Попри намагання громадських організацій боротися за рівні права усіх громадян, впровадження фемінітивів в українському правописі та запровадження державних ініціатив з надання рівного доступу до професій українцям обох статей, у нашому суспільстві все ще існують гендерні стереотипи та поділ професій на «жіночі» та «чоловічі». Залишаються люди, що з подивом реагують на дівчат та хлопців, які працюють на незвичних для них посадах і, навіть, сумніваються у їх професіоналізмі.
В Україні частіше говорять про дискримінацію жінок, згадуючи, що їх відсоток занадто малий у державному секторі чи громадяни не довіряють водійкам таксі тощо. Але як йдуть справи у чоловіків, які присвятили своє життя професії, що споконвіку вважалася суто жіночою? Наприклад, педагогічні спеціальності у ХХІ столітті мало приваблюють чоловіків, а вчителів чоловічої статті дорослі згадують лише як «фізкультурника» та «трудовика», та й то у контексті стереотипних жартів.
Ми поспілкувалися з Олександром Баранніком, який працює вихователем підготовчої групи у дитячому садочку і тьютором третього класу. Він називає себе ідейним натхненником початкової школи та переконаний, що ставлення до людини у його професії не залежить від статі.
– Олександре, чому ви обрали для себе саме таку професію?
– Ще в студентські роки працював влітку вожатим, мені сподобалася робота з дітьми. Коли переїхав до Києва, одного разу забирав дитину знайомої з садочку і промайнула думка: «Було б круто працювати вихователем». Потім у цьому ж садочку з’явилась вакансія і я отримав роботу. А через рік пішов здобувати другу вищу за педагогічним напрямком.
– Хто ви за першою освітою?
– Першу освіту я отримував у Дніпрі за напрямком екологія. Я – інженер еколог. Другу вищу освіту здобував у Київському університеті імені Бориса Грінченка за спеціальністю «Вчитель початкових класів, вихователь дошкільних груп». Зараз думаю вже про психологічний напрям.
– З якими труднощами у роботі вам довелося зіткнутися?
– Робота з дітьми – цікава, різнобарвна, та потребує багато ресурсів як психологічних так і фізичних.
Тому основні труднощі були пов’язані саме з пошуком інструментів для відновлення сил. Ну і окрім дітей є батьки, які часом тягнуть більше ресурсів, чим самі діти.
– Яке ваше ставлення до гендерних стереотипів у суспільстві? Чи доводилося вам стикатися з упередженим ставленням до себе як до професіонала тільки через те, що ви чоловік?
– Я ніколи ґрунтовно не замислювався над гендерним питанням та не вважаю його важливим. У педагогічній сфері чоловіки «в ціні», тому у мене було швидше навпаки: люблять, цінують, поважають. Ну і звісно ж, багато що залежить від самої людини, незалежно від статі.
– Можливо, ви помічали гендерну дискримінацію в будь-яких її проявах до ваших колег?
– Ні, не помічав.
Мабуть, люди акцентують увагу на тому, що є в них самих. Я не розділяю людей, для мене не стоїть питання гендеру, тому і навколо немає цих проявів.
– Перед початком роботи у вас були якісь страхи? Як ви з ними боролися?
– Перед будь-чим незнайомим є страхи: чи впораюсь, чи це саме те, чим я хочу займатись. Але вони зникають під час того, як починаєш діяти. Зараз я продовжую шукати себе. Робота з дітьми – це як один зі шляхів реалізації мого потенціалу. Відчуваю, що є ще багато інших. Найбільше за все у мене виходить радіти разом з дітьми.
– Які плюси вашої роботи як для чоловіка ви можете назвати?
– У наш час моя діяльність – це швидше місія, а не просто робота. Адже для дітей дуже важлива участь чоловіка у вихованні.
– Як ви вважаєте, ваша заробітна плата, ставлення колег та керівництва залежить від статі?
– У моєму випадку скоріше не залежать. За інших колег чоловічої статі не знаю.
– Скільки в середньому отримують люди вашої професії? До якого зарплатного максимуму можна дорости?
– Вихователі в середньому отримують 13 000 гривень. Якщо престижний заклад і ви маєте затребувані професійні вміння, то зарплата може сягати близько 18 000 гривень.
– Яким ви бачите своє професійне майбутнє та звідки черпаєте натхнення?
– Для мене життя – це рух, і він надихає. У майбутньому планую розвиватися у сфері психології та опанувати театральне мистецтво.
– Що найбільше ви любите у своїй роботі?
– Найбільше в моїй роботі мені подобаються саме діти, будь-якого віку. Подобається їх відкритість, щирість, їх внутрішня чистота.