Часом люди продовжують вірити в казки й у зрілому віці. Але це вже далеко не завжди безневинні історії про Дідуся Мороза. Іноді міфи, в які вірять дорослі, можуть бути небезпечні для життя. Хоча багато які з них – просто дурниці, які свідчать, як легко захоплює розум псевдонаука.
І зброєю в боротьбі з міфами можуть бути лише науковий метод пізнання, про який говорить у своїй книзі «Світ, повний демонів. Наука як свічка у пітьмі» знаменитий астрофізик Карл Саган, і критичне мислення.
K.Fund Media зібрав для прикладу шість поширених абсурдних міфів, деякі з яких інколи трапляються навіть у науково-популярній літературі.
Цей міф «пішов у народ» завдяки однойменній книзі «Акули не хворіють на рак» Вільяма Лейна. Автор псевдонаукових праць, що став «батьком-засновником» нинішньої хвилі «акулячої терапії», сам визнавав, що акули насправді можуть страждати на це захворювання, але засновував свої висновки про властивості екстракту акулячого хряща на дослідах, в яких екстракт нібито пригнічував зростання пухлини.
Даремне лікування за допомогою хряща завдало шкоди і людям, і акулам. Пацієнти відмовлялися від інших видів терапії і вмирали, а чисельність акул стала скорочуватися.
Цю поширену фразу приписують Альберту Ейнштейну, проте точне походження сумнівного твердження – загадка. За однією з версій, першоджерелом міфу можуть бути результати дослідження філософа Вільяма Джеймса і психолога Бориса Сідіса в 1890-х роках. Вони вивчали прискорений розвиток дитини на прикладі сина Сідіса Вільяма – відомого вундеркінда.
Насправді твердження про те, що 90% нашого мозку не задіяні, – повний абсурд з погляду неврології. Як пише в своїй книзі «Твій мозок – суперзірка!» невролог з Норвегії Кайя Норденг, якби все, що є в нашій голові, толком не працювало, мозок не розвинувся б у процесі еволюції через високі енерговитрати.
Одне з найбільш ранніх відсилань до міфу про те, що Велику Китайську стіну можна побачити з Місяця, міститься в листі від 1754 року англійського антиквара Вільяма Стьюклі. «Цю величезну стіну завдовжки вісімдесят миль (йдеться про вал Адріана) перевершує тільки Китайська стіна, яка й на глобусі он скільки місця займає, та на додачу її з Місяця видно». Про це згадує й англійський журналіст Генрі Норман. У 1895 році він писав: «… ця стіна – єдине творіння людини, яке видно з Місяця».
Відтоді казку про видимість стіни з космосу неозброєним оком повторювали неодноразово, наприклад, згадка про це була в книзі 1938 року «Друга книга чудес» американського мандрівника Річарда Холлібертона.
У космічну еру міф спростовували вже кілька разів, але він досі залишається в людській свідомості.
Твердження, ніби різні зони нашого язика сприймають різні смаки – поширена помилка.
У 1901 році німецький вчений Давид Хеніг в своїй праці «Zur Psychophysik des Geschmackssinnes» дійшов висновку: хоча різні ділянки язика можуть трохи відрізнятися в швидкості реакції на той чи інший смак, інтенсивність смаку визначається ними рівноцінно. Пізніше факт, що будь-яка зона язика може зафіксувати будь-який смак, був підтверджений іншими дослідниками.
Примітно, що помилкова версія про смакові зони язика виникла з некоректного перекладу праці Хеніга англійською психологом Гарвардського університету Едвіном Борінгом.
Було б дивно очікувати побічного ефекту від препарату, який не містить діючої речовини. Якщо серйозно, то гомеопатія – це не просто дурниця, яку несуть з вуст в уста, їй присвячують цілі трактати. Із сучасних книг – «Алхімія зцілення. Гомеопатія – безпечне лікування» Едварда Вітмонта.
Гомеопати пропонують концепцію лікування за псевдонаукових принципом «подібне виліковується подібним», який протиставляється доказовій медицині. Основоположник вчення і автор терміну – німецький лікар Християн Фрідріх Самуель Ганеман.
Гомеопатичні методи лікування дуже сумнівні, оскільки припускають, що чим менше речовини залишається при розведенні, тим вона ефективніша.
Крім того, що теорія розбивається об побутову логіку (ви ж не сп’янієте від двох крапель вина, розведених у літрі води), ефективність гомеопатичного лікування не підтверджується жодним серйозним медичним дослідженням.
Знаменитий автор науково-популярних книг американський журналіст Малкольм Ґладуелл відомий своїми соціологічними теоріями, які його критики часто вважають висмоктаними з пальця. У книзі «Генії і аутсайдери» (Outliers), що стала бестселером The New York Times, він згадує Boeing 747 південнокорейських авіаліній Korean Air, що розбився в 1997 році. Серед причин катастрофи він називає культурні і мовні особливості членів екіпажу, зокрема традиційну для корейців жорстку службову ієрархію.
Ґладуелл запевняє, що бортінженер і другий пілот натякали капітану про небезпеку, але через субординацію не наважувалися сказати прямо. А капітан нібито пропустив повз вуха їхні ненав’язливі попередження.
Реальність складніша. Капітан був на десятиліття молодший за бортінженера, а корейській культурі притаманний пієтет до старших. Крім того, і бортінженер, і другий пілот були випускниками набагато престижнішого вузу, ніж капітан, що також додавало ваги їхнім словам.