У розмовах щодо майбутнього освіти в Україні та у всьому світі часто йдеться про важливість уміння вчитися протягом усього життя. Це вміння, звісно ж, нині необхідне не лише учням, а й вчителям.
Із цих міркувань БараБука вирішила створити свою чергову «шпаргалку для вчителя» й розповісти про книжки, котрі можуть стати у пригоді вчителям та батькам, які цікавляться найновішими тенденціями в освіті.
Більшість книжок у цьому огляді є лише частинами великих освітніх програм, процесів, рухів, тому вхопившись за них, як за нитку, можна вийти на цілі пласти цікавих ідей та проектів. І звісно ж, оглядаючи ці «вчительські» книжки, українські та перекладні, БараБука звертала особливу увагу на нові ідеї та погляди щодо викладання мови та літератури.
Фінські уроки не випадково стоять першим номером у нашій підбірці. Адже, крім того, що фінська система шкільництва – без перебільшення – всесвітньо відома своїми високими результатами та оригінальними методами, вона іще й серед зразків, на які орієнтується #НоваУкраїнськаШкола.
Однак «Фінські уроки» аж ніяк не можна назвати захопленим перерахунком власних перемог. Зокрема, Пасі Салберґ висловлює здоровий сумнів у тому, що фінська шкільна система може в принципі бути пересаджена на ґрунт іншої культури. Також автор наголошує на тому, що останніми роками, за даними міжнародних тестувань учнівських досягнень, результати Фінляндії дещо погіршуються. І разом із тим стверджує: «Багато фінів, і я серед них, воліє бачити менші ставки творців політики на міжнародні оцінювання навчальної успішності та ширше відображення в цих оцінюваннях різних навчальних царин, зокрема “навчання вчитися”, соціальних компетенцій, самосвідомості і творчості».
То про що ж «Фінські уроки»? Це дуже ґрунтовний, детальний та навіть педатничний опис фінської сучасної школи в її історичному становленні, сьогоденні та варіантах майбутнього. Якщо ви плануєте швидко отримати загальне уявлення про фінську школу, то можливо, гарним варіантом було би послухати виступ автора на конференції TED або проглянути кілька тематичних статей. Бо ця книжка – для тих, хто хоче глибоко зануритися в суть питання. У ній, наприклад, ви знайдете аж такі подробиці, як детальні навчальні плани фінських студентів, які здобувають професію вчителя.
До речі, про вчителів. Розділ книжки «Фінська перевага: Учителі» розкриває такі принципи, які застосувала Фінляндія для того, щоб вчителі власне стали її перевагою. Перше: хороша наукова педагогічна освіта (ступінь магістра) – необхідна вимога для всіх вчителів. Друге: гарні умови праці (зокрема висока зарплата та виділений час на професійне вдосконалення), а також велика повага в суспільстві (зокрема вчителювання стабільно посідає одне з найвищих місць у рейтингу найбажаніших професій фінських випускників шкіл). Третє: велика довіра до вчителів у питанні розробки курикулуму у своїх класах та школі, та й загалом у питаннях управління школою.
У розділах «Фінська мрія: Добра школа для всіх» та «Фінський парадокс: Що менше – то більше» автор описує, як фіни досягнули цієї «доброї школи для всіх», і зокрема – принципів справедливості у навчанні, тобто мінімального розкиду в результатах між учнями різних шкіл, різних соціальних верств тощо. Тут мова не лише про організацію навчального процесу, а й про фінансування, інклюзію тощо. Натомість критикуються освітні реформи в інших країнах, засновані на конкуренції між школами за учнів, постійних вимірюваннях успішності за стандартизованими тестами, і як наслідок – постійним великим стресом як для учнів, так і для вчителів.
Оригінальна назва цієї книжки Most Likely to Succeed: Preparing Our Kids for the Innovation Era, у буквальному, абсолютно «незачесаному» перекладі – Найімовірніше успішні. Підготовка наших дітей до епохи інновацій. І це не просто книжка, а частина руху з оновлення американської освіти (зокрема середньої, старшої та вищої школи), у рамках якого також створено однойменний фільм.
