Надя Миколаєнко
Поки консерватори та праворадикали ходили на марші за захист «традиційної» сім’ї від гендерної ідеології, а сексологи із сексотерапевтами писали заяви проти сексуальної освіти в школах, соціологи зробили на цю тему кілька досліджень.
У якому віці українці та українки починають займатися сексом, що знають про контрацепцію та ВІЛ, звідки беруть інформацію на ці теми й найцікавіше — а вчителі шкіл що? Про все це та дещо іще я підглянула в результатах досліджень аналітичного центру CEDOS, ГО «Український інститут соціальних досліджень імені Олександра Яременка» та опитуваннях проекту U-Report від ЮНІСЕФ.
«Я думала, що у мами надувся живіт після поцілунку з татом. А коли приходив час народжувати — їй розв’язали пупок, витягнули мене — і зав’язали знову»,
— Юля, 22.
«Я десь почула, що для того, аби народити, треба тужитися. Тому довго думала, що діти з’являються з анусу»,
— Света, 24.
Поки дорослі віджартовуються на тему появи дітей історіями про капусту та лелек, соромляться вимовити слова «пеніс» і «вагіна», малюки знаходять пояснення самостійно. І часто ця звичка супроводжує їх усе дитинство та юність. Зі мною було так. Із моїми друзями, чиї історії я переказала на початку, — теж. Хоча декому з них батьки купували книги, які пояснювали всі ці речі.
Не пам’ятаю напевно, що я думала про народження дітей і чи була шокована, дізнавшись правду, але знаю, що до цього ніхто мене не готував. Про секс, фізичний розвиток, вагітність я чула від старших подруг, читала з якого-не-якого Інтернету. У мене, як і в моїх однолітків, це відбувалося задовго до того, як шкільна медсестра нарешті приходила знайомити нас із цією темою.
Попри розуміння необхідності сексуальної освіти, я досі відчуваю дискомфорт, коли доводиться пояснювати молодшому братику, що у дівчат інакші статеві органи, ніж у хлопців. Адже мене ніхто не вчив, як краще говорити про це. Так само й наших батьків свого часу.
«У старшої сестри була “Енциклопедія для дівчаток”». І коли я відкривала її на розділі про секс, боялася, що мене хтось застане»,
— Настя, 22.
За останні роки тема сексуальної освіти стала популярнішою, її розробляють активісти, журналісти, тренери, громадські організації. Тобто всі на світі, але освітяни — найменше. Заходи й події, організовані в першу чергу для освіти молоді, втрачають дуже велику частку своєї аудиторії, яку можна було б залучити саме через шкільні заняття.
Ще у 2016 році опитування проекту U-Report від ЮНІСЕФ показало, що 64% із 4 249 опитаних вперше дізналися про статеві стосунки від друзів, однолітків, приятелів. Наступними за популярністю джерелами були батьки, Інтернет та спеціалізована література. Серед семи варіантів відповіді вчителі та медичні працівники — на останньому місці. Коли молодь запитали про уроки, де йшлося про статеві стосунки, 42% з 4 021 відповіли, що не мали або не мають таких у своїй школі. Більшість із тих, хто їх мав, вважають заняття корисними.
Опитування U-Report не схожі на соціологічні дослідження. Їх проводять через безкоштовні СМС, Твітер та Месенджер. Серед учасників — українська молодь віком 15—30 років.
Свіже дослідження здоров’я підлітків та молоді від ГО «Український інститут соціальних досліджень імені Олександра Яременка» говорить, що основним джерелом отримання інформації про статеві стосунки для молоді у 2018-му році є Інтернет. За відповідями до нього звертаються 58,4% підлітків. При чому чим старші — тим частіше: якщо десятирічних трохи більше третини, то 17-річних уже 72,9%. Другим за популярністю джерелом є друзі та однолітки. Про секс із ними говорять 41% молоді. Вікова тенденція повторюється.
Від батьків, вчителів та медпрацівників про статеві стосунки дізнається третина підлітків. Характерно, що до останньої групи опитаних належать в основному дівчата. І до вчителів за відповідями найчастіше вони приходять у віці 14—15 років.
