Можна на асфальті намалювати крейдою два береги обабіч річки. На кожному березі треба намалювати кола – умовні камінці. Усередині кіл треба написати слова, які є частинами речення.
Наприклад, є цільне речення “Я люблю Україну”. Так-от, “Я” можна написати на одному березі, “люблю” і “Україну” – на іншому. Кожне слово треба писати на окремому “камінці”. Можна писати ті речення, що пасують до теми уроку. Таких речень з розкиданими словами треба кілька. Діти бачать багато різних “камінців-слів” і мають перестрибнути через річку так, щоб, стаючи на камінці, скласти речення. Обов’язково треба показати приклад.
Гра може допомогти вивчити займенники, коли дитині, до прикладу, треба підібрати серед “ти”, “я”, “ви” займенник до слова “любиш”. Або ж корисно для того, щоб учні навчились складати речення як такі.
Треба принести перо або інший символічний предмет. Дітям треба сісти в коло на підлогу, а вчитель повинен поставити їм запитання або завдання. Умова така: говорить тільки та людина, якій передають перо.
До прикладу, вчителька школи Святого Мартіна в місті Едмонтон Яніна Віговська щоранку обирає дитину, якій усі по колу, включно із вчителькою, передаючи одне одному перо, кажуть комплімент.
На файлі треба намалювати морське дно (можна й іншу картинку) чорними фломастерами, які погано стираються. Опісля – треба вставити у файл чорний папір, аби нічого не було видно. Далі – вирізати із жовтого паперу невеличкий “ліхтарик”. Якщо ліхтарик засунути у файл, видається, що картинка підсвічується.
Таким чином можна потренувати, що є ліворуч, а що – праворуч. До прикладу, дитина повинна знайти акулу на морському дні. Школяр шукає акулу, освітлюючи дно океану, і може вголос озвучувати думки. Наприклад, “Знизу праворуч акули немає”, “Зверху ліворуч є морський коник”. Малюнки можна малювати залежно від теми уроку. Також можна написати літери, щоб діти, підсвічуючи їх “ліхтариком”, мали змогу скласти слово.
Треба поділити учнів на дві групи. Потім – скрутити два довгі папірці або кілька склеєних докупи (у вигляді манускрипту) і роздати їх. Перед цим можна розповісти дітям історію про “магічну силу манускрипту” і написати на кожному по одному слову, підкресливши одну з літер.
До прикладу, дитина відкриває манускрипт, де написане слова “маляр” і підкреслена буква “л” – значить наступне слово має починатись на цю літеру. І написати його має учень, підкресливши знову одну літеру в своєму слові і передаючи наступному.
Виграє та команда, яка написала більше слів за визначений час. Таким чином можна повторювати словниковий запас загалом або до теми, яка зараз вивчається.
На початку кожного навчального року можна роздавати дітям “футболки”, намальовані на аркушах А4. Діти мають їх розмалювати і написати про себе. До прикладу, на “футболці” можуть бути такі фрази: “Моя улюблена їжа…”, “Мої улюбленці…”, “Мій колір…”, “Я люблю робити у школі…”, “Я люблю робити вдома…”.
Такі “футболки” можна заповнити вдома і принести наступного дня. Діти мають проявити фантазію, є можливість клеїти фото, вирізки. Після цього можна вивісити це у класі, аби бачили всі. Наприкінці року варто проаналізувати разом із дітьми або самостійно, як змінились учні.
Треба поділити дітей на групи і роздати кожній групі по дві однакові колоди карток. На одній картці є картинка і слово. Дітям потрібно знайти картинку до слова, поки не складуть усі картки. Виграє та команда, що зробить це першою.
Треба зробити дві групи карток. Кожна має свій колір. Наприклад, на картках із рожевим кольором – запитання, на блакитних – відповіді. Треба роздати дітям картки.
Якщо в учня картка рожевого кольору, на якій є запитання, то треба шукати людей із карткою блакитного кольору і запитувати, які у них відповіді на картках і чи пасують вони до цього запитання.
До прикладу, людині з рожевою карткою із запитанням “Де ти живеш?” треба знайти людину із блакитною карткою із відповіддю “Я живу у Львові“. Яніна Віговська каже, що найцікавіше дітям тоді, коли вчителька заздалегідь написала реальні факти про себе. Таким чином можна потренувати знання слів та вміння говорити іноземною мовою.
Кожному учневі треба знайти партнера, з яким він сьогодні ще не спілкувався. Хтось має бути партнером “А”, а хтось – партнером “Б”.
Протягом 40 секунд партнер “Б” має пояснити партнеру “А”, що на цьому уроці йому видалось найцікавішим.
Опісля – партнер “А” протягом 40 секунд має доповнити, що пропустив партнер “Б” і що запам’яталось йому. Йдеться про навчальний матеріал, який таким чином можна повторити. Можна організувати цю гру, якщо діти стали незацікавленими.
Учням треба знайти партнера, з яким сьогодні не спілкувались. Хтось має бути партнером “А”, а хтось – партнером “Б”. Партнер “А” має дивитись на вчителя і дошку, партнер “Б” мусить розвернутись в інший бік.
На дошці вчитель пише три слова, а партнер “А” повинен пояснити партнеру “Б”, що це за слово, не називаючи його. Партнер “Б” має вгадати протягом визначеного вчителем часу. Говорити можна тільки тією мовою, яка вивчається на цьому уроці. Так можна перевірити, чи діти запам’ятали те, що вивчали на уроці.
Треба обрати пару добровольців, які протягом хвилини мають роздивитись одне одного, треба звертати увагу на деталі. Потім діти стають спинами одне до одного, а вчитель запитує, наприклад: “Якого кольору очі в Олени?”, “Якої форми сережки у Насті?“.
Гра допомагає відволіктись та сконцентрувати увагу.