Автори «Мистецтва навчати» – Тоні Ваґнер, експрет від освіти, та Тед Дінтерсміт, експерт у галузі новаторської підприємницької діяльності – критикують американську систему шкільництва з точки зору її невідповідності основному завданню – підготувати наступне покоління до ери інновацій, яка має стати часом активної професійної діяльності сьогоднішніх учнів.
Детальна критика американських старших шкіл та університетів готує українському читачеві не одну хвилину здивування, та впізнання: десь ми подібні проблеми вже бачили. Зрештою, не лише наша система освіти потребує термінових змін, в усьому світі змінюється бачення того, що мають робити діти та молоді люди у школах та університетах, а головне – яка основна мета цього процесу.
На думку авторів, замість того, щоби переповідати на лекціях великі масиви інформації, вчителям дуже важливо розвивати в сучасних дітей навички чотирьох «К»: критичного мислення, комунікації, командної роботи та креативності в розв’язанні проблем. Якщо ж конкретніше, то, наприклад, мовні навички, необхідні для успіху в житті у ХХІ столітті, на думку авторів, такі:
мати значний словниковий запас; читати й критично аналізувати різні матеріали; спілкуватися за допомогою різних медіа з використанням різних стилів мовлення; формувати та захищати власну точку зору;І саме вироблення цих навичок має стати метою уроків мови та літератури.
Вчителі, готові до переосмислення своєї практики та змін у своєму класі, знайдуть у книжці чимало прикладів для натхнення та посилань для подальшого пошуку.
Найімовірніше, першою асоціацією, яка у вас виникне, коли ви кинете оком на цю обкладинку, будуть вчительські тренінги від освітньої платформи «Критичне мислення», які періодично відбуваються в різних містах України. Саме на сайті платформи ми й замовили цей невеличкий посібник, який, як обіцяє анотація «допоможе зацікавленому вчителеві підвищити свій професійний рівень шляхом поступового опанування технології критичного мислення».
Загалом БараБука щиро бажає, аби ідеї освітньої платформи «Критичне мислення» зрештою втілилися в ошатне, гарно ілюстроване видання, яке можна було би купити в усіх книгарнях країни. Натомість поки що маємо дуже скромно виданий (без видавництва) посібник, який однак містить не лише теорію, а й практику, тобто цілий розділ «Приклади уроків з розвитку критичного мислення засобами різних предметів початкової школи». Маємо принагідно зазначити, що запропоновані уроки – досить традиційні, тобто, найімовірніше, не мають відлякати своїми несподіваними ідеями жодного вчителя.
Однак найбільше БараБуку зацікавив другий розділ путівника-посібника «Які є методи навчання критичного мислення у початковій школі». Адже тут застосування цих методів пояснено на матеріалі… текстів зі знайомої нам до болю Хрестоматії сучасної української літератури. Наприклад, показано, як можна застосувати у класі метод «Кошик ідей», читаючи разом вірш Івана Андрусяка «Тринадцятий трамвай», метод «Чи вірите ви, що» – читаючи «Мрію Маляки» Сашка Дерманського, метод «Читання з зупинками» – читаючи оповідання Ірен Роздобудько «Дикі образи дикобраза» тощо.
Цей розділ, безсумнівно, стане у пригоді усім вчителям початкових класів, хто хоче зробити спілкування своїх учнів із творами сучасних письменників іще цікавішим та кориснішим.
Не секрет, що БараБука симпатизує українській альтернативній освіті, тож для цього огляду ми обов’язково вирішили дати їй голос.
«БеркоШко», одна з найперших неформальних шкіл Києва, – відома тим, що не лише навчає дітей, а й надихає дорослих на створення своїх маленьких шкіл із творчим навчальним середовищем. У рамках цієї освітньої діяльності для дорослих БеркоШко проводить семінари по всій Україні та видає (без видавництва) навчальні посібники, зокрема ось цю 56-сторінкову книжечку про засади створення незвичної школи.
