання , суть яких полягає в тому, що на кожну групу учасників виділяється картка з описом певної тематичної історії, яку треба разом проаналізувати та оголосити спільне, командне рішення щодо завдання. Наприклад: «Чи можна в басейні/річці/морі заразитися ВІЛ, якщо біля тебе хтось поранився і вода зафарбувалася в червоний колір, а в тебе також є рана на тілі?»
— А що, від одного разу заражаються? – раптом пролунало питання в одній із груп.
Маша, дівчинка модельної зовнішності, довговолоса, стильна, впевнена в собі, комунікабельна, зніяковіла. Вона випалила питання так швидко, не очікуючи від себе такого, що навіть не встигла зрозуміти, що сталося. І вже знітилася, адже клас вибухнув:
— Звичайно! Так!!!
Маша це також знає та розуміє, що одного незахищеного контакту достатньо для інфікування. Вона, напевне, раніше не усвідомлювала, не проектувала на себе таку ситуацію. Враз Маша втратила свій запал та активність. Було зрозуміло, що її щось турбувало.
Після уроку, коли всі вийшли і лектор вже закривав кабінет, Маша наважилася підійти.
— Знаєте, – почала розмову дівчина, – у нас планується особливий вечір з моїм хлопцем, а питання презервативу ми не обговорювали. Я подумала, що навіть, якщо ми не використаємо його, то нічого не трапиться за один раз. А наступного разу вже скажу або сама куплю. Бо ж знаєте, це – перший раз, я не хочу себе показати якоюсь занадто…
— Я розумію, – підтримала розмову лектор і розповіла дівчині про важливість відвертості у відносинах, про важливість довіри між партнерами, якщо вже Маша вирішила йти на такий серйозний крок в своєму житті.
А також про обов’язкове використання презервативів; про небезпеки незахищеного статевого акту – незаплановану вагітність, ВІЛ та інші захворювання, які передаються статевим шляхом.
Розмова виявилася довгою, але і ефективною. Адже коли лектор наступної середи прийшла читати лекції для учнів 8-х класів, Маша підійшла і сказала: «Велике спасибі вам. Ви дуже вчасно прийшли до нас!».
Згідно з офіційною статистикою, середній вік початку статевого життя серед дівчат в Україні – 16 років, хлопців – ще раніше. Але ця цифра значно завищена. Аналізуючи історії та питання, які ставлять нам підлітки в школах, розуміємо, що багато хто починає статеве життя у 9-му класі та раніше. Тому фахівці радять говорити про презервативи та давати їх дітям з 12 років, щоб підлітки вже до першого сексу розуміли повну картинку, знали наслідки та ризики.
Ось перелік питань, які в індивідуальному порядку звучать від учнів:
Чи передається ВІЛ через поцілунок? Чи можна заразитися ВІЛ через перерваний контакт? Чи можна заразитися ВІЛ, якщо зліз презерватив? Чи можна заразитися ВІЛ при неповному сексуальному контакті? Чи через усі види сексуального контакту передається ВІЛ?Вочевидь, коли підлітки починають жити статевим життям і батьки не говорять з ними про секс, на допомогу приходять друзі та YouTube, які, на жаль, не надають якісної інформації.
Питання чистоти відносин, контрацепції, насилля, інфекцій, які передаються статевим шляхом, навіть користування презервативом залишаються відкритими. Часто ми навіть володіємо інформацією, проте не використовуємо її, не можемо спроектувати реальну ситуацію, уявити свої дії в конкретних життєвих обставинах.
Більшість навіть дорослих людей вважає, що ситуація з ВІЛ в Україні – надумана проблема, яка стосується лише наркозалежних, ЛГБТ-спільнот та працівниць секс-індустрії. Справжній стан справ краще за мене проілюструють факти, тобто статистика.
За результатами досліджень, опублікованих на початку 2018 року в американському виданні PNAS, в Україні ВІЛ-інфекція стала «тихою епідемією».
На початок року 244 000 людей з ВІЛ мешкає в Україні (за інформацією ЦГЗ МОЗ України) та понад 100 тисяч, або ж 40% ВІЛ-інфікованих в Україні ще не знають про свій діагноз (за даними програми ООН з ВІЛ/СНІД (ЮНЕЙДС).
Щодня діагноз ВІЛ ставлять 58 українцям.
Наприклад, в Київській області за першими результатами впровадження проекту #HealthLink («Прискорення зусиль з протидії ВІЛ/СНІД в Україні»), які оприлюднили 11 вересня, зафіксували найбільший в Україні відсотків виявлення ВІЛ-інфекції серед протестованих, а саме зі 100 протестованих 23 мали позитивний результат.
Такий катастрофічний стан викликаний багатьма причинами, і одна з них – низька обізнаність населення про способи поширення ВІЛ-інфекції. Зокрема, за даними ЮНІСЕФ, лише 28% молоді знають про всі шляхи передачі ВІЛ і розуміють деталі.
Найпоширеніший спосіб передачі ВІЛ інфекції – це статевий, тобто незахищені статеві контакти. На нього припадає 65% усіх нових випадків ВІЛ-інфекції.