Ніхто з батьків не хоче виростити розпещену дитину. Але часом бажання дати дітям найкраще, зробити їх життя безпечним і спокійним призводить до таких неочікуваних наслідків.
Ми вирішили дізнатися, як можна зрозуміти, що ситуація виходить з-під контролю, і виявилося, що дитячі психологи давно вивчають цю проблему. Синдром розпещеної дитини – так це називається на мові науки – характеризується певними моделями поведінки. Ми вивчили спеціальну літературу і виписали для себе деякі його ознаки. А в кінці статті вас чекає бонус – 4 питання від психолога, здатні вселити впевненість в тому, що ви все робите правильно.
Дитина демонструє гарне виховання при сторонніх, але в колі сім’ї не опускається до простої подяки? Так, це доказ розпещеності, адже вона забуває говорити спасибі не навмисно, не зі злого наміру, а тому, що щиро приймає все, що роблять для неї рідні, як належне.
На думку психологів, така поведінка здатна в майбутньому привести до проблем в міжособистісних стосунках, адже ми не вчимо їх бути вдячними тим, хто для них ближче всіх.
Одне із завдань відповідальних батьків – допомогти дитині стати самостійною. У 3 роки діти вже можуть прибирати за собою іграшки, в 5 – поратися з пилососом, в 10 здатні самі почистити і відварити картоплю на всю сім’ю. Якщо всі спроби залучити дитину до домашніх справ розбиваються об те, що вона не хоче, не вміє, у неї не виходить і ви з цим погоджуєтеся, це ознака розпещеності.
Згідно зі статистикою, сучасні діти у віці 3-12 років витрачають на допомогу по господарству близько 3 годин на тиждень (а за комп’ютером, до речі, проводять не менше 14). Якщо дитина не має взагалі ніяких домашніх обов’язків, то як вона буде справлятися з дорослим життям? Зрештою, це необхідні вміння та важливі життєві навички, яких ми їх позбавляємо.
У спілкуванні з іншими дітьми розпещена дитина абсолютно не готова зіткнутися з тим, що потрібно не тільки брати, а й віддавати. Невміння враховувати потреби інших, нечутливість до них, робить її небажаною в колі однолітків. Дитині стає некомфортно, вона не може пояснити собі, що відбувається не так, і звинувачує в цьому інших. Адже це вони поводяться «неправильно».
Якщо однолітки цураються дитини, якщо друзі сім’ї, у яких діти приблизно такого ж віку, раз у раз ухиляються від спільних заходів, настав час задуматися, чому так відбувається?
Не варто нехтувати цю очевидну ознаку. Здавалося б, хто не знає, що демонстративна поведінка властива саме розпещеним дітям. Але є нюанс! Малюки часто не вміють висловлювати свої почуття, не справляються з емоціями, втомлюються. Вони плачуть, ниють, дуються, падають на підлогу і стукають ногами, і це – нормально. Їм потрібно допомогти і поспівчувати.
Якщо ж чадо вийшло з дошкільного віку, але все ще продовжує вести себе як мале дитя, при цьому ощадливо вибираючи час і місце для демонстрації своїх сліз, то кимось явно маніпулюють. Звертаємо увагу: якщо після конфронтації дорослі спустошені і виснажені, а дитина отримала бажане і виглядає свіжою як троянда, то щось в таких стосунках йде не так.
Психологи переконали нас в тому, що потрібно виховувати переможців і кожен повинен отримати нагороду (не можна травмувати тендітну психіку дитини). Сюрприз: вони передумали! Важливий урок, який потрібно піднести вашому чаду в дитинстві, полягає в тому, що всі ми час від часу можемо програвати, в цьому немає ніякої трагедії і програш слід сприймати гідно.
З розпещеним сином все життя граються у піддавки, його не вчать отримувати задоволення від самого змагання. Тому, зіткнувшись з тим, що в «великому» житті він буде не завжди на коні, така дитина воліє уникати будь-якої змагальної діяльності, особливо в команді.
Давайте визнаємо: якщо дитина розпещена, це не його вина, а батьків. Це вони не зуміли вибудувати кордон, задати чіткі правила, не дали потрібних орієнтирів. Як наслідок, батьки не є для дитини авторитетними фігурами. Вона вважає, що її положення в сімейній ієрархії таке ж, як у дорослих (якщо не вище), а значить, можна вести себе з ними зневажливо і фамільярно.
