Тепер вже офіційно: карантин продовжено до 24 квітня. Це означає, що ще місяць школярі не відвідуватимуть школу. Навчати і оцінювати результати дітей вчителям доведеться вже у реаліях тривалої, тотальної і вимушеної онлайн-освіти.
Як це організувати? Який досвід тих, хто вже розпочав активно її впроваджувати? Як вчителі оцінюють навчальні досягнення своїх учнів?
Адже оцінювання за таких умов – це не просто верстка тесту в гугл-формах чи на інших онлайн-ресурсах.
Ми спитали про це трьох учительок початкової, базової та старшої шкіл. Дехто з них розпочав навчати дистанційно нещодавно і вимушено. Однак в однієї спікерки – вчительки інформатики Людмили Булигіної – в навчальному процесі майже нічого не змінилось. Саме тому її історія – перша.
У цій статті з досвіду колег ви дізнаєтесь про таке:
Які особливості оцінювання під час дистанційного навчання і чому завдання мають бути значно легшими? Чому тільки тестів не достатньо і чому важливі проблемні завдання та запитання? Як організувати навчання та оцінювання у початковій школі? Як діяти, якщо у класі є діти без доступу до ґаджетів чи якісного інтернету? Як проводити диктанти і їхню перевірку при дистанційному навчанні? Як скоординувати дистанійне навчання в базовій школі?Людмила Булигіна, вчителька інформатики 10-11 класів, Політехнічний ліцей Національного технічного університету України “КПІ”
З початком карантину в нашому навчанні організаційно і технологічно майже нічого не змінилось. Я працюю у старшій школі, це профільні класи з високим рівнем мотивації до навчання. Викладаю інформатику, тож використання онлайн-інструментів є основним в організації всього процесу.
Як це в нас працює:
ще з вересня створюються google-таблиці, де кожен учень має доступ до коментування і лише після його звіту про виконання певного завдання там з’являється відмітка про оцінювання; завдання поділені на основні, які мають дедлайни, та за вибором, що створюють індивідуальну траєкторію навчання і дають додаткові бали; спілкування відбувається в чаті телеграм і майже не має обмеження часу, а основна інформація зберігається в телеграм-каналі; для проєктної роботи використовуються Trello-дошки і деякі інші ресурси; єдине, що додалось в карантин, – зустріч у Zoom, для тих, хто не може долучитися до нас, готуємо запис.Адміністрація школи спокійно ставиться до того, що я не ставлю поточні оцінки, і це розуміння створює можливість такої спільної роботи.
Я не працюю за 12-бальною системою, а лише переводжу в кінці семестру з накопичувальної 120-бальної, де кожен може зібрати свої бали за різні активності та завдання, і бачить прогрес, можливість вибору.
Учні знають, що за основну частину вони можуть набрати 60 балів, а решту 60 отримують за додаткові проєкти, участь у конкурсах, олімпіадах тощо. Важить не стільки перемога в олімпіаді, як участь. Так учні набирають певну кількість балів. Наприкінці семестру я ділю оцінку на 10 і виставляю в журнал.
Для дистанційного оцінювання потрібно розробляти зовсім інші завдання на противагу простим тестам. Тобто має бути не звична перевірка знань на відтворення, а дослідницькі та проблемні завдання, командна робота тощо.
Візьмімо приклад з хімії за 7 клас – “Розчини”. Уявіть, що у вчителя по 4-5 сьомих класів. Якщо він використає прості тести, то є великий ризик недоброчесного виконання роботи.
Тому можна запропонувати творче завдання, а не на відтворення. Наприклад, зробити свій “топ розчинів” за популярністю в побуті, за різними ознаками і написати, сфотографувати, намалювати відповідь.
А далі ці відповіді дати для загального огляду: на онлайн-ресурсі, роздруківками, з яких зробити колаж – це вже залежить від кількості і віку дітей.
