Ми віддаємо дітей в школу заради знань, проте в школах існує і більш глибока програма, якої немає на сайті Міністерства освіти і науки – програма адаптації дітей до соціуму. На відміну від шкільних наук, предмети цієї програми дуже відрізняються в різних місцях, і батькам варто свідомо обирати, чого насправді будуть вчитись їхні діти.
Американський вчитель та письменник Джон Тейлор Гатто у своїй книжці «Фабрика маріонеток – сповідь шкільного вчителя» пише про реальну програму соціалізації типової школи:
1. Безсистемність. Предмети в школі не є пов’язаними один з одним і, як правило, подаються без широкого контексту. Діти для себе вивчають, що ніщо ні від чого не залежить і світ є безсистемним набором відокремлених наук, в якому можна шукати власний шлях лише навпомацки.
2. Сегрегація та сепарація. Відмінники – на перших партах, двієчники – на останніх. До відмінників – одні вимоги, до «гальорки» — інші. Високий бал з математики – важливий, з фізкультури – ні. «А»-клас – сильний, «Г»-клас – решта. Відмінники пишаються собою, двієчники намагаються силою вирівнятись. Якщо ти в крутому ліцеї – молодець, якщо в місцевій школі – лузер. Групи не мають змішуватись. Діти вчаться тому, що потрібно ділити всіх на розумних і дурних, успішних і неуспішних, кому пощастило і кому не дуже, базуючись на оцінках в школі, соціальному статусу батьків та фізичній силі.
3. Байдужість до результату. Якщо продзвенів дзвінок на перерву, можна не закінчувати те, що розпочав. Нікому не потрібне глибоке розуміння теми, потрібно просто відсидіти урок та сказати те, що від тебе хочуть.
4. Безпорадність. В незалежності від твого інтересу, ти мусиш 45 хвилин уроку займатись тим, що тобі скажуть. Твої бажання та інтереси нічого не значать (навіть запитай дозволу, якщо тобі треба вийти в туалет), треба просто робити те, що скажуть. Протягом всього часу в школі, кожного дня, на уроці та на перерві.
5. Залежність від оцінки інших. Якщо тобі поставили високу оцінку, ти задоволений, якщо низьку – ти засмучений. Лише інші знають, як насправді ти вмієш працювати, що ти знаєш і що ти вмієш.
Ось, що насправді старанно вивчають діти в класичних школах, та ось що вкладають батьки в цінне для них поняття соціалізації.
Соціалізація для дитини — інтеграція нею цінностей, які необхідні в соціумі. Проте закладати цінності класичної школи не є наразі єдиним можливим шляхом. Є варіанти. Лише в Києві існує більше сотні інших освітніх альтернатив, в кожному обласному центрі теж з’явилось хоча б декілька. Можна навчати дітей вдома. Є демократичні школи, де дитина сама обирає те, чому навчається та обирає правила, за якими живе школа. Є взагалі діти, чиї батьки обирають анскулерський шлях та зовсім перестають орієнтуватись на формальну програму. Чи призводить це до змін в соціалізації дітей? Авжеж! Для розуміння цих змін, необхідно розібратись у реальних механізмах соціалізації:
1. Оскільки людина є соціальною істотою, то формування особистості відбувається у так званих референтних групах*, через які передаються зразки поведінки.
2. Сім’я буде грати роль від єдиної до найважливішої до просто важливої групи в житті дитини. Про це слід пам’ятати. Ніхто в більшій мірі не відповідальний за соціалізацію дитини, ніж сім’я і якщо цінності школи будуть суперечити сімейним, то останні будуть мати перевагу майже завжди (крім підліткового віку, але тоді і школа відходить в бік).
3. Розмір реальної групи оточення людини – десь 7 осіб, плюс-мінус 2 людини. Це ті люди, з якими ми реально спілкуємося і які справді на нас впливають. В разі, якщо розмір реальної групи (класу) є більшим, то вона буде розпадатись на маленькі підгрупи і різні діти будуть отримувати різний досвід, робити різні висновки та соціалізовуватись інакше від оточення. В одному й тому ж класі.
4. Коли школа є маленькою – у дитини в меншій мірі формується конкурентна поведінка «свій-чужий». Дитина, як Маленький Принц Екзюпері вчиться дбати про всю планету, а не виборювати свій шмат м’яса у суперників.
5. Коли школа маленька і відсоток дорослих більший, ніж зазвичай, цінності дорослих будуть більше впливати на кожну дитину, ніж у великій школі. Там хаос інтересів багатьох різних груп за принципом фізичної суперпозиції не буде мати єдиного вектору впливу. Людськими словами – Бог його знає, які цінності для себе візьме кожна окрема дитина в умовах великої школи, крім тих, що описав Гатто.
Тут є і плюси і мінуси. Для прикладу: якщо ви – атеїст, можна сміливо віддавати дитину у велику християнську школу – критичного релігійного впливу на дитину це не дасть. А якщо ви – глибоко віруюча людина, то лише в маленькій католицькій школі дитині будуть надійно прищеплені всі відповідні цінності.
Якщо дитина взагалі не в школі, а на домашньому навчанні, наслідки будуть приблизно наступними:
1. Ще більший вплив родини на соціалізацію дитини
2. Більший вплив сімейних рішень на оточення дитини дає більшу гнучкість у формуванні цінностей.
3. Ніхто з хоумскулерів не живе сам серед вовків у джунглях, тому навички соціальної адаптації дитина в будь-якому випадку здобуде, не треба турбуватись. А те, що вона буде менше розуміти тих, хто пройшов через класичну школу… Ну, не всі розуміють людей, що пройшли через війну чи в’язницю, але ціна цього розуміння є досить високою і не факт, що потрібною.
А можна й повністю покладатися на дитину і допомагати їй формувати таке оточення, яке найкраще саме для неї. Кен Робінсон, відомий діяч у сфері освіти, в книзі «Покликання» пише про пошук своєї «зграї», людей, схожих на тебе, як про важливий і необхідний елемент власної самореалізації. Це вже більше анскулерський шлях, коли йде орієнтація виключно на дитячі потреби, без врахування того, що вважає за необхідне «матриця».
Різні освітні шляхи – різні цінності – різна соціалізація. Варто обирати шлях для дитини за власними цінностями і розуміти, що чим менше школа, тим глибше її цінності западуть в душу дитини.
_____________
*Референтні групи — соціальні групи, які є прямими (у разі безпосереднього спілкування) або непрямими об’єктами для порівняння, чи ж зразками для наслідування в процесі формування поглядів чи поведінки окремої людини. (с) Вікіпедія.