Від початку в БеркоШко ми намагаємось все перевіряти здоровим глуздом. Не наслідувати те, що звично, допоки не пересвідчимось у адекватності і доречності. Це стосується і шкільних правил, і налаштування процесу, і безпосередньо, змісту навчання.
В перший рік ми багато занять проводили на відкритому повітрі. Але потім помітили, що в приміщенні дітям легше зосередити увагу на занятті, бо на природі постійно щось відбувається: гойдаються дерева, заспівують пташки, змінюється освітлення. Це все привертає увагу. І коли заняття присвячене спостереженню за природною це доречно, а коли напрацюванню іншого навичку, а особливо коли заняття передбачає значну міру абстракції, то краще створити умови, де менше зовнішніх подразників.
Спершу в нас не було парт. Кожний міг займати те положення в просторі, яке зручно, змінювати його за потреби, зменшуючи ризик порушень хребта. Але виявилось, що для писання в зошиті парти зручні. Відтоді в БеркоШко є парти, але вони не є обов'язковими. Чимало занять відбуваються поза ними – в колі на спортивних матах, на лавці в дворі тощо.
Дзвіночок з'явився тоді, коли дітей стало чимало і скликати їх після перерви на заняття голосом стало непросто.
І дошка. Допоки учнів було троє, можна було малювати схеми на аркуші паперу, але чим більше людей, тим більший масштаб малюнків потрібен, щоб всім було видно.
Чіткого календарного планування в нас немає досі, але в кожного вчителя є орієнтовний план тем на рік, з прив'язкою до атестації, і з можливістю люфту під ситуативні цікавинки.
Для оцінок пояснення так і не знайшлось, окрім спрощення зворотнього зв'язку. Тому оцінок немає, але зворотній зв'язок є – у вигляді розлогого пояснення із зазначенням успіхів і недоліків.
Оскільки викладачі в БеркоШко є фахівцями в тому предметі, який викладають, то до них є велика довіра щодо змісту освіти. Кожний намагається донести те, що є важливим в його професії.
Особисто в мене випрацювався такий алгоритм пояснення матеріалу учням:
1. Розібратись в темі самій. Грунтовно дослідити питання, навіть в більшому обсязі, ніж є потреба донести дітям, до виразного відчуття власного розуміння питання. Навіть якщо ви добре володієте темою, завжди є сенс пересвідчитись, чи не спростовані останнім часом якісь міфи з цього приводу, чи не виявлені якісь нові закономірності або наочні приклади.
Досі вражає, скільки міфів передається з покоління в покоління без переосмислення. Часом навіть виникають міфи, які спростовують інші міфи, але які також потрібно спростовувати.
Наприклад, міф про моркву і пілотів. Всім з дитинства розповідають про каротин, що покращує зір. Під час перевірки цієї тези випливає міф, ніби в часи другої світової англійці розробили радар, що дозволяв знаходити цілі в темряві, але версія прикриття пояснювала успішність обстрілів тим, що пілотів годували морквою, завдяки чому вони краще бачили і влучно стріляли. Магічне мислення часто грає з людьми цей жарт – зв'язування двох явищ, які слідують одне за одним, нібито причинно-наслідковим зв'язком, якого насправді не існує.
Але, перевіряючи інформацію вдруге, виявляється, що вітамін А справді позитивно впливає на зір, хоча міститься він не лише в моркві, а й в інших продуктах.
Тож, перший крок завжди дозволяє розширити чи поглибити власне розуміння питання.
2. Відтак потрібно враховувати той рівень обізнаності, яким володіють учні. Зрозуміти, якими категоріями вони мислять, щоб пояснювати зрозумілими словами. Я намагаюсь уникати спеціальних термінів як то "енергія", "потужність", "струм" допоки світогляд дитини не дозволяє їй розкрити ці поняття. Чимало дітей надивившись "Фіксиків" чи "Руйнівників міфів" вільно користуються купою фізичних термінів, але не завжди розуміють їхню суть. Для них це звучить як Wingardium Leviosa (заклинання левітації, що спонукає предмети злітати, вивчається учнями Хогвартсу в рамках предмету "Заклинання").
Тож пояснення явища має бути якомога простим у вживаних словах, але без спрощення суті. Наприклад, замість "без спрощення суті" можна було б висловитись "без редукції дискурсу" – це додало б наукоподібності промові, але нічого не додало б для розуміння.
В молодшій школі впродовж заняття можна впровадити лише одне невідоме дітям слово, в середній школі – парочку, але не десяток.
Тут не можна не згадати вислів Ейнштейна: “If you can't explain it simply, you don't understand it well enough” (“Якщо ви не можете пояснити щось просто, отже ви самі не вповні це розумієте”).
3. Спрощуючи пояснення, необхідно подбати про те, щоб приріст знань все таки відбувся. Після пояснення картина світу має ускладнитись. "Ускладнитись" не в сенсі "важко", а в сенсі "цікаво" :).
Задача вчителя – збагатити світогляд учня в обраному аспекті. Якщо вдасться – зародити захват, який мотивуватиме пізнавати далі.
4. Якщо не вдалося пояснити з першої спроби – повторити цикл. Починаючи від першого пункту, бо повторення того самого слово в слово, навіть більш гучним голосом, зазвичай не спрацьовує.
Терпіння вчителя – це особлива якість. Це не схоже на терпіння скрутних умов чи терпіння допоки не настане час. Вчитель ніколи не може бути впевненим, що його зусилля увінчаються успіхом. Можна бути впевненим лише в тому, що не припиниш спроб. Це схоже на розгадування головоломки, на проходження квесту – чи вдасться учня провести за собою, знайти той шлях, яким він зможе пройти, навіть якщо цей шлях виявиться вкрай відмінним від твого власного.
У викладанні мене дуже приваблює цей момент – необхідність постійно переосмислювати звичне. Це дозволяє відпустити те, що вже не актуальне і відкритись натомість на нове. Шукаючи способи вдосконалити картину світу для своїх учнів, я неперервно маю ускладнювати власну картину світу. І це дуже захопливо :).
Про врахування особливостей різних вікових періодів а також про те, як влаштована школа сімейного типу "БеркоШко", говоримо не семінарі “Ключики вчителя” 16 листопада у Вінниці. Подробиці семінару за посиланням http://osvitanova.com.ua/account/events/kliuchyky-vchytelia-vinnytsia.
Фото: pxhere.com