"Воюйте за себе, але з любов’ю в серці". Поради Далай-лами українцям

Індійське місто Дхарамсала, де живе Далай-лама XIV, з першого погляду багатьом українцям нагадає Південний берег Криму.

Гірський ландшафт і дорога серпантином – як на спусках до моря у Великій Ялті.

Водії-шибайголови, які ніколи не збавляють газ на поворотах, багато хвойних дерев, хаотична забудова схилів готелями та натовпи туристів.

Тільки моря немає. Замість моря – буддистські храми.

Із санскриту Дхарамсала перекладається як "духовне святилище". Саме в цьому місті на півночі Індії і знайшли притулок Далай-лама і тисячі тибетців після березневого повстання у 1959 році проти комуністичного Китаю.

Зараз населення міста налічує майже 20 тисяч осіб, третина з них – тибетці. Цю місцевість часто називають "малим Тибетом", а Дхарамсалу – "малою Лхасою".

Крім резиденції Далай-лами, тут знаходиться уряд Тибету в екзилі – парламент і низка міністерств, тибетські монастирі, навчальні заклади, ремісничі майстерні та школи для тибетських біженців. Тут усе спрямовано на збереження тибетської культури. Такий собі головний офіс.

З 1959-го до 2008-го тибетці щороку прибували в Дхарамсалу. Малими групами вони переходили Гімалайські гори з провідниками. Як правило, в таку ризиковану подорож відправляли дітей. Іноді навіть зовсім маленьких.

Один із наших співрозмовників-провідників – монах Лобсанг Сопа, здійснив такий перехід у 21 рік. Подорож у зимовий період через Гімалайські гори тривала 23 дні, до пункту призначення дісталася лише половина групи.

Сьогодні втекти з Тибету майже неможливо – китайці обладнали високогірний кордон наглядовими пунктами та сучасними системами стеження.

Близько 100 тисяч тибетців, які живуть за кордоном, майже не мають можливості побачити своїх родичів. У підконтрольному Китаю Тибеті наразі перебувають майже 6 мільйонів тибетців.

Попри біль, з яким живуть люди по обидві сторони Гімалаїв, Далай-лама проповідує "ахімсу" (ненасильницький опір) і вже кілька десятиліть пропонує Китаю так званий "серединний шлях", згідно з яким Тибет не наполягає на своїй незалежності та стає автономною республікою в складі КНР, але при цьому тибетці зберігають право на свою культуру і мову.

Поки що офіційний Китай не приймає пропозицію Далай-лами.

Духовний лідер тибетського народу і Нобелівський лауреат миру не впадає у відчай. Останні 15 років він по всьому світу проповідує не тільки вчення буддизму, а й популяризує світські програми милосердя у школах.

Він каже, що освіта – це релігія XXI століття.

З 2004 року Фундація Далай-лами розробила десятки програм "соціально-емоційного та етичного навчання" (SEE – Soсial, Emotional, and Ethical Learning).

Перші такі програми були введені в школах канадської провінції Британська Колумбія: 90% тамтешніх шкіл долучені до цієї виховної роботи.

Програми SEE Learning, що були розроблені науковцями і педагогами американського Emory University, навчають школярів керувати увагою та емоціями, проявляти емпатію, співпрацювати та вирішувати конфлікти ненасильницькими методами. Апробація цієї методики вже відбулася, зокрема, у США і Німеччині.

Тому в Дхарамсалу їдуть не тільки буддисти, але й провідні вчителі з усього світу, щоб подивитися на те, як влаштована тибетська система освіти, мета якої – виховати хороших людей.

Наприкінці лютого до Дхарамсали прибула перша офіційна група освітян з України у складі 16 осіб. Експедиція була організована спільнотою відповідального вчительства EdCamp Ukraine у рамках програми обміну кращими освітніми практиками "ЕдМандри".

Надзвичайним моментом поїздки стала особиста півторагодинна зустріч з Далай-ламою.

Завдяки доктору філософії, буддистському вчителю та монаху Лобсангу Сопі та його учениці Юлії Капрановій групі вдалося побувати на аудієнції в особистій резиденції Далай-лами XIV, а познайомив організаторів з різних частин континенту освітянин Денис Мірошник.