Український інститут соціальних досліджень ім. О. Яременка 2018-го року провів уже п’яту хвилю моніторингу у межах міжнародного проекту «Здоров’я та поведінкові орієнтації учнівської молоді». В першому опитуванні 2002-го року взяли участь 5267 осіб. Статева культура та знання про ВІЛ — тільки один із багатьох пунктів дослідження.
Цього разу опитали 13 337 учнів та учениць (практично порівну) віком від 10 до 17 років. Серед них більшість (89,1%) — школярі (ЗЗСО), решта — студенти 1—2 курсів закладів професійно-технічної (ЗПТО) та фахової передвищої освіти (ЗФПО). Навчальні заклади, на базі яких проводили дослідження, розташовані у 369 населених пунктах (173 містах і 196 селах) України: в 24 областях та Києві. Думку підлітків дізнавалися через анонімне конфіденційне письмове анкетування в групах та класах за відсутності викладачів чи інших представників навчальних закладів.
Майже кожен п’ятий опитаний (18,3%) повідомив про те, що має досвід статевих стосунків. Серед наймолодших 13-річних таких 3,7%, а до 17 років такого досвіду набуває третина. Незалежно від віку хлопці обирали позитивну відповідь частіше за дівчат. Якщо порівнювати вихованців різних закладів освіти, то серед студентів ЗПТО «досвідчених» виявилося більше — 50,4% проти 12,9% у школах.
Серед тих, хто повідомив про досвід сексуальних стосунків , практично кожен десятий мав перший досвід в 12 років або раніше. Але більшість опитаних (66,8%) мали перший сексуальний досвід після 15 років. Як і в попередньому опитуванні, хлопці повідомляли про ранній секс частіше за дівчат. 71,2% підлітків займалися сексом більше, ніж один раз.
За роки досліджень здоров’я підлітків Українськиим інститутом соціальних досліджень ім. О. Яременка середній вік підлітків, які починають статеве життя, залишається незмінним: приблизно 15 років.
Під час першого сексу 69,3% хлопців та дівчат користувалися презервативом. При цьому 17-річних серед таких більше, ніж 14-річних. А дівчата зі старшої вікової групи повідомляли про нехтування цим засобом контрацепції частіше за хлопців. Щодо останнього сексу статистика практично не відрізняється.
І хоч з 2006 року дівчата 15 та 17 років почали використовувати презерватив частіше (чого не можна сказати про хлопців), а дослідження ВООЗ показує, що українські підлітки користуються презервативами в середньому не рідше за підлітків у інших країнах Європи, динаміку варто покращувати. Адже саме презерватив — основний засіб захисту від зараження ІПСШ та ВІЛ.
Більшість опитаної молоді чула про ВІЛ-інфекцію (88,6%). Але тільки 57,4% знають про те, що ВІЛ-інфікована людина може виглядати здоровою. Третина учнів не змогли визначитися з відповіддю, а решта 8,8% вважають ВІЛ хворобою і переконані, що її ознаки можна розпізнати візуально.
39,9% учнів погоджуються з уявленням, що ризик ВІЛ-інфікування зменшується, якщо займатися сексом лише з постійним партнером. Решта або заперечують це твердження або не знають відповіді. П’ята частина опитаних вважають, що інфікуватися можна через укус комара або користування спільним посудом. 41,6% підлітків хибно вважають, що можна зробити щеплення від ВІЛ.
Традиційно найпершим порадником для більшості учнів є Інтернет. За інформацією про ВІЛ/СНІД до нього звертаються 58,4% підлітків. Другим за популярністю джерелом інформації для 41,0% респондентів стають друзі та однокласники. Близько третини учнів чують про ВІЛ з телевізора, від батьків або вчителів. Чверть – від медичних працівників.
59,1% тінейджерів знають, де вони можуть пройти тест на ВІЛ. Але серед учнів шкіл обізнаних менше, ніж серед студентів ЗПТО та ЗФПО.
За останні вісім років рівень знань про ВІЛ у всіх вікових категоріях знижується.
«І до чого тут сексуальна освіта?»
