Наталія Атаманчук, учениця 9-го класу зі Львова минулого разу поділилася з Освіта Нова своїм поглядом на ідеальну школу, в яку вона б мріяла ходити. А зараз вона для нас написала невеличкий звіт про те, як жилося їй та її одноліткам після літніх канікул.
Вересень порівняно з жовтнем відносно нормальний.
Перший дзвоник – реально свято, бо за літо всі скучили один за одним. Кожного разу на початку нового навчального року однаково розказують про честь школи і які всі хороші, співають майже все то саме, що в минулому році, священик прийде – ми помолимось за дванадцятки, на цьому закінчено. Далі кожен святкує де хоче і як хоче.
Наступного дня на першому уроці всім розказують, який Порошенко хороший, або поганий. І як на Сході гинуть бійці, а ми такі нечемні ще вчитися не хочемо. Перший тиждень найнормальніший, бо в нас тільки по п'ять-шість уроків (ми не знаємо, що потім в нас щодня буде по сім) і ніхто дуже сильно не кричить.
Але ось прийшов другий тиждень. Постійно сім уроків. Стали задавати дуже багато домашнього завдання. Дивовижно, але більшість учнів до всіх предметів готова, має щось в зошитах написано, хтось навіть біля дошки класно виступає.
Деякі вчителі вже додумуються розказувати, які страшні контрольні і екзамени на нас чекають, як ми маємо вночі не спати, а вірші вчити. «Ти що тільки вчора то писав? В тебе було для цього кілька днів: понеділок, вівторок і середа. Що тоді робив? Якщо ти знаєш, що треба багато писати, то чому не сідаєш за уроки завчасно? А от коли я була маленькою, тоді світла не було і я писала при свічці ті уроки. І все було зроблено, прочитано. Я йшла до школи як нормальний учень».
Після уроків жахливо болять спина і шия (нічого до того не боліло). Но ми через кілька днів звикаємо і починаємо вважати, що так теж можна жити. Часу ні на що не вистачає. Наприклад літом я встаю, тренуюсь, пости в Інстаграм пишу, малюю, читаю, допомагаю мамі, готую, вчу англійську та іспанську, інколи бігаю та ще багато чого встигаю зробити за день. Під час навчального року є час тільки на тренування (спина все-таки болить) та на ще щось одне з переліку вище. З’являється дефіцит сну, цілодобово хочеться тільки спати. Дві екскурсії. Було класно. Більше нічого цікавого.
Другий місяць набагато гірший, але почну з хорошого. День вчителя – майже найкращий день в навчальному році. Учні вчать учнів, всі щасливі. Вчителі стають людьми. А зараз питання, чому мені дев'ять років розказували, як я маю піднімати руку, якщо хочу відповісти, ті, хто цього сам ніколи не робить. Трохи смішно. Потім починаються контрольні (їх може бути по три в день) і олімпіади (добре тим, хто не знає про них). Дехто з вчителів підходить на перерві з питанням: «Ти готуєшся, повторюєш все? Візьми книжки за інші класи і перечитай!». «Так, так, готуюся», – відповідаю, а сама думаю, хай сподіваються і чекають, в мене домашки з семи уроків, контрольна, захист якихось навчальних робіт (просто сторінку з Вікіпедії треба роздрукувати), вивчити вірш, а я не виспалась. І це тільки по шкільним справам, а ще інші є.
Багато роботи маємо по предметам, яка, на нашу думку, не має сенсу. Робота є, йдемо виконувати, але вона не виконується. Тому що, неможливо вчити, коли ентузіазму – нуль, енергії – нуль, фізичних сил – теж нуль.
Якби до психологів пішли всі учні, то через кілька днів кожен з них (психологів) був би мільярдером.
Частина моїх однокласників вже п'є купу ліків від головного болю. Інші заправляються кавою на ніч, щоб щось дописати. Я належу до тієї категорії, яка якщо не зробила домашку, потім в когось списує. Трохи нагло, але я, коли прихожу з виконаними домашніми завданнями теж даю списати. Якась хороша людина придумала зробити нам ще один вихідний після Покрови. Трохи перепочили. Далі все по старій схемі. Задала декілька питань одноліткам. Ось вам відповіді.
1. Як ти себе почуваєш, коли приходиш із школи?
«Дуже втомлена, хочеться лягти швидше спати».
«Тааак, будь ласка, ніхто мене не чіпайте. Де мої навушники і я йду спати».
«Додому приходжу дуже стомлена. Кожного дня сім уроків плюс чергування. Годину даю собі на перепочинок, потім одразу за урокиКоли приходжу додому, переважно дуже стомлена ( так як у нас завжди 7 уроків і + чергування ). Тому майже зразу я відпочиваю приблизно 1 годину і після цього зразу йду робити уроки, щоб все встигнути».
«Досить нормально».
«Все гуд».
2. Якими способами виконуєш домашнє завдання?
«ГДЗ».
«Це залежить від самих уроків. Наприклад, для алгебри, яку я знаю погано, користуюся інтернетом. Але, якщо тема зрозуміла, пишу сама.
«Найчастіше з інтернетом»
«50% вдома, 50% в школі. З ГДЗ списую все, що можна списати і що я розумію (там теж бувають помилки).
3. Ти з задоволенням ходиш до школи?
«Так».
«Так. Але через те, що в ній є мої однокласники і друзі».
«Не зовсім».
«Ні. Але не можу точно сказати чому, наче все гаразд, я виконую домашні завдання, тому мене не сварять. Все нормально, вчителі переважно хороші, хоча є, звісно, винятки. Можливо, тому що сім уроків відсидіти складно, та й не всі предмети цікаві. Складно вставати зранку, особливо коли ти просинаєшся, а на дворі ще ніч».
«Ні, я взагалі не знаю, як в ту школу потрапила. Добровільно туди мене було б не засунути, а з друзями можна і не під час уроків спілкуватися».
4. Наскільки часто вчителі кричать на дітей в класі?
«Майже постійно, але деякі хоча б по темі».
«Кожен день».
«Кричать часто, але по темі і майже завжди на хлопців».
«Весь час».
«Тоді, коли ми їх нервуємо. Хто ж винен, що учня затримали на перерві і він хоче вийти?»
5. Скільки разів на протязі цих двох місяців на уроках розказували щось цікаве і потрібне саме тобі?
«Щось не пам'ятаю такого».
«Деякі теми зовсім не потрібні мені, більш корисним для мене було б, наприклад: як купити будинок, платити за рахунки, писати резюме і т. і.»
«Були спроби розказати про щось цікаве, але у вчителів на це вічно не вистачає часу, бо через два уроки контрольна і треба готуватися».
«Рази три».
«П'ять».
Коли читала книгу Роберта Кійосакі, в мене з'явилася така думка: «Учні типу різних рослин, які живуть на землі, а вчителі і система освіти типу садівників. І от у нас в школах переважна більшість садівників садять всі рослини з різними потребами у однаковий грунт, а якщо хтось з них все-таки виростає, то починаються експерименти з жарою і морозом».
На цьому в мене все. Я сподіваюся, що скоро всі школи світу перестануть бути такими недосадівниками і почнуть думати, що вони роблять.