Зустрітися з Далай-ламою – це особливий привілей. У його оточені кажуть, що нам пощастило (адже так швидко домовитися, та ще про таку тривалу аудієнцію, майже ніколи не вдається), і це тому, що Далай-лама щиро цікавиться та співпереживає всьому, що відбувається з Україною та українцями.

– Думаю, цілком очевидно, що діти надають перевагу вчителям, які завжди посміхаються. Ненасильство варто розуміти не з позиції страху перед чимось, а з позиції любові до інших, поваги до інших.

Це не має жодного відношення до релігії. Це про те, як зберігати душевний спокій, – каже Далай-лама і починає сміятися мов школяр.

Природно, що дитина любить посмішку, співчуття. Але як посміхатися щиро? Не дипломатично, а щиро? У президента Росії Володимира Путіна, на мій погляд, штучна посмішка.

Науково доведено, що ми є соціальними істотами. Соціальних істот щось емоційне зводить і утримує разом, це – співчуття і любов. Без цього соціальним істотам важко вижити. Це не має нічого спільного з релігією.

Оскільки ми є соціальними істотами, наше особисте життя дуже залежить від решти спільноти. І найперше – від родини. Якщо в ній є більше щирих посмішок, щирої дружби, кожен і кожна (у тому числі дитина), почувають себе щасливішими.

Так виникають спільноти просякнуті дружбою та співчуттям.

Якщо кожного дня ви вітаєтесь із сусідами, а одного разу в одного з сусідів трапляється лихо і ви приходите підтримати його, поспівчувати – тоді така спільнота значно щасливіша.

З другої сторони, якщо існує багато ревнощів, багато стресу – то поруч із цим сусідом ви почуваєте себе некомфортно. Коли ви бачитесь, то лише кажете "Доброго дня" і все. Іноді так виникає більше підозрілості. Така спільнота не буде щасливою.

Більше співчуття одне до одного, більше турботи. Тоді спільноти можуть бути хоч і матеріально дуже бідними, але щасливими.

Непідробне щастя родин дуже залежить від їхнього душевного спокою, який в свою чергу залежить від довіри, а оця довіра – від співчуття і справжньої доброти.

Аби бути щасливою людиною, бути щасливою родиною чи щасливою спільнотою, дуже важлива душевність (добросердя).

Люди зазвичай думають, що це відноситься до релігійних справ, а освіта це дещо інше. Але мені це видається помилковим, адже 7 мільярдів людей не можуть бути релігійними людьми. Релігію сповідують різні групи людей.

А от освіта є універсальною. Цінність співчуття є універсальною. В освітній сфері це певне пояснення про щиросердність. Це дуже важливо.

Багато науковців говорять, що людина за своєю суттю є співчутливою. Це має досить просте пояснення. Ми всі прийшли у цей світ через людину – маму. Як тільки ми народились, вона проявляє любов, турботу. Дитина не знає, хто ця людина, але емоційно автоматично повністю довіряє матері.

У таких родинних відносинах дитина фізично і ментально добре розвивається. Релігія приходить пізніше. Тож співчуття, щиросердість, доброта, турбота – основні людські цінності.

До того ж деякі науковці стверджують, що постійні злість і страх по суті з'їдають нашу імунну систему. Тож ми всі маємо дбати про фізичне здоров'я і один важливий чинник для здорового тіла – душевний спокій. Дуже важливий.

Я ніколи не наділяю особливою важливістю той факт, що хтось тибетець, індієць, європеєць, українець, християнин, буддист, мусульманин, індус. Це – другий рівень, а на першому (базовому) рівні ми всі – просто люди.

Зараз нам треба мати єдність людства (oneness of humanity). Допомагати одне одному – значить допомагати вирішувати проблеми. Бо зараз надто багато наголосів на протиставленнях: "моя нація – їхня нація", "моя релігія – їхня релігія".