Дитина підписує роботу своїм іменем, або ж ніком. Це все працює – ті, хто не побачать роботи на дошці, захочуть взяти участь наступного разу. Старанні ж учні бачитимуть, що їхня праця оцінена і помітна – для них це дуже важливо.
Коли вчитель демонструватиме, він хвалитиме і розповідатиме: “Дивіться, як у цьому класі зробили, а як – у цьому! Подивіться, які ми – різні, класні!”.
Учні можуть об’єднуватися у групи в зумі, скайпі, телеграмі і робити спільні проєкти.
З батьками працює абсолютно те саме. Вони всі є у вайбер-групах. Складаються всі роботи, пишеться “дуже дякуємо всім, хто підтримує дітей, дивіться як у нас класно вийшло”, і публікується у вайбер без прізвищ, без імен. Батьки зазвичай запитують дітей, чи вони над цим проєктом працювали.
Ми можемо забезпечити один момент – або учень працює, або не працює. І це – нормальна форма контролю на цьому етапі.
Завдання під час дистанційного навчання мають бути вдвічі легші за ті, які даються в офлайні. Просто в інтернеті важче вчитися. Я навчаю також дорослих людей. Ми працюємо як онлайн, так і очно. Так-от, навіть для дорослих заняття в онлайні я роблю на третину легшим, з меншою інтенсивністю матеріалу і повільнішу за часом.
Фото: автор – Focusarg, Depositphotos
Я підозрюю, чим менші діти, тим ще більше треба зменшувати інтенсивність, а не на третину. Тобто один урок на 45 хвилин мав би бути зроблений двома частинами дистанційно.
Зараз учителі намагаються вкластися в час, навантажити дітей тим, що не встигли дати за програмою. Наприклад, у 10 класі діти питають: “Чому нам задають вдвічі більше, ніж у звичайному режимі?”.
Тобто вчителі, знаючи, що якусь тему діти вивчили поганенько, що на неї було мало годин часу, впихнули все в дистанційку. Це – наша головна помилка.
Водночас, варто тестувати складність завдання. Якщо шестеро з десяти дітей не можуть виконати цей варіант завдання, треба брати інший. Робити тестові варіанти – давайте спробуємо тут, а давайте спробуємо тут.
А потім обов’язково запитувати, де було добре, що спрацювало, а що – ні.
Під час дистанційного навчання важливо збирати зворотний зв’язок.
Анкети, опитувальники, що вам сподобалось більше – цього має бути більше. “Зробив?” – “Молодець!” Без оцінки, зі зворотним зв’язком – “Що ви отримали для себе, що нове? Що ви візьмете з собою? Що вам сподобалось, а що – ні? Який ресурс добре спрацював, а який – ні? А на якому треба було реєструватися, а на якому – ні?”
Ми це робимо зазвичай на тренінгах, але це дуже важливо для дистанційного навчання.
І створюйте дошку, аби всі бачили. І щоб надихнулись ті, хто нічого не робив.
Ганна Петрушко, вчителька 4 класу школи №5 Печерського району, м.Києва. Пройшла цьогоріч сертифікацію
Розпочала дистанційне навчання у своєму класі одразу після оголошення карантину. Перш ніж обрати зручний формат, провела опитування серед батьків та своїх учнів. Виявилось, що з 20-ти дітей класу доступ до персонального гаджету (телефона, ноутбука, планшета) є в 19-ти дітей. Ще одна дитина має гаджет після обіду, коли додому повертається її сестра. Тож із цією ученицею працюю індивідуально, зідзвонюватись у вайбері у другій половині дня.
Спілкування з колегами, дітьми відбувається через вайбер-групу – він є у всіх, тому це зручно. Однак всі матеріали зібрані в папках на гугл-диску. Адже в переписці у вайбері вони можуть загубитися. Там таки, на гугл-диску, я зібрала всі електронні версії підручників – дехто з дітей залишив книжки у школі.
