Освіта в Новій українській школі ґрунтується на розвитку ключових компетентностей, громадянської зокрема. Один з найефективніших способів навчитися саме громадянської компетентності ще у школі – учнівське самоврядування. Іноземний досвід це підтверджує.
“Нова українська школа” розібралася, як працює інститут учнівського самоврядування у двох освітніх моделях – американській та німецькій.
Саме американський філософ Джон Дьюї був одним з перших, хто обґрунтував необхідність самоорганізації учнів заради ефективнішого управління у школах та залучення школярів до громадського життя. Він вивчав поняття демократії і зробив висновок, що для неї потрібні два важливі чинники – громадянське суспільство та школи.
Дьюї розглядав школи не лише як суто освітні інституції, але і як хороший майданчик для отримання громадянських компетентностей. У США учнівське самоврядування якраз і виконує ці завдання, хоч і насамперед має на меті представити інтереси школярів.
Американські учнівські парламенти мають кілька основних функцій. Основна – це промоція інтересів учнів. Крім цього, вони повинні налагоджувати комунікацію між учнями та шкільною адміністрацією, щоб прищепити учням відчуття відповідальності та приналежності до спільноти. Учнівські парламенти мають і світоглядну мету – показувати модель лідерства та бути прикладом успішності для інших.
Американське учнівське самоврядування – це ще й хороша модель роботи демократії, адже члени самоврядування обираються щорічно, а для того, щоб здобути необхідні голоси, учні повинні провести своєрідну виборчу кампанію, яка за своїми принципами схожа до обрання на посаду президента чи члена сенату.
В американських школах учнівське самоврядування працює в середній та старшій школах – з 5 до 12 класу. Будь-який учень школи може стати членом парламенту, якщо його середній бал не нижчий 3-х з 5-ти можливих. Щоб учня обрали до парламенту, він мусить провести кампанію та виступити з промовою перед іншими учнями – представити план дії у разі обрання.
У сучасних американських школах в учнівському самоврядуванні зазвичай вісім основних членів: президенти класу (аналоги старост), президент школи, віце-президент, секретар та скарбник. Учнівському парламенту допомагають радники зі шкільних факультетів – вчителі, які захотіли консультувати учнів про відповідальне лідерство, розробку та втілення проектів.
Члени учнівського самоурядування не отримують жодних додаткових балівчи інших формальних відзнак. Натомість, вони виголошують випускні промови, що вважається дуже почесними, та отримують рекомендації від шкільної адміністрації для вступу в найкращі університети.
Проте студентська рада – це не єдиний механізм впливу. Іван Скельнічевзакінчив американську державну школу в Чикаго. У його школі була стандартна учнівська рада, проте деякі учні могли об’єднуватися у клуби та просувати власні інтереси через них.
“Хтось із клубу міг контактувати безпосередньо з менеджерами школи та пояснювати свої потреби чи прохання. Адміністрація школи ухвалювала остаточне рішення”, – розповідає Іван.
У його школі учні отримували спеціальну книгу, що містила інформацію про студентську раду та різні клуби, до яких могли доєднатися школярі. Проте чимало проблем чи питань учні могли вирішити безпосередньо з вчителями чи кураторами, адже американські школи, навіть державні, відкриті для вільної комунікації.
У Німеччині роль та функції учнівського самоврядування схожі до США. У цій країні сильна традиція парламентаризму, саме тому для дітей учнівське самоврядування стає насамперед моделлю функціонування представницької демократії, а тільки потім – способом впливу учнів.
Науковиця Руслана Радчук працює вчителькою математики, фізики та хімії у приватній німецькій школі, а її дочка навчається в державній. Ці навчальні заклади різняться не лише формою власності, але й моделлю комунікації між адміністрацією та учнями й роллю учнівського самоврядування.
“Різниця між нашою школою та державною в тому, що двері нашої учительської завжди відкриті. У нас навіть немає окремого кабінету директора, учителі повністю розчинені в учнівському середовищі. А в державних школах існує певна дистанція, тому для них самоврядування дійсно дуже важливе”, – говорить Руслана Радчук.
Саме тому в школі, де працює Руслана Радчук, як такої студентської ради немає, адже в цьому, за її словами, немає нагальної потреби. Натомість, у цій школі добре розвинений інститут старост. У Німеччині їх називають спікерами.
Старости – це учні, які мають велику довіру та авторитет в очах інших школярів. Вони не лише відповідають за суто формальні речі, такі як журнал оцінок чи графік чергування у класі, але й можуть самостійно вирішувати проблеми чи конфлікти у класі.
“Учні дуже залучені до організації шкільного процесу. Тому великої необхідності в окремому учнівському органі поки не бачу. Якщо від дітей виходить ініціатива, і вони можуть обгрунтувати її корисність та важливість, школа може цю пропозицію підтримати”, – розповідає Руслана Радчук. – Наприклад, нещодавно діти попросили, щоб на майданчику біля школи побудували хатинки для найменших дітей. І на це дійсно виділили кошти, причому старшокласники виступили із готовністю допомогти встановити ці будиночки”.
У державній школі, де навчається донька Руслани Радчук, учнівське самоврядування дуже сильне. У цій школі діє проект Європейського Союзу, який має на меті навчити дітей базових громадянських компетентностей. Для учнів організовують зустрічі з політиками, до них приїжджають чиновники з Брюсселя.
Так само, як і в США, посади в учнівському самоврядування виборні, а учні ставляться до цього механізму виборів дуже серйозно. Щороку школа отримує нове учнівське самоврядування, що дозволяє школярам тренуватися робити вибір на користь того чи іншого кандидата.
Титульне фото: автор – minervastock, Depositphotos