Це створює дуже багато релігійних проблем: конфлікти, вбивства. Це найгірша річ. Шиїти і суніти спираються на вчення однакового Корану, моляться Аллаху, але вбивають один одного.

У цій країні – Індії – я ніколи не чув про проблеми між шиїтами і сунітами. І не лише це: індуси, християни, мусульмани, буддисти та інші живуть собі разом. Фактично Індія – єдина країна, де всі основні релігійні традиції живуть разом.

Разом із гігієною тіла, якої ми вчимо в сучасній освіті, ми маємо вчити гігієні емоцій.

Проста річ – медитація чи аналітична медитація. У цій країні вона з’явилася три тисячі років тому. Крім віри, це тренування свого мозку. Західній цивілізації бракує ось цих знань.

Багато років тому, коли ще був Радянський Союз, я мав можливість відвідати Монголію, хоча це було непросто.

Був 1979 рік, і мій шлях лежав через Москву. Я тоді зустрівся з кількома російськими науковцями. І під час нашої розмови про п’ять органів чуття я додав до цього переліку шостий – людський розум, дух. Вони миттєво заперечили, мовляв це релігійне поняття.

Коли я кажу "розум", вони думають "душа". А останнє – це вже релігійне слово. І це легко пояснити.

Комунізм вважав промивання мізків дуже важливим. Я хочу внести ясність.

Марксизм насправді передбачав хороші речі. Індустріальна революція почалася в Європі, де робітники дійсно страждали від надмірної експлуатації багатіями. Тож Карл Маркс став на захист прав робітників, і його соціально-економічна теорія наголошує на рівному розподілі ресурсів. Це ідея соціалізму. З позиції соціально-економічної теорії я – марксист.

Але потім цю хорошу ідею зіпсував Володимир Ленін. Більшовицька революція. Це не означає, що треба звинувачувати особисто Леніна. Просто склалася така ситуація, яка породила більшовицький рух, що призвів до громадянської війни в Росії.

Я відчуваю, що Росія – міст між Заходом і Сходом. А Україна – це частина Заходу. Політично те, що ви боретеся за свої права, – це дуже правильно.

Часом я відчуваю, що молодим націям легше щось розпочинати, впроваджувати якісь нові системи та нові ідеї. Щойно ваші ідеї запрацюють і дадуть позитивні результати, тоді на вас звертатимуть більше уваги.

Після такого вступного слова Далай-лама закликав усіх до дискусії, яку модерував голова ради ГО "ЕдКемп Україна" Олександр Елькін. Тож ми мали можливість поставити Далай-ламі кілька запитань. 

– Яку роль відіграє освіта під час війни? Чи може вона сприяти тому, щоб зупинити війну?

– Це дуже складне питання. ХХ століття стало епохою насильства. Перша світова війна, Друга світова війна. Дуже багато вбивств.

Деякі історики говорять, що близько 200 мільйонів людей стали жертвами насильства. Упродовж минулого століття ми дуже багато страждали. І продовжуємо досі.

Україна страждає через менталітет російських лідерів, які вважають, що все треба контролювати.

Якщо ми почнемо працювати зараз, я думаю, що за 30-40 років наш світ може стати більш мирним. І сприятимуть цьому галузі освіти і мас-медіа.

Але в основному – освіта. Нашою метою має бути демілітаризований світ. Коли російські заводи, які виробляють зброю, просто зупиняться. Як і в Америці.

Нам потрібен всесвітній рух за формування нинішнього століття як більш мирного.

Але це не означає, що не буде проблем. Вони нікуди не подінуться.

Проблеми між Росією і Україною можуть тривати. Але розв’язувати їх треба не через силу, а через розмови і повагу.

Аби досягти миру, ХХІ століття має стати століттям діалогу. Якщо у чомусь не згодні – окей, але треба говорити з взаємною повагою. Сьогодні ж люди одразу думають про зброю, а це неправильно.

Гадаю, ви можете зробити великий внесок у промоцію миру в світі. Потрібна впевненість у власних силах, віра у правду.

У близькій перспективі сила зброї перемагає. Але в далекій – правда сильніша.

