Зі слів психологині Катерини Габріель для WOMO у своїй практиці вона часто зустрічається з переконаннями молодих мам і тат про те, що вони на всі 100% друзі власним дітям. Вони намагаються побудувати стосунки з дитиною таким чином, щоб бути другом чи подружкою. Проте саме такий підхід є руйнівним у структурі батьківсько-дитячих стосунків — користі дитина в такій дружбі не отримає.
В добре функціональній сімейній системі має бути присутньою ієрархія – кожен із членів сім’ї мусить мати своє місце і свій порядок — спочатку батьки, а потім діти. Тому що для здорового психологічного розвитку дитини, для задоволення базових потреб дитини необхідна надійна та безпечна прив`язаність, яка виникає між дорослими та дітьми (безпечна прив’язаність із Важливим Дорослим).
Для дитини Надійний Дорослий (в більшості випадків це мама) — це основа відчуття безпеки, надійності, опори та подальшого здорового і гармонійного розвитку. Що ж відбувається, коли цих опор немає? Коли мама або тато — це такі собі “друзяки” тільки у дорослих тілах? Дитина не відчуває захищеності й безпеки, а далі відбувається наступне: дитина не має опор, не відчуває кордонів і дитину «несе» — в сімейній системі все плутається і відбувається хаос. Що відбувається в таких стосунках з дітьми? У них немає відчуття безпеки, бо «мама так же як і я, вона не сильніша від мене, на кого я можу покластися?».
Коли ж ми говоримо про дружбу між батьками та дітьми, то ієрархія зникає і залишаються дружні стосунки, котрі мають зовсім іншу функцію, аніж батьківство. Тому страждати від цієї «плутанини» будуть усі: діти й батьки. Діти не будуть слухатись батьків, а батьки не будуть відчувати власної асертивної, впевненої позиції у батьківстві.
Чому батьки так прагнуть залишатися своїм дітям друзями? Причинами цього можуть бути різні фактори:
страх дорослішання й ірраціональні переконання у батьків (я не хочу бути дорослою і нудною тіткою у материнстві); проблеми в ідентифікації власної материнської позиції (складно усвідомлювати свою роль у стосунках з дітьми); програвання сценарію «аби не так, як у моєму дитинстві» (коли у дитинстві мами її власна мама була авторитарною і гіперопікала); особиста інфантильність (материнство прийшло у життя жінки дуже рано, тому дитина не сприймається як дитина, а швидше як подруга або молодша сестра).Яку ще небезпеку несуть такі надто «дружні стосунки» у майбутньому?
Діти можуть відчувати власну «силу» і ставати ніби старшими у стосунках. Як наслідок відбуватиметься парентифікація – коли дитина бере на себе відповідальність за життя батьків. Дитина ніби стверджує своєю поведінкою: «Я сильніший ніж мої друзі-батьки, я знаю, як краще». Але біль в тому, що діти не можуть бути дорослішими, ніж батьки. В майбутньому такі діти дуже страждають від почуття гіпервідповідальності перед іншими й відчуття тривоги. І тут є два кроки до нормалізації відносин: батькам розібратись зі своїм дорослішанням та відповідальністю перед дітьми, бо діти не можуть мати дітей (навіть коли вони у дорослому тілі), а дітям — повірити у своїх батьків і стати на своє «місце».
Буває так, що за дружбою з дитиною прихована неусвідомлена потреба дорослої жінки завжди мати поруч з собою ту людину, котра буде слухати та підтримувати 24/7. Але це не завдання дитини. Такий тандем навпаки, руйнуватиме життя дитини. Відчуття кордонів, особиста впевнена батьківська позиція та авторитет дадуть можливість побудувати гармонійні та надійні батьківсько-дитячі стосунки.
{{read_more|Читайте також| 5613, 2177}}
Джерело фото Depositphotos
Приєднуйтесь до нашої сторінки й групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram