У деяких африканських племенах досі є цікава традиція: свекруха та невістка зустрічаються лише на великі свята, де збирається вся громада.
Живуть вони окремо, і тривалий час практично не пересікаються.
Озирніться, і серед свого оточення точно знайдете сім’ї, в яких іде тиха та неоголошена війна між свекрухою та невісткою. Або й не тиха.
З тещами-зятями простіше – мирне співіснування тут скоріше норма, аніж виняток.
Чому так? Психолог Антоніна Наконечна каже – це все має просте та чітке пояснення й існує навіть шлях мирного співіснування.
Як мирно співіснувати з матір’ю свого партнера, хто винен, якщо ви таки воюєте і як зберегти свої нерви у конфліктах?
Свекруха і невістка – дві жінки, які мають абсолютно різні мотивації до одного конкретного чоловіка.
Для одної це син, відповідно, про нього треба піклуватися, оберігати, турбуватися.
Для іншої це – чоловік. Як би не звучало, найперше чоловік потрібен жінці для задоволення – і сексуального, і емоційного, спільності поглядів, рухів, інтересів.
Дорослі люди часто плутають сім'ю дітей зі своєю власною. Насправді, сім'я – це чоловік, жінка і їхні діти. Але коли діти виростають, покидають батьківський дім, то перестають бути частиною батьківської сім’ї.
Вони вже тепер близькі родичі, члени родини для батьків. Це вже дві окремі "держави".
Мати більше прив’язана до сина, батько – до дочки.
Часто свекрухи кажуть: "Раніше він мені дзвонив кожен день, все розповідав, ми на кухні вечорами пили чай і говорили про все.
Зараз син телефонує раз на тиждень, забіжить на півгодинки на супчик і тікає. Я подарувала йому на день народження сорочку, а невістка сказала, що вона не того кольору, то він її не носить".
Мати думає: "Це знецінення мене і неповага".
Ми, люди, маємо таку неприємну рису: будь-яку критику і коментар на свою адресу "тягнемо" на себе цілком. Насправді, хлопчик, син, відходить від неї як від жінки, не як від матері.
Свекрухи мають пам’ятати, для сина ти мама завжди, але жінка – не ти.
А підсвідомо мама транслює: "Я твоя жінка! Я твоя мама! Я твоя нянька і піклувальниця".
Мати "натягує" на свій образ всі можливі ролі.
Чоловік має емоційну прив’язаність до жінки. Не до матері, а до своєї жінки. Мати він жінкою не вважає.
Тому хлопчики легше йдуть з батьківської сім’ї, ніж дівчатка. Менше телефонують, менше спілкуються. Бо вони вже мають курс "в мене є жінка або наречена".
Не на користь у стосунках між невісткою і свекрухою працює і вік – між ними колосальна різниця. Це різні погляди, виховання, відчуття та сприйняття світу.
У конфліктах винен той, хто неправильно реагує на провокацію.
Якщо існує конфлікт між свекрухою і невісткою, кожній важливо задати іншій одне питання: чого ти хочеш? Чого тобі треба від цих "розборок", конфліктів? Чого ти добиваєшся?
Мати часто намагається зберегти свій вплив на сина, жінка – навпаки, відгородитися, у своїй сім’ї.
Батьки мають пам’ятати, що діти – не бумеранги, а стріли. Їх треба відпускати від себе, це важливо, щоб уникнути травмування дитини.
Мамі це зробити важко, втрачається її значимість, необхідність: "Все, дитина пішла, можна вмерти".
Мами часто починають хворіти, коли сини одружуються. Це найпоширеніша маніпуляція серед батьків. Але часто жінки це роблять неусвідомлено. Це психосоматичне явище як спосіб маніпуляції і приближення об’єкта, що віддаляється.
Далі все залежить від внутрішнього стану дитини, якою маніпулюють. Можна покинути все і приїхати з іншого міста накапати мамі корвалолу, а можна сказати: "Мам, не хвилюйся, я зараз викличу тобі швидку". Або можу рекомендувати дітям "законектитися" з хорошими сусідами, які в разі чого будуть поруч і зможуть допомогти і оцінити ситуацію.
