"Згадай про бамбук!", буває, кажу я своєму чоловікові, коли він починає стогнати з приводу, коли я вже нарешті привчу дітей прибиратися/самостійно одягатися/спати в своєму ліжку тощо.
Якби то були просто запитання, але ж ні, він ще й супроводжує їх коментарями на кшталт: "До пенсії будеш одягати!" чи "Можеш тоді не скаржитися, що ти нічого не встигаєш" і так далі. 🙂.
Виявляється, що фермер садить насіння бамбука, поливає, дбає про нього, виполює бур'яни протягом 6 років і без жодного прояву ознак, що насіння прийнялося – він просто робить свою роботу, дбає і сподіваєтсья, що на 7-й рік життя з'явиться паросток, який потім буде рости в середньому із швидкістю пів метра на добу і буде самою швидкоростучою рослиною.
Виявляється всі ці 6 років бамбук відрощує свою кореневу систему, яка і дає йому потім такий старт, такий розвиток та швидке зростання.
Так сталося і в моїй сім'ї, коли старший бамбук (я жартую), моя старша донька, якось сама сказала: "Мама, можна я буду спати в своєму ліжечку, у своїй кімнаті? Я вже доросла і мені так хочеться уявити, що я живу у себе на своєму човні у своїй каюті" (якраз ми тоді читали казку про подорож дітей на човні у своїх каютах").
Як все швидко змінюється. І як то кажуть: "На все свій час".
Ми намагаємось якнайшвидше виштовнути наших дітей в самостійність, а вони, навпаки, чіпляються за нас. Ми даємо з надлишком і вони відпускають, бо знають, що завжди можуть повернутися, що їх завжди тут чекають і раді не лише допомогти, але й зробити за них.
Ну з ліжком, подумала я, могло так випадково статися. Але йшов час і з’являлися інші плоди зрілості і дорослішання.
І ось Юля десь в 7 років стала все прибирати САМА. В неї зародилось почуття чистоти і їй стало подобатися, коли чисто, коли всі речі на своїх місцях.
Спочатку вона не могла сама з усим тим гармидером впоратися й тому часто просила мене про допомогу.
Я пам'ятаю, якою була виснаженою в той момент, коли надійшо прохання про допомогу. Вона не хотіла лягати спати, поки не буде прибрано. А я відповіла, що сама все зроблю, тільки хай це буде завтра. В той самий час до нас зайшла сусідка і прокоментувала ситуацію: "Хоче прибирати, нехай сама прибирає. Адже ж це її кімната, а ти вже без сил. І вона цього хоче, а не ти. І, взагалі, вже доросла – нехай сама".
Але я розуміла, що в дитині зародилося відчутя чистоти і я мушу підтримати його, допомогти впоратися. Це те, що я ростила в ній, як той бамбук, і ось з'явилися перші паростки. І я допомогла і допомагаю. Але зараз це прагнення чистоти переросло не лише на її кімнату, але на всю нашу оселю і мені так приємно спостерігати, як наше терпіння, любов, турбота та піклування дає свої плоди.
Так от тепер, коли мій чоловік знову щось таке каже: "Коли?..", "Чи скільки можна?" – я відповідаю йому: "Згадай бамбук!!!"
Дбаємо, поливаємо, запасаємося терпінням та вірою в силу природи і все буде добре! Всьому свій час. Час пускати коріння і час плодоносити.
Батьківсто – це перш за все терпіння і віра, віра в потенціал розвитку дитини. В неї все вже закладено природою, а наша роль – роль садівника, який створює умови для росту та розвитку, який дбає про укоріннення (про зміцнення наших стосунків, нашої прив'язаності з нашими дітьми).
Нехай і ваші бамбуки дають свої паростки!