Усі основні правила щодня прописувала і в батьківську групу, і в дитячу. Коли батьки зрозуміли, що діти у вайбері самостійно читають, усе роблять і їх не відволікають, почали нагадувати дітям: “Зайди у свою групу”.
Батьків турбую не часто. На початку дня – коротке повідомлення і все. Нагадую план роботи на день, розклад відеоуроків у Zoom, на що звернути увагу, також бажаю гарного дня і терпіння – батькам зараз теж зараз потрібна підтримка.
У нас є чіткий розклад. Зранку понеділка я озвучую дітям розклад на цілий тиждень. Щоденно після 9-ї ранку відправляю відеопривітання з побажаннями на день. Нагадую розклад і повідомляю, що матеріали – на гугл-диску в папці з назвою дати, яка сьогодні.
Визначаю, коли діти можуть попрацювати самі, вивчивши тематичний теоретичний матеріал, а коли тема складніша і потрібно пояснити. Якщо щось складніше – проводжу відеоурок у Zoom. Так у нас було з української мови, математики.
За тиждень навчання діти звикли, що вони зранку прокидаються, сідають і займаються. Саме зранку в нас відеоурок, і їм у будь-якому випадку проспати не вдасться до 11 години.
Я давала дітям чіткі інструкції. У ворді описувала зі скрінами, куди зайти і що натиснути, які завдання виконати.
Я не можу проводити більше двох відеоуроків, бо в учнів щодня є відеоурок з англійської. Крім того, діти втомлюються.
У п’ятницю я дала їм тільки тест і провела один відеоурок. Коли сказала, що більше нічого не буде, то вони були дуже щасливі. Чому? Бо ніколи не були в такому форматі, для них це стрес, вони втомлюються.
Але я пояснила дітям, що навчання є, оцінки будуть. Тому вони стараються.
Я зробила ексель-таблицю. Ставлю плюсики, якщо дитина виконала домашнє завдання.
На дистанційному навчанні важливо отримати фото виконаної роботи, бо треба зрозуміти хід виконання, правильність поняття. Якщо дитина виконує неправильно, вона так і засвоїть матеріал. Для деяких дітей складно зрозуміти неозначену форму дієслова. Якщо я не буду бачити роботу, не зможу виправити.
Тому я закреслюю-підкреслюю, пишу текстом, якщо неправильно, що скоригувати.
Минулого тижня я провела тестування через гугл-форми та сайті “На Урок”. Діти пройшли тест, побачили результат і свої помилки.
З української мови ми писали диктант через Zoom. Вони написали, сфотографували. Єдине що – для мене це величезна складність. Бо треба перевірити 19-20 робіт у редакторі, через монітор. Я розумію, що мій зір буде вже не мінус 4, а мінус 6.
Просила їх цей листок з диктантом зберегти і після карантину мені віддати.
Я задавала вивчити вірш напам’ять і переказ. Це вони робили в Zoom. Виявилось, що діти інколи соромляться, їм було незвично. Тому деякі розповідали один-на-один у вайбері.
Добирайте той матеріал, що пасуватиме саме вашим учням. Мої діти досить самостійні, вміють зробити презентацію, надрукувати текст, скопіювати і вставити все, знайти потрібну інформацію в гуглі. Тому я могла їх так швидко перелаштувати на інший темп роботи.
Структуруйте матеріали для учнів. У мене на гугл-диску є папка із завданнями. У кожній – дата і уроки. У будь-який час дитина може переглянути матеріал. Їй не треба шукати у вайбері невідомо які файли.
Не рекомендую відправляти всі посилання, які вчитель тільки має. Якщо у вас є 10 ресурсів, і дитина має з усім розібратися, всюди зареєструватися. У початковій школі це не працює. Треба зареєструватися, відправити пароль і логін, сказати – яке конкретно завдання треба виконати.
Алла Євтушенко, вчителька географії базової та старшої школи у ліцеї “Наукова зміна” та вчителька географії під час теленавчання на каналі “Київ”, “Вчитель року-2019”
Дистанційне навчання не було чимось абсолютно новим – я знала методи, прийоми. Хоч використовувала до цього переважно прості інструменти, як-от голосові повідомлення, спілкування в Instagram, Telegram.
