Низькоякісна освіта, застарілі методики та армійська муштра класичної школи змушують українців забирати дітей з переповнених класів заради домашнього навчання, пише журнал Новое время.
Лише у Києві кількість шкільних "біженців" досягла 3,5 тис. осіб і продовжує зростати.
Семикласниця Дарина Кафтан з'являється у школі лише раз на місяць — лише для того, щоб здати і захистити контрольні роботи. А вчиться Кафтан вдома, самостійно вивчаючи всі належні дисципліни.
Батьки дівчинки прийняли рішення перевести її на домашнє навчання, а точніше — на заочну форму, коли усвідомили, що у школі їхня дочка просто даремно витрачає час. “Ніби діти ходять в школу, ніби щось роблять, а фактично просто висиджують. Потім приходять додому і починають, власне кажучи, вчитися [разом з батьками]“,— називає один із аргументів на користь навчання на дому Марина Кафтан, мама Дарини. Причому часу на розваги не залишається взагалі.
Перевантаженість навчальних програм і низький рівень якості освіти, сувора, майже військова дисципліна, а головне — відставання школи від сучасного життя позбавляють дітей бажання вчитися і роблять домашню освіту в Україні з кожним роком все популярнішою. І хоча можливостей для цього небагато — кілька заочних шкіл, кілька экстернатів і приватних закладів з дистанційною формою навчання — багатьох батьків вже не лякає перспектива брати на себе відповідальність за освіту своїх дітей.
В результаті лише у столиці кількість дітей, які навчаються віддалено, за останні три роки, за даними Департаменту освіти і науки, молоді та спорту Київської міської державної адміністрації, зросла вдвічі і перевищила 3,5 тис. осіб. І хоча у масштабах Києва з його 277 тис. школярів це небагато, експерти називають тенденцію помітною, тим більше, що столиця, як правило, диктує тренди всій країні.
Водночас Кафтан не приховує, що, навіть незважаючи на те, як у школі мучиться її дочка, довго не могла набратися хоробрості перевести її на домашнє навчання. "Мені здавалося, це все дуже дорого, треба буде наймати купу репетиторів, усе це незрозуміло",— згадує вона.
Дарина Кафтан і її мама / Фото: Олександр Медведєв
Насправді з 15 предметів, які вивчають у сьомому класі, репетитор знадобився лише з математики, всі інші дисципліни Дарина легко освоює самостійно. Наприклад, історію, крім підручників, вона вчить за документальними фільмами BBC, географію — за передачами Discovery. Крім того, у заочній школі, куди Кафтан записала дочку, завжди можна звернутися по консультацію до вчителів.
“У мене знову з'явився інтерес [до навчання]",— каже Дарина, чия академічна успішність з переходом на домашнє навчання пішла в гору.
Та й сама вона змінилася, стала більш самостійною, наголошує Кафтан.
Багато батьків зізнаються, що не стали б брати на себе таку непросту ношу як навчання дітей вдома, якби до цього їх не штовхала школа. Присипані нафталіном підручники, які рясніють помилками і логічними розбіжностями, не відображають реальну картину світу, кажуть вони. І якщо молодшу школу ще можна пережити, особливо якщо пощастило з хорошою вчителькою, то в середній і старшій система береться за дитину всерйоз.
“Вже у п'ятому класі дітей починають пресувати, як у в'язниці,— каже Кафтан.— Прямо 1 вересня їм оголосили, що хороше життя закінчилося, більше ніхто не отримає поблажок". Мати Дарини яскраво описує шкільне середовище, де, за її словами, панують "залізна дисципліна та емоційний терор".
Фото: Олександр Медведєв
Не менше претензій у Кафтан і до методів навчання. Вона дивується, навіщо у XXI столітті на уроці інформатики переписувати алгоритми на листочку і чому на уроці фізкультури не можна ані стрибати, ані бігати, а тих, хто цю заборону порушує, карають — саджають на лавку.
Втім, на думку багатьох батьків, найстрашніше навіть не те, що сучасна школа не вчить дітей самовизначенню, можливості робити вибір, а те, що вбиває інтерес до пізнання світу. “Практично всі діти, які йдуть у перший клас із бажанням вчитися, у другому вже не хочуть ходити до школи,— констатує Марина Засоба, засновниця альтернативної школи Kids Hub.— Вони це роблять в силу характеру, виховання, вимогливості батьків, але вони не хочуть вчитися".
Хоча природний інтерес до пізнання світу у дітей пробуджується швидко, варто лише дати дитині свободу — в цьому переконана киянка Наталія Тарченко, засновниця міжнародного освітнього агентства DEC Education.
А Засоба розповідає історію з власного життя. Починаючи від другого класу її дочка Джая навчається у школі дистанційно. Цей крок був вимушеним: Джая росла в Севастополі і тому взагалі не знала української мови, а коли батьки влаштувалися у Броварах і відправили її у перший клас тамтешньої школи, вона стала відставати в навчанні.
Тоді її мати знайшла приватну гімназію Очаг у Харкові, куди влаштувала дочку на дистанційну форму навчання. А паралельно почала з нею відвідувати альтернативну школу, своєрідний освітній клуб сімейного типу.
Через деякий час Засоба помітила, що у дочки з'явився інтерес до читання, письма, лічби — усього того, що у школі їй не давалося. І їй було цікаво вчитися в принципі.
"Це було для нас поворотним моментом, після якого ми вирішили, що більше не повернемося у державну школу",— каже Засоба.
Фото Наталія Кравчук
Популярність хоумскулінгу — невтішний діагноз безнадійно застарілій системі освіти, констатують експерти сфери. А його коріння пропонують шукати в далекому минулому вітчизняної школи.
Олексій Греков, директор приватної школи Афіни каже, що нинішня система була перейнята ще царською Росією у Німеччині, а потім успадкована СРСР. "Країні були потрібні чиновники, які повинні були аккуратненьким бісерним почерком переписувати кондуїты, вносити записи в амбарні книги і писати прохання",— пояснює експерт.
Зберігшись у законсервованому вигляді, в нинішніх умовах ця система, як стверджує Греков, вкрай несприятлива для дітей. "Коли ми дивимося на те, що робить Ілон Маск або Марк Цукерберг, то розуміємо, що в ціні зовсім інші якості, ніж ті, які виробляє школа",— пояснює він.