Часто мами-свекрухи можуть неусвідомлювано принижувати невісток: ти не так готуєш, не там стала, пересолила, не так ліжко застелила, не помила посуд, ще щось. Це теж не спеціально, а підсвідомо.
Свекруха говорить і фонтанує емоції, а потім усвідомлює, що, мабуть, вона перегнула і була неправа. Це говорять ревнощі: "Я його більше знаю, краще піклуюся, тільки я можу знати, що йому потрібно, бо я його народила і маю на нього право".
У психології є ще поняття інцест. Це не про фізичне, не про свідоме. Це про емоційне – коли між подружжям емоційно стоїть мати.
Зверніть увагу: свекруха в сім'ї лише до невістки прискіплива і чіпляється за дрібниці, чи це її риса характеру?
Якщо таки риса характеру – то не про ворожнечу з дружиною сина. Але якщо вона у світі до людей добра, лагідна і щира, а до невістки прискіплива, маємо психологічний неусвідомлюваний конфлікт.
Якщо свекруха до всіх однакова, а невістку все одно дратує, тоді питання до невістки: що у неї "вмикається", коли вона спілкується зі свекрухою? Що її бентежить у поведінці матері чоловіка?
Люди ставляться до нас так, як ми їм дозволяємо. Якщо ви вже дозволили влізти у ваше життя зі своїми правилами, то відвоювати власний простір можна тільки боєм.
Тому важливо з самого початку казати правду, про свій дискомфорт, говорити про те, з чим не погоджуєтеся.
Часто невістки мовчать, щоб сподобатися свекрусі, дозволяють дати пораду тоді, коли її не треба, десь прогинаються. Свекруха отримує "добро". Супротиву ж не було.
Тому від початку треба розмовляти і давати зрозуміти: це наша сім’я. Вибачте, ми вас любимо і поважаємо, але будемо будувати наші стосунки так, як вважаємо за потрібне.
Ідеально – жити окремо від батьків.
Люблю цей жартівливий приклад: в природі в одному курятнику можуть вжитися тисячі кур, але тільки один півень.
В людей все навпаки: можуть вжитися разом багато "півнів", але навіть дві "курки" не зможуть поділити територію і свій вплив. Одній кухні – одна хазяйка.
Якщо вдаються маніпуляція зі здоров'ям – десь ви дали слабину, дозволили маніпулювати. Можливо, це було з самого початку, ще коли не було невістки, яка вже тепер стала "як кістка в горлі".
Це міг бути спосіб маніпуляції матері над сином ще до одруження. Зазвичай це починається у підлітковому віці.
Буває, такі маніпуляції тривають з дитинства – будь-який конфлікт і у мами раптом болить голова, вона з рушником на лобі лежить. І все затихає. Тоді мама сприймається як жертва, дитина росте "для неї".
Потім з такої дитини виростає людина, яка живе для всіх, тільки не для себе.
Стосунки між зетям і тещею – одна з найпопулярніших тем анекдотів. Насправді, зазвичай анекдотами все і закінчується.
Тещі краще вживаються із зятями, ніж невістки зі свекрухами.
Чому? Бо якщо мати чоловіка сприймає невістку як конкурентку, то мати дружини сприймає зятя як об'єкт любові і завоювання.
Тещі більш властиво догоджати зятю. Вона не каже: "Дочка погана, а я хороша", але завжди старається зробити щось хороше її чоловікові. Запропонує кращий шматок, принесе рушничок, найзручніші капці.
В неї підсвідомий запит як у жінки до чоловіка, вона хоче йому сподобатися. Тому у зятів і тещ більш рівні та довірливі відносини
Моменти, коли теща (і тесть також) дуже включені в життя молодої родини, також бувають. Причина зазвичай – емоційна незрілість дружини.
Вона вже має свою сім'ю, але постійно телефонує і радиться, дозволяє матері приходити і готувати на своїй кухні.
У мами свій неусвідомлений запит – сподобатися зятю, у дочки з емоційною незрілістю є потреба у допомозі як жінці, дружині. І тоді вона дозволяє матері чи батьку бути у емоційному полі своєї сім’ї.
Тоді часто буває, що чоловік на рівні емоцій це також відчуває і також ніби віддаляється від родини, трошки підсвідомо витісняється від неї.