«БеркоШко. Just Do It» вийшла друком 2015 року, але на запитання БараБуки, чи не застарів поданий у ній матеріал, Валентина Мержиєвська, авторка книжки і спів-засновниця «БеркоШко, відповіла: «Наш погляд досі дуже близький до того, що там викладено, але відтоді я дізналася про багато інших поглядів. Тож це не загальний огляд підходів, а лише один із можливих». Оця відсутність категоричних тверджень, принципове ненамагання «завербувати в секту» прибічників домашньої освіти, спокійний легкий опис свого досвіду, як одного із можливих, увага не лише до «плюсів», а й до «мінусів» свого підходу – це ті риси «БеркоШко. Just Do It», які викликають у читача довіру та приязнь.
Сама книжка – історія кількох батьків-однодумців, які вирішили не перекладати на державу відповідальність за освіту своїх дітей, а натомість крок за кроком створити для їх навчання особливий простір та атмосферу. Найважливіше те, що, створюючи свою школу, ці відчайдушні батьки замислюються над кожним принципом, який стоїть за тією чи іншою освітньою практикою, й авторка у книжці подає ці міркування.
У «БеркоШко. Just Do It» висвітлено не лише специфічно хоумскулерські проблеми (державна атестація, організація навчання, підбір вчителів), а й такі важливі для всіх батьків питання, як ставлення до помилок, вирішення конфліктів, дитяча соціалізація, мотивація до навчання. А вчителі мови та літератури, письма та читання, знайдуть тут кілька цікавих міркувань про навчання грамоти, вивчення літератури та про складання вправ із мови згідно з дитячими зацікавленнями.
«Школа майбутнього» (в оригіналі Creative Schools, а в буквальному перекладі – Творчі школи) – іще одна книжка про кризу у світовій системі освіти та про можливі шляхи виходу з неї. І найперше, що вирізняє «Школу майбутнього» – чудове почуття гумору Кена Робінсона, яке мали змогу оцінити понад 53 мільйони глядачів його легендарного виступу на конференції TED. Цей виступ, «Чи справді школи вбивають творчість?», доступний зокрема з українськими субтитрами, радимо переглянути усім, хто має стосунок до сучасної школи, навіть якщо ви – не вчитель/ка і не директор/ка школи, а мама чи тато дитини шкільного віку.
Кен Робінсон, окрім того, що пише книжки про сучасну освіту, є також міжнародним радником із питань освіти, який консультує урядові та некомерційні організації, освітні та мистецькі проекти. У книжці він аналізує сучасну шкільну систему з точки зору її походження й призначення – готувати нове покоління до реалій індустріальної доби, тому основним принципом школи, яку ми успадкували з минулого та позаминулого століть, є стандартизація. Проте час змінився, і нова школа, на переконання Кена Робінсона, має втілювати принципи «органічної освіти», з-поміж яких автор називає такі: здоров’я, екологія, справедливість та турбота.
У книжці також є чимало практичних міркувань про природу творчості та про розвиток креативності в учнів, а також (що, можливо, найцікавіше та найцінніше) – десятки прикладів із реального життя маленьких революцій на рівні конкретних шкіл. Це – історії перемог шкільного керівництва та вчителів, які викладають найрізноманітніші предмети. Кожна з цих перемог полягає в подоланні учнівської байдужості, відсутності мотивації та низьких результатів і створення креативного та динамічного середовища навчання. Спосіб, у який це зроблено в кожному конкретному випадку, залежить, звісно ж, від обставин та від предмету, що його викладає вчитель. Однак принципи, які стоять за кожним перетворенням, дуже надихають і викликають у долонях кожного зацікавленого вчителя легеньке свербіння а-що-як-я-теж-спробую… Учителів мови і літератури найбільше, ймовірно, надихне історія про незвичний спосіб вивчення драм Шекспіра та неймовірний вплив на успішність учнів, який він має. Історію про це ви знайдете (підказка!) на початку п’ятого розділу «Школи майбутнього». Тому якщо ви дозволяєте учням читати книжки «із середини», то й самі можете скористатися цим чудовим способом!
Звісно, старе й мудре правило «книжка – найкращий подарунок» спрацьовує далеко не завжди та й не з усіма. Однак вчителі – це люди за визначенням «книжні». До того ж, дорогі батьки, пам’ятайте: даруючи вчителям хороші сучасні книжки, ви інвестуєте в освіту власних дітей. Саме цю сентенцію БараБука пропонує зробити офіційним гаслом цього Дня учителя!