— можливо, запитаєте ви.
За даними МОЗу, на початок 2018 року в Україні проживало 244 тисячі ВІЛ-позитивних людей. А це кожен сотий громадянин у віці від 15 до 49 років. Наш показник один із найвищих серед країн європейського регіону. Частка статевого шляху передавання ВІЛ стабільно лідирує й зростає (65,6%).
Прикладом ефективності сексуальної освіти може стати, зокрема, досвід Німеччини. Тамтешня влада затвердила обов’язкові навчальні програми із сексуальної освіти ще в середині 1990-х років. Відтоді частка підлітків, у яких перший статевий контакт був захищеним, зросла із 75,5% до 92% (станом на 2010 рік). А показник ранніх вагітностей із 1960-го до 2015 року зменшився більше ніж у 6 разів.
«Тю, так а уроків біології та основ здоров’я шо, мало?»
— цитата з народу.
ЮНЕСКО пропонує визначати сексуальну освіту як «адаптований до вікових і культурних особливостей підхід до навчання про секс і стосунки, що передбачає надання вірогідної, реалістичної та неупередженої інформації». Вона покликана допомогти людині пізнати себе та свої уподобання, набути навичок комунікації та поведінки в аспектах сексуальності.
Окремої дисципліни «Сексуальна освіта» в українських школах немає, але деякі її аспекти викладаються в межах структури інших предметів. 2019 року Аналітичний центр CEDOS провів двоетапне дослідження на тему сексуальної освіти та присутності її тем у шкільній програмі.
На першому етапі аналітики дослідили програми обов’язкових до вивчення у 5—11 класах предметів. Намагалися знайти там теми про репродуктивне здоров’я, стосунки, гендер, гендерні стереотипи, права. На основі цього аналізу та опираючись на Міжнародне технічне керівництво з сексуальної освіти 2018 року, розроблене ЮНЕСКО, дослідники визначили теми, яких програмі бракує.
Аналітики CEDOS підтвердили міждисциплінарний підхід у включенні тем сексуальної освіти до шкільної програми. Її елементи входять до таких обов’язкових предметів 5—11 класів, як основи здоров’я, біологія, громадянська освіта, українська та зарубіжна літератури, українська мова, правознавство. Центральною темою, яка розглядається кожного року, починаючи з 5 класу, на уроках основ здоров’я є ВІЛ.
Програма вчить поважати дорослих та однолітків, спілкуватися з ровесниками, розповідає про шлюб та сім’ю, толерантність до поглядів інших людей. Але забуває сказати про довгострокові обов’язки, батьківство, різновиди сімей та романтичні стосунки. Хоча про останнє можна знайти вдосталь матеріалів у підручниках з української та зарубіжної літератури. От тільки якщо кохання, то вічне і незнищенне — іншого не буває хотітися не може.
Тема обмежується визначенням гендерної рівності в програмі громадянської освіти, питанням рівноправного та ненасильницького міжстатевого спілкування в основах здоров’я та описом ролі жінки в творах української літератури. Але ці описи зводяться до того, що основні цілі жінки — це бути мамою та шукати своє щастя.
Серед усього цього «різноманіття» діти не прочитають про соціальне коріння гендеру й гендерних норм, ключові ідеї гендерної рівності, не дадуть раду стереотипам та упередженням.
"Тема про віктимну поведінку в основах здоров’я 8 класу своїми визначеннями та ілюстраціями всіляко натякає на вину жертви в тому, що проти неї відбулося насильство."
Шкільна програма вчить правилам безпечного спілкування в інтернеті та навичкам уникнення сексуального насильства через відмову. Але тема про віктимну поведінку в основах здоров’я 8 класу своїми визначеннями та ілюстраціями всіляко натякає на вину жертви в тому, що проти неї відбулося насильство. Хоч ця тема відсутня в навчальній програмі 2017 року, але її досі вивчають зі старих підручників. А от про дитяче й домашнє насильство, згоду на секс, приватність тіла та шкідливість порнографічних матеріалів в інтернеті школярі не прочитають із підручників.
