Національна освітня програма регламентує лише те, чого треба навчити, але не те, як саме. Як – знає фінський учитель. Школи і вчителі у Фінляндії автономні, коли йдеться про шкільні навчальні програми, методи навчання, вибір підручників.
Провайдери освіти – місцеві органи освіти та школи – розробляють власні навчальні програми в межах Національної освітньої програми. Вчителі, батьки й учні спільно вирішують, як вони будуть створювати найкращу школу.
Журналістка “Нової української школи” розібралася, як у Фінляндії розробляють Національну освітню програму, на основі якої працюють усі школи цієї країни.
Національну освітню програму (National Core Curriculum) розробляє Національна Агенція Освіти Фінляндії (FNAE) з допомогою кількох робочих груп.
Її життєвий цикл зазвичай становить 8-10 років. “За цей час, як правило, збирають фідбек про курикулум. Аналізують, як відбувається його імплементація, які результати, що спрацьовує, а що – ні. Здебільшого, 5 років йде на підготовку і 5 років на слідування національній освітній програмі”, – каже радниця Національного агентства Фінляндії з питань освіти, докторка наук, учителька початкових класів Рійя Палмквіст.
FNAE створює групи експертів для всіх шкільних предметів, щоб зробити оновлення курикулуму. До групи експертів, яка розробляє цілі та критерії для певного предмету, входять представники видавництв, університетів, викладачі, освітні дослідники, спеціалісти з контенту, директори шкіл. Проєкти програми публікують тричі, щоб врахувати всі зауваження.
“Коли готовий чорновий варіант, його розміщують онлайн і кожен може коментувати цей документ. Драфт курікулуму розміщують на сайті Національної Агенції Освіти Фінляндії”, – уточнює Рійя Палмквіс.
На коментування виділяють у середньому місяць. Коментарів приходить тисячі, і на кожен треба відреагувати – проглянути, врахувати, виправити помилки. І вже після цього готують фінальну версію національної освітньої програми і публікують її.
Національну освітню програму для базової (1-9 класи) і старшої (10-12 класи) шкіл складають окремо і оновлюють у різні роки. Наприклад, останні рамкові навчальні програми для базової школи у Фінляндії опубліковані 2014 року, а для старшої – 2016-го.
Базова освіта, що включає молодшу і середню школи, охоплює дев’ять років (від 7 до 16 років). Усі школи дотримуються національної освітньої програми, яка включає цілі та основний зміст різних предметів.
Національна освітня програма для базової освіти забезпечує єдину основу для місцевих освітніх програм, зміцнює рівність у сфері освіти по всій країні. Для кожного предмету визначаються цілі, напрями змісту, педагогічні рекомендації, цілі оцінювання.
Основні предмети в базовій освіті:
Рідна мова та література; Друга національна мова; Іноземна мова; Математика; Я досліджую світ; Біологія; Географія; Фізика; Хімія; Основи здоров’я; Релігія; Культура, світогляд і етика; Історія; Суспільні науки; Музика; Образотворче мистецтво; Праця; Фізкультура; Домоводство.В останній освітній програмі для базової школи акцент зроблено на наскрізних компетентностях у викладанні предметів. Навчання, трудове життя і активна громадянська позиція вимагають володіння різними знаннями, навичками і компетентностями в їх поєднанні. Кожен предмет має сприяти розвитку наскрізних компетентностей.
Компетентності базової освіти:
мислення та вміння вчитися; культурна компетентність, взаємодія і самовираження; турбота про себе і управління повсякденним життям; багатомовність (здатність створювати та інтерпретувати різноманітні тексти); ІКТ; трудова компетентність і підприємництво; участь, залучення і побудова сталого майбутнього.Одним із ключових завдань школи у Фінляндії є створення шкільної культури, яка сприяє навчанню, взаємодії, участі, благополуччю і сталому способу життя. Школа має надати можливості для проведення експериментів, досліджень, активного навчання, фізичної активності та ігор, враховуючи культурне розмаїття та знання мов.
“У 2010 році вперше в історії країни до формування курикулуму залучили батьків і учнів. Його опублікували 2014 року”, – каже Рійя Палмквіст. Школи отримали прохання – провести загальні збори, на які запрошували батьків. Їх проінформували про цілі шкіл, вивчили ініціативи, зміни й новації, які б вони хотіли бачити у своїх місцевих навчальних програмах.
“Однак, більшість ініціатив надходить від вчительської профспілки та органів місцевої влади – міст, муніципалітетів, які знають, як влаштована робота вчителя. Вони дуже активні в процесі формуванні курикулуму”.
“Чим більше активних учасників творення національної освітньої програми, тим краще. Але вони мають бути добре організовані, відповідальні й мати достатньо ресурсів, – каже Рійя Палмквіст. – Йдеться не лише про належне фінансування муніципалітету, а про бажання стати учасником освітнього процесу, бути активним і залученим”.
Ольга Головіна, “Нова українська школа”