Дві речі спонукають дітей до навчання - природна цікавість та бажання нагороди. Але що ефективніше? І чи можна вчитися без оцінок?
Надихнути школярів вчитися заради знань, а не оцінок. Звучить дещо ідеалістично? Можливо, й ні.
З моменту, коли дитина починає робити перші самостійні кроки, вона захоплено досліджує світ. Вона з інтересом оглядає кожну травинку, грає з домашнім улюбленцем, та хоче дізнатися, як влаштоване все довкола, яке воно на смак.
На думку експертів, лише пізніше діти починають робити щось заради нагороди або щоб уникнути покарання.
Ці два стимули поведінки називають внутрішньою (природна цікавість) і зовнішньою (винагорода) мотивацією.
Але який з цих стимулів мотивує до навчання краще? І чи можна навчити дитину отримувати радість від нових знань без заохочення нагородою?
"Внутрішня мотивація виникає дуже рано. Діти ініціативні і допитливі від природи", - каже професор Фредерік Гай з Університету Лаваля у Квебеку, який вивчає мотивацію.
"Педагоги та шкільна система повинні розвивати цю мотивацію", - додає він.
Гай та його колеги проаналізували понад 344 дослідження, проведені за участю 200 тисяч школярів і студентів від початкової школи до університету.
Дослідники виявили, що студенти мали помітно кращі результати (навчалися з наполегливістю і підходили творчо до завдань) у тих предметах, які їм подобалися.
Інші дослідження підтверджують думку, що діти з внутрішньою мотивацією (тобто з природною цікавістю) вчаться краще.
Діти із внутрішньою мотивацією вчаться краще
Вплив внутрішньої мотивації на продуктивність не обмежуються дітьми.
Дослідження за участю курсантів військової академії Вест-Пойнт виявило, що ті з них, кого мотивувала насамперед власна зацікавленість, досягли підвищення по службі раніше, ніж ті, хто мав як внутрішню, так і зовнішню мотивацію.
Проте культура винагороди дуже рано проникає в систему освіти. Навіть коли оцінки ще не ставлять, діти отримують "наліпки" за хорошу поведінку та регулярні звіти про їхні досягнення в навчанні.
Одне дослідження за участю вихователів дитсадків та вчителів з 1 по 5 класи показало, що всі педагоги використовують винагороду як заохочення.
Майже 80% вчителів щотижня нагороджували дітей призами. Інші поширені форми винагороди включали привілеї для всього класу, як-от самостійний вибір занять чи додатковий час на розваги.
Хоча у теорії психологи наполягають на важливості внутрішньої мотивації і власної зацікавленості дитини в навчанні, повсякденний вчительський досвід свідчить, що винагорода добре працює в роботі з цілим класом.
"Коли вихователь привертає увагу до хорошої поведінки одного учня, це допомагає іншим робити те саме", - пояснює Крістін Діварт, яка працює з 5-6-річними дітьми.
Діварт наводить приклад з учнем, в якого була тривожна і агресивна поведінка. "Я не хотіла наголошувати на його поганих вчинках, натомість придумала план заохочення до хорошої поведінки", - розповідає педагог.
"За кожні 15 хвилин, коли йому вдавалося контролювати себе, він заробляв одну хвилину вільного часу, якою міг пізніше скористатися". 15 хвилин потім збільшилися до 30 хвилин і зрештою до цілого уроку, коли хлопчик міг залишатися спокійним і уважним. Досягти цього вдалося завдяки мотивації нагородою.
Якщо виховання дітей - це складна суміш підвищення власної цікавості та винагороди за виконання менш привабливих завдань, то чи можемо ми зробити винагородою саме завдання?
На думку Сари МакГеон, старшого викладача психології розвитку в Единбурзькому університеті, підвищити внутрішню мотивацію дитини дуже допомагає читання для розваги.
Важливо знайти книгу, яка відповідає рівню читання дитини, а також створювати у неї образ читача чи читачки, навіть якщо дитина читає тільки комікси або журнали.
А також допомогти дітям знайти жанри чи авторів, які їм подобаються.
Дуже важливо підтримувати в учнів відчуття свободи вибору і власного бажання в навчанні, вважає Фредерік Гай.
Зосередьтеся на якості стосутнків з учнями - Фредерік Гай, професор психології
"Замість винагороди, зосередьтеся на якості стосунків з учнями, - радить фахівець. - Це означає слухати дітей і визнавати й негативні почуття, тому що вони нормальні".
Гай пропонує пояснювати учням, у чому корись завдання, яке вони не хочуть виконувати або вважають нудним.
Фахівці погоджуються, що вчителям слід більше зосереджуватися не на оцінках, а на зусиллях, яких доклав учень в процесі навчання.
Три роки тому Аарон Блеквелдер, викладач англійської мови в середній школі, заснував у Facebook групу "Можна обійтися без оцінок".
Наразі група налічує понад 5 000 учасників.
Вчителя надихнула серія досліджень, проведених у 1980-х роках, які вивчали, що мотивує 10-12-річних учнів: оцінка, оцінка разом з відгуком або лише відгук.
Дослідники дійшли висновку, що інтерес до навчання й успішність мотивували лише відгуки. Тоді як оцінка чи відгук + оцінка помітно погіршували бажання вчитися.
Замість оцінок учні Блеквелдера отримують список навичок, які вони повинні опанувати, і чіткий фідбек щодо кожного завдання.
Хоча дехто критикує цей метод, вчитель каже, що він надзвичайно ефективний. Завжди є кілька дітей, які не працюють на уроці, проте решта має величезний прогрес.
"Вони довіряють мені, тому що я даю їм конструктивний відгук на роботу, а не караю за помилки оцінками. І вони довіряють одне одному, тому що їм не потрібно змагатися за найкращу оцінку в класі. Вони добре співпрацюють, покладаючись на сильні навички одне одного", - пояснює педагог.
"Єдина перевага оцінок в тому, що вони приводять результати учнів до єдиної системи, зрозумілої батькам і дітям".
У реальному житті на ринку праці діє модель зовнішньої мотивації у вигляді зарплати
"Але викладачі можуть включати в оцінку не тільки знання, але й інші навички, як-от вміння співпрацювати та інше", - зазначає Адам Тайнер, заступник директора з досліджень в Інституті Томаса Б. Фордхема.
Але й вчителям, які використовують лише відгуки, на певному етапі також доведеться ставити оцінки. Та й в реальному житті на ринку праці діє модель зовнішньої мотивації, наприклад, у вигляді зарплати.
Можливо, це частково пояснює, чому дослідження за участю старших школярів показують важливість зовнішньої мотивації для них.
На думку деяких дослідників, зовнішня мотивація (оцінки, винагороди) можуть бути шкідливими, коли є висока внутрішня мотивація. Новий стимул змушує переосмислити досвід навчання - не як те, що цікаве саме по собі, а як те, за що платять.
"Я скептично ставлюсь до цієї ідеї, насамперед у старших класах. Я сумніваюся, що в учнів є така висока внутрішня мотивація щодо складних предметів, як-от математика, що оцінки можуть підірвати її", - вважає Адам Тайнер.
До того ж обидва стимули взаємодіють разом.
Це міф, що внутрішня та зовнішня мотивація суперечать одна одній.
"Якщо оцінка змушує учня вчитися, а сам процес навчання заохочує і надихає, то зовнішній стимул також є потужним способом мотивації", - додає фахівець.