Детально можна дізнатися про репродуктивне здоров’я та статеве дозрівання, гігієну та ідеали краси, здоров’я. Натомість програма середньої та старшої школи не вчить любити та приймати своє тіло, проявляти до нього інтерес та розуміти його процеси.
«Сексуального й репродуктивного здоров’я»
На уроках біології старшокласники дізнаються багато про репродуктивне здоров’я та медицину, планування здорової вагітності, ІПСШ і ВІЛ/СНІД, а на основах здоров’я — про ранні статеві стосунки, вагітності й аборти, дискримінацію, гепатити В і С.
Проте про контрацепцію підлітки почують вперше й одноразово тільки у 9 класі.
А от про право на доступ до медичних сервісів, захисту у випадку небажаної вагітності, антиретровірусну терапію, «програми ЛЖВ, про право мати сексуальні почуття, стосунки і партнерства, як у кожної людини, про потребу у середовищі, яке підтримує, турбується і поважає» — дітям в школі не розповідають.
«А коли будуть практичні заняття?»
«Класі у 9-му до нас хтось приїжджав і показував, як надягати презерватив. Який фалоімітатор? У нас була швабра!»
— Настя, 22.
Другим етапом дослідження теми сексуальної освіти Аналітичним центром CEDOS було якісне соціологічне дослідження.
Як проводили?
Аналітики зробили 28 глибинних інтерв’ю (особистих, у Skype та по телефону) з вчителями і вчительками основ здоров’я та біології. Серед опитаних: 8 чоловіків і 20 жінок із різних регіонів, зі стажем від 3 до 41 року.
Питання інтерв’ю стосувалися розуміння поняття «сексуальна освіта» та її тем, підготовки до викладання дисципліни або її тем в межах предметів біології та основ здоров’я, ставлення до сексуальної освіти та її змісту в школах.
Що почули?
Вчителі на 100% підтримують ідею запровадження сексуальної освіти в школах. Але вважають, що шкільного виховання буде замало і тому дуже важливо починати освіту ще в сім’ях, у розмовах батьків і дітей. Самих вчителів і вчительок не готують до викладання тем сексуальної освіти — їм доводиться здобувати ці знання на практиці.
Викладанню тем із сексуальної освіти часто заважає бурхлива реакція учнів зі сміхом та провокаціями. На думку вчителів, це свідчить про їхню неготовність. Насамкінець аналітики дізналися, що вчителям та вчителькам бракує спеціальних матеріалів та ресурсів для проведення уроків.
На сайті Нової української школи можна знайти рекомендації і для батьків, і для вчителів. Окрім корисних статей на своїх сторінках НУШ рекомендують цикл «Біологія сексуальності» від студії Need про поведінку людини з біологічної точки зору, брошури для підлітків та їхніх батьків, та безкоштовний онлайн-курс «Сексуальна освіта» на Prometheus.
"Вчителі на 100% підтримують ідею запровадження сексуальної освіти в школах."
Досвід Китаю та Японії демонструє, чим загрожує відсутність, а то й заборона розмов про секс у стінах школи: високий рівень підліткових абортів, масова залежність від порно, незадоволення сексуальним життям та посткоїтальні пігулки як основний засіб контрацепції. Звісно, освітні ролики та брошури — краще, ніж нічого. Але уявіть, якби основи здоров’я, географію, українську літературу чи будь-яку іншу дисципліну вивчали дистанційно за відеоуроками в Інтернеті та на рекомендаційній основі. До того ж не всі батьки мають розуміння потреби або готовність говорити зі своїми дітьми про секс.
Дослідження ГО «Український інститут соціальних досліджень імені Олександра Яременка» показують, що з часом українські підлітки стають обізнанішими, а отже — озброєними. І чому б не підтримати цю тенденцію ще й шкільними заняттями? Чому б не зробити розуміння власного тіла, вміння себе убезпечити для кожного хлопця та дівчини нормою? Адже поки що ніяковість вчителів, консервативність системи освіти та науково необґрунтовані страхи поширення масової розпусти, содомії та настання демографічної кризи нації грають не на користь цих позитивних змін.