Наприклад, може пізніше приходити додому. Йому не комфортна присутність третьої особи. Так, у них гарні стосунки, але це не нормально. У чоловіка виникає відчуття знецінення та витіснення.
Часто у жінок, які емоційно дуже прив’язані до мами чи тата, чоловіки типажу їхніх батьків. Такі собі "папіки": чоловік-батько або чоловік-мати.
Їхні стосунки, зав’язані на турботі, але не на партнерській. Партнерські стосунки не передбачають стовідсоткове прийняття один одного. Це батьківська любов.
Між партнерами інше. У мене є свої мінуси і плюси, у тебе – свої, ми комунікуємо разом, знаходимо компроміси, зростаємо один біля одного, йдемо одним шляхом.
Буває, якщо чоловікові некомфортно, він забороняє тещі "проникати" в сім’ю. І тоді виникає конфлікт внутрішній, сімейний. Жінка каже: "Ти що, це ж моя мама, вона хоче як краще" .
Причина тут одна – сама жінка. Вона має взяти відповідальність за чоловіка, сім’ю на себе, хоча дуже просто, коли це робить хтось інший.
Головна порада тут, як і зі свекрухою – старатися жити окремо від батьків.
Звичайно, з ними треба спілкуватися, але не робити з цього культ. Не забувайте, що життя у вас власне, його треба жити у своїх потребах і в турботі один про одного. Особливо коли з’являються діти.
Проблеми, які виникають у стосунках зі своєю матір’ю, яка стала свекрухою або тещею, часто базуються на відчутті обов’язку, провини або страху: "Це мама, свята людина, я маю до неї поїхати".
Людину змінити неможливо – ні свекруху, ні невістку, ні тещу, ні зятя. Але ми можемо змінити своє ставлення до ситуації, її бачення і це буде менше нас ранити.
Є людина, така, яка є. Але не треба через усвідомлення цього у неї йти на повідку.
От мама хоче, щоб я дзвонив їй щодня в 10 ранку, і я буду так робити, Бог з ним. Потім це набирає більше обертів, потім запит буде зростати, треба буде робити більше, бо раніше ж вже робив.
Не бійтеся, проговорюйте це. Так, це батьки, але вони зрозуміють, бо люблять вас, навіть якщо розмова йде через конфлікт. Бо це є сепарація, це по-дорослому.
Треба говорити: "Мені не комфортно дзвонити тобі кожен день", "Я зможу приїхати до тебе тоді, коли у мене буде час", "Це не значить, що я не люблю тебе і ти не важлива. Я завжди про тебе пам’ятаю, але в мене є сім’я, якій треба приділяти час і увагу".
Іноді батькам досить слова, вони його чекають. Проявляючи надмірну увагу та турботу про нас, вони його просять. Говоріть один з одним про те, що відчуваєте.
Наші батьки не вміють жити для себе. Вони не навчені цього і нас ростили без такої потреби: "Як я не посаджу городи, що сусіди скажуть", "Як не зроблю ремонт, що подумають", "Якщо ми не поставимо паркан, як у сусідів, то будемо виділятися з усієї вулиці, давайте поставимо".
Це життя для інших, відсутність власних потреб. Батьки нас виховували так, як вміли самі, як їх навчили батьки.
А ми вже покоління прориву, емоційного усвідомлення, ми вже інші, ніж наші батьки, дідусі, бабусі. Тому чинимо супротив. Батьки сприймають це травматично.
Щоб сказати ні, треба перестати виправдовуватися.
Телефонує мама, каже: "Приїдь до мене в цю суботу, щось там разом поробимо". Внутрішньо я хочу сказати ні, але що починаю робити – виправдовуватися: "Мам, ти знаєш, нас друзі покликали якраз на дачу, м’ясо замаринували, не приїдемо, вибач".
Насправді нема ніякої дачі, ми просто не хочемо туди їхати або у нас інші плани. Але ми боїмося ранити маму і ми придумуємо купу виправдань.
Цього не треба робити. Це про щирість до себе і про відсутність несправжньої привітності. Найстрашніша зрада – це зрадити себе.
Місія батьків – народити дитину, пройти з нею життя (стільки, скільки це буде потрібно дітям), виховати, дати освіту, якщо є можливість, а тоді зробити все так, щоб дитина відлучилася від них, тобто відпустити.