Філологічний фах — невдячний фах. У нашій державі філологів, як і загалом гуманітаріїв, не цінують. На філологічні спеціальності переважно невисокі конкурси, студентів поряд із юристами-програмістами сприймають як «нижчу касту», а посади для майбутніх фахівців — низькооплачувані. Крім цього, філологи часто стають героями жартів та кпинів, навколо них сформовано багато дотепних міфів. Спробуємо спростувати найпоширеніші з них.
Мабуть, вам часто доводилося чути анекдот на тему підробітку філологів: «Як знайти у натовпі філолога? Він періодично вигукує фразу «Вільна каса»». Але McDonald’s — не єдине місце, де студенти філології можуть працювати у вільний від навчання час. Часто філологи займаються репетиторством. При чому, вчать не тільки учнів, у яких проблеми з укрмовою, а й, наприклад, іноземців, які хочуть опанувати українську. Також студенти філфаку дописують статті на веб-ресурси, ведуть сторінки інтернет-видань у соцмережах. Студенти, які знають іноземну, подаються на різноманітні стипендії на навчання чи стажування за кордоном.
Часто студенти філфаку чують іронічне: «І ким ти будеш? Вчителькою укрмови у Горішніх Плавнях?». Насправді ж, це тільки один із варіантів застосування філологічного фаху.
Філологи можуть працювати журналістами, редакторами, коректорами, копірайтерами, перекладачами. Їх радо беруть на роботу у видавництва, книгарні, креативні простори тощо. Зрештою, з такого фахівця може вирости непоганий письменник чи літературний критик.
Якщо ви хочете почути рафіновану літературну мову без «домішок», увімкніть запис виступу Ірини Фаріон. Але не чекайте чути її повсякчас від знайомих філологів. Діалектизми, жаргонізми, ненормативна лексика є невіддільною частиною розмовної мови, і цуратися їх не варто. Тому «правильною» українською студенти філфаку можуть послуговуватися під час складання іспиту чи під час роботи над дипломом, а от у щоденному спілкуванні їм, як і кожній звичайній людині, не чужі слова типу «пательня», «чувак», «трясця» тощо. Прийміть це і змиріться, так буде завжди.
Так, студенти філфаку вивчають орфографію та пунктуацію протягом 5 років. Але деякі речі забуваються відразу після складання іспиту. Тому під час подальшої роботи з мовою філологи не цураються зазирати у словник. Як нам усім розповідали ще в школі, це «пишний яр, а не сумне провалля». Тому ви теж не бійтеся, коли є така потреба. Іноді це ефективніше, ніж щоразу питати у знайомих філологів «а як пишеться?»…
І взагалі усі програмні тексти української та світової літератури. Чесно скажу, я таких філологів не знаю. Пригадую, що на вступних іспитах до Львівського університету у тестах з укрліт були запитання на кшталт: «Що їв Еней на гостині у Дідони?». Відповідь на них можна було або вгадати, або зазубрити зі спеціального збірника. Але аж ніяк не запам’ятати, навіть якщо абітурієнт «Енеїду» читав.
А більшість текстів до вступу таки не читали. Мали хіба загальне уявлення з уривків чи коротких описів. Така сама історія була і під час навчання в університеті. Повністю читалися тільки ті тексти, які викликали зацікавлення. Решту або переказували одне одному, або читали по діагоналі. Мені, до речі, досі сняться сни, що я не прочитала якогось тексту, а у нас із нього практичне заняття. Травми юності, знаєте.
Пригадую, як на 3-му чи 4-му курсі на іспит з української літератури нам треба було вивчити 20 віршів Івана Франка, оскільки наш університет гордо носить його ім’я. У кожному білеті окремим пунктом була декламація «Вічного революціонера», «Каменярів» чи ще чогось. Не думаю, що ця умова успішного складання іспиту додала нам любові до поезії Івана Яковича, радше навпаки. Також не пригадую тотального захоплення нашими студентами віршів невмирущого Кобзаря. Декому більше до смаку була поезія неокласиків чи вісімдесятників.
Якщо ти вступив на філологію, значить ти любиш писати твори. Це в очах суспільства — аксіома. І нікого не цікавить, що тобі до душі, приміром, компаративна лінгвістика, ономастика чи текстологія.
Ти зобов’язаний фанатіти від написання творів на тему: «Як я провів літо», «Мово рідна, слово рідне…», «Хліб усьому голова» тощо. Тому тобі регулярно підкидатимуть теми для реалізації твоїх умінь і талантів. А потім ще полоскатимуть мізки, чому ти не виклався на всі 100%, й Ольга Петрівна поставила за твір 8, а не 12.
Мусимо вас розчарувати, але філологи живуть у тому самому часовому вимірі, що й інші смертні, і їхня доба також складає лише 24 години. Окрім читання, вони також потребують як мінімум сну та прийому їжі. Тому, щоби прочитати усі книжки, які їм цікаві чи потрібні, довелося би прожити не одне життя. А поки їм відміряно лише n-ну кількість років на цій землі, вони читають тільки те, на що їм вистачає часу.
Звісно, серед випускників філфаку є й поліглоти, але знання іноземних мов деяких філологів обмежується лише вмінням перекласти англійською, французькою та італійською слово «любов». Потрібно розуміти, що в українських вишах випускають філологів різних спеціальностей.
Є філологи-україністи, які спеціалізуються на українській мові та літературі, є полоністи, болгаристи, богемісти. Є ті, що вивчають англійську, німецьку, французьку, арабську, перську чи японську. І філолог-германіст зовсім не зобов’язаний знати іспанську чи китайську, а знавець української з іноземних може володіти тільки англійською на рівні «Kyiv is the capital of Ukraine» (і то ще дуже пощастить, якщо Kyiv, а не Kiev).
У мої далекі студентські часи стипендія була близько 45 гривень, підвищена — близько 56. І на ці гроші треба було якось виживати. Тому хочеш-не хочеш, а доводилося проробляти складні математичні розрахунки, щоб протягнути на ці кошти цілий місяць. Кому пощастило і хто отримував ще по кілька десятків від батьків, той здійснював ще складніші операції. А ще ж треба було прорахувати середній бал за іспити, щоб упевнитись, що не втратиш стипендію. А хтось рахував дні до кінця тижня, щоб нарешті з’їздити додому. Тому математика була з нами завжди. Та й досі є, куди ж без неї.
Автор Наталя Корнієнко