Ви хотіли показати своєму малюкові, який він особливий, і всі його досягнення зустрічали з помпою? Як супергерой, змітали всі перешкоди, з якими він би міг зіткнутися на своєму шляху? На думку психолога Емі Маккріді, автора книги «Як перевиховати маленьких диктаторів», так ми позбавляємо дитину віри в себе, можливості вчитися на помилках і долати нещастя. Раз у раз стикаючись з реальним світом і не отримуючи від нього звичної реакції, розпещені діти губляться, не розуміють, як це виправити, і починають сумніватися в своїх здібностях.
Розпещена дитина сильно залежить від своїх близьких. Вона центр їх всесвіту, а значить, вони джерело її щастя. Дуже важливо приділяти увагу синові чи доньці, але діти повинні розуміти, що у батьків є свої потреби. Коли все життя сім’ї крутиться навколо бажань дитини, це вірна ознака того, що вона розпещена.
Чи стикалися ви з такими батьками, які завжди відстоюють інтереси своєї дитини, кидаються на її захист, коли її звинувачують у чомусь? З одного боку, це нормально, але якщо розбір польотів не відбувається за закритими дверима, батьки продовжують критикувати вчителів та інших значущих дорослих, то у дитини виникає відчуття власної безкарності. Їй починає здаватися, що лише вона завжди права, а всі інші – «дурні і не лікуються». До того ж для розпещеної дитини навіть батько не авторитет, так чи варто очікувати, що у неї з’явиться повага до когось ще?
Сучасні маркетологи знають безліч способів вселити дітям, що їм щось необхідно. Рекламні атаки діють на дитину ще з більш руйнівною силою, ніж на нас, дорослих. Саме тому важливо навчити їх протистояти соціальному тиску. Дати зрозуміти, що гроші заробляються, а не беруться з тумбочки. Коли ми захищаємо своїх чад від таких «складних матерій», ми ризикуємо виростити розпещену дитину, яка не вважає сімейний бюджет важливішим за своє «хочу».
Дослідження показують, що, виростаючи, розпещені діти мають менше шансів на фінансову самостійність і набагато більше схильні до ризику банкрутства. Звикнувши, що їхні потреби задовольняються одним помахом, вони беруть кредити на щохвилинні капризи, не замислюючись про те, як будуть по ним розплачуватися.
Навіть однорічний малюк вже вміє зосереджувати свою увагу на якомусь занятті близько 15 хвилин. Зазвичай до 3 років діти можуть годинами розважати себе самі. Якщо дитина не вміє справлятися з нудьгою і весь час чекає, поки хтось виступить в ролі масовика-витівника, то це теж одна з ознак розпещеності. Як це пов’язано? Наприклад, існує дослідження, яке довело, що чим більше у дитини іграшок, тим складніше їй зосереджуватися на грі і тим менше розвивається її творче мислення.
Всі ми деколи не можемо впоратися з емоціями, але у розпещених дітей немає навіть шансу навчитися контролювати себе. Їх емоційні гойдалки розгойдуються з приголомшливою амплітудою, і в старшому віці вони демонструють все ту ж дитячу безпосередність. Будь-яке горе для них справжня драма, гарний настрій б’є через край, сміх стає настільки ж нестримним, як і сльози. Вони не звикли стримуватися, аналізувати, говорити про те, що з ними відбувається і що вони відчувають. Практично єдиний спосіб повідомити про свої почуття для них – це наочна демонстрація.
Автор книги «Скільки достатньо? Баланс любові і дисципліни» доктор Девід Дж. Бредехофт пропонує батькам, котрі сумніваються в тому, чи варто задовольнити бажання дитини, поставити собі такі питання:
Чи допоможе це його розвитку? Я точно зроблю це для нього, а не для власного комфорту? Чи не зажадає задоволення цього бажання непропорційної кількості сімейних ресурсів (грошей, часу, уваги), дійсно необхідних для чогось важливого? Чи не заподіє це шкоди кому-небудь іншому?Якщо на перші 2 питання ви відповіли «так», а на інші – «ні», можете дати собі «зелене світло».
Звичайно ж, немає нічого простішого, ніж давати поради з виховання чужих дітей, але часом думка з боку буває необхідною.