Онлайн-навчання почалось із понеділка. Четвер-п’ятниця у мене пішли на те, щоб проаналізувати всі наявні платформи, зняти відеоінструкції, де і як ми будемо працювати, що потрібно завершити із занять, які були того тижня.
Ми навчаємось переважно у Zoom. Стандартний урок триває 45 хвилин, а в Zoom необмежена кількість конференцій по 40 хвилин. Тут головним завданням виявилось проінформувати учнів про нашу роботу та пояснити всі нюанси (це роблять через Viber – ред.). У понеділок, 16 березня, вони знали, коли буде заняття, скільки триватиме, що для нього необхідно.
На початку карантину вся мережа була заповнена відео, як влаштувати дистанційне навчання. У нас у школі вчителі обмінюються досвідом, проводимо одне для одного вебінари.
Минулого тижня все було трішки хаотично: не всі колеги встигли налаштувати Zoom, шукали інші платформи, досліджували їхні переваги та недоліки. Тож ми спілкувались між собою та з кураторами (класними керівниками – авт.), щоб узгодити, чи можна в певний час провести урок. З наступного понеділка в дітей буде розклад, який ми з колегами обговорюємо. Хочемо, аби не було накладок, щоб у дітей був час на повноцінні перерви.
У нас є діти з проблемами з інтернетом. Ми надсилаємо їм матеріал уроку, відео, презентації. Так, аби дитина могла максимально зрозуміти матеріал, якщо її мережа не дає можливість взяти участь в онлайн-конференції..
У перші кілька днів усе було незвично. Але діти призвичаїлись, були активними, говорили, що спілкування поліпшує їхній настрій і що тішаться, коли бачать учителів у такому форматі.
Фото: автор – EdZbarzhyvetsky, Depositphotos
Я помічаю, що з молодшими класами не вистачає організованості. У класі, де я класний керівник, я радила, що робити і як. Щоб вони не забували, які їм завдання поставили до виконання і як їх треба виконувати. Постійно з ними на зв’язку для консультацій.
Зараз помічаю, що нинішній мій урок, усе ж, особливий. Ти не бачиш дітей вживу, їхні емоції не передаються так активно, як під час уроку. На екрані не видно одночасно всі 30 пар очей, бачиш лише віконця. А коли хтось ставить запитання, за голосом важко одразу зрозуміти, хто говорить.
Динаміка в учнів різна. Хтось швидше ловить інформацію і звик до формату дистанційного навчання, комусь потрібно більше часу. Але засвоюють вони достатньо добре. Переважна більшість залишаються на тому ж рівні, який був.
Оцінювання я проводила в Сlasstime. Розробники надали на час карантину безкоштовний преміум-доступ усім вчителям. Платформа зручна тим, що вчитель може налаштувати багато функцій: дитина бачить правильні відповіді одразу по завершенні тестування, аналізує помилки; можна ставити таймер на виконання завдань – як і в контрольній роботі на уроці; можна запланувати, о котрій опитування стане доступним та завершиться. Це дуже зручно і дисциплінує учнів. Використовую також Google-форми.
Не боятися і бути сміливим. Не важливо, скільки тобі років, – це чудова можливість дізнатися щось нове. Учні очікують від вчителів, можливо, не скільки пояснення матеріалу, а скільки – ось цього “дивіться, це моя вчителька і вона веде уроки в онлайні, щоб мені щось пояснити та допомогти”. Це так само підтримує, як пояснення матеріалу.
Зараз так багато інформації і порад, що кому і як зробити!
Просто треба робити те, що ви вважаєте правильним та доцільним саме для ваших учнів. Ви точно знаєте краще, який текст чи відео і якого формату треба дати, щоб учні зрозуміли тему. Головне – не боятися.
Галина Титиш, “Нова українська школа”