Подивіться на Індію під час боротьби за незалежність проти Британської імперії. У Ганді не було зброї. У його противників, британців, – велика армія. Але британський імперіалізм перемогла правда Махатми Ганді.

Це один приклад.

Тож не думайте, що ви – маленька нація, на вашому боці правда.

– Наше наступне питання про два важливі виклики сучасного світу: про корупцію і гендерну нерівність. Як ми можемо вирішувати ці проблеми через освіту?

– Через позицію правди і чесності. Перш за все, ми – соціальні тварини, нам потрібна дружба, а вона великою мірою базується на довірі.

Аби розвинути довіру, ви маєте демонструвати повагу до прав інших людей, більше співчутливого ставлення. Тоді виникає довіра.

Зброя приносить страх, а не довіру. Тому через освіту через якийсь час нам вдасться змінити спосіб мислення людей. Бо наш спосіб мислення дуже зумовлений попередніми досвідами.

Подивіться на Європейський союз. Деякі його члени (зокрема Німеччина і Франція) були ворогами. Один мій давній друг, фізик, сказав у 1970-х роках, що  кожен німець вважав француза своїм ворогом. Так само французи вважали, що німці – їхні вороги. Але це ставлення докорінно змінилося.

Франція і Німеччина воювали два століття, але потім сталася Перша світова війна і принесла багато страждань, Друга світова війна – ще більше страждань. І поступово вони зрозуміли, що спільні інтереси кращі й важливіші за індивідуальні суверенітети. Так з’явився Європейський союз.

Дух ЄС має поширитися на Латинську Америку, Африку (перш за все, Північну Африку) та Близький Схід. Потім, я думаю, світ стане більш мирним. Раніше – вороги, а потім – спільні цілі та нові умови.

– Всесвітній економічний форум заявляє, що найважливішими для дітей у ХХІ столітті є навички аналітичного і критичного мислення, креативність. А ви як вважаєте?

– На мою думку, багато людей і на міжнародному, і на національному рівні потребують розуміння спільних цілей. Має бути базове відчуття єдності, розуміння, що моє майбутнє залежить від них.

Я зі свого власного досвіду кажу, що ми просто люди, хоча й з різних релігій і маємо різний колір шкіри. Але куди б я не пішов, я всюди відчуваю себе просто людиною, а не буддистом, тибетцем чи Далай-ламою.

Якби я часто наголошував на іншому, ви б почували себе ізольованими. Наголос на тому, що ми всі – люди. Настав час зрозуміти, що ми – одна сім’я. Через освіту це легше пояснити.

– Ви сказали, що нам, українцям, треба відстоювати свої права. Але як боротися і водночас зберігати мир у серці?

– Останнім часом на індійському кордоні відбувалися збройні конфлікти. На запитання деяких індійських ЗМІ я відповів, що дрібні проблеми завжди виникатимуть, але великих проблем тут не буде. Бо ані Китай, ані Індія не спроможні знищити одне одного.

Ваше майбутнє залежить від вашого сусіда, тож ви маєте дбати і про нього. Україна і Росія, хочете ви цього чи ні, будуть жити поруч.

Хіба що ви винайдете якісь технології, аби всю Україну перемістити на Марс. Тоді окей. Але ж це наразі неможливо.

На цій планеті вам доведеться жити поряд. Ваше майбутнє залежить від Росії, і ви бачите – певною мірою Росія потребує України. Тож думайте реалістично, ширше, а не лише "я, я, я". Воюйте, але з любов’ю в серці.

Росія демонструє свою владу. Тоді говоріть з позиції власних інтересів. Під час переговорів не залишається простору для того, аби демонструвати свою владу.

Росія змінюється. Сусідні країни – Литва, Латвія, Естонія – теж час від часу мають проблеми з нею. Тож вам треба мати з ними зв’язки.

А вже потім – Європейський союз. Я так відчуваю.

Думаю, ми маємо залишатися чесними. Людина, яка має багато зброї, але не використовує правду – насправді слабка.

У ХХ столітті військова сила справді мала значення. Я не думаю, що так буде і в ХХІ столітті.