Діти будь-якого часу різняться темпераментами, схильностями, вподобаннями. Та психологи й соціологи виділяють кілька особливостей, характерних для учнів і студентів 2020-х років.
«Цифра рулить». Дитина всотує вміння користуватися смартфонними додатками, месенджерами, соцмережами – без перебільшення з молоком матері. Порівняно з дитячим досвідом батьків і бабусь-дідусів, що пізнавали світ на вулиці і з книжок, їхнє «цифрове дитинство» водночас легше і складніше. Інформація й враження завжди під рукою: всі історичні події і теореми можна загуглити, а як зробити робота, гарячий лід чи будь-що – дізнатися на YouTube. Обрії ширшають, обсяг запам’ятованого – звужується.
Життя в онлайні. Спілкування зі світом і людьми також зазнало змін. Реакція розвинена іграми, але сенсорних вражень наодинці з планшетом поменшало. Неважко розібратися, як працює програма, але почуття зрозуміти важче. Віртуальна комунікація дає стрімкі рішення: хто не сподобався – можна забанити. Від живих активностей і стосунків часто хочеться сховатися за екранчиком. Гіперактивність поєднується із зануренням у себе, купа соціальних зв’язків – з важкістю побудови сталих відносин, максимальна відкритість – із невмінням чітко висловити свої емоції й думки.
Нетерплячість. У світі, де можна натиснути на кнопку – й одразу отримати результат, складно добиватися чогось довго й наполегливо, попри перешкоди тримаючи в голові далеку мету. Те, що видається заважким чи не спрацьовує тут і зараз, зети часто просто кидають. Цілі їхні зазвичай короткострокові, мислення – фрагментарне («кліпове»). Зосереджуватися їм непросто.
Самовпевненість і непевність. Юна людина амбітна й орієнтована на успіх, але невдача може її швидко розчарувати. Настрої змінюються, а з ними і бажання щось робити, і самооцінка: «Та я ж вартий набагато більшого!» – перемикається на: «Я геть заплутався в собі, от я невдаха»…
Як учителі налагоджують діалог з учнями, щоби і знання краще засвоювалися, й особистість розправляла крила? У міжнародній школі NSS ми щоденно відшукуємо свіжі відповіді.
Комплексний підхід. Звісно, першокласникові 2020 року логічніше засвоїти англійську лексику з ігрового додатку, а не з грубезного словника. Шестикласникові – послухати подкаст, а не конспектувати лекцію. Ролики, мультики, віртуальна і доповнена реальність – всі вони можуть бути школяреві і друзями, і помічниками.
Та не варто повністю «технізувати» навчання, відкинувши всі принади «теплого лампового». Скажімо, писання на папері допомагає краще вмикати пам’ять і додає кінестетичного задоволення. А живого, сердечного контакту з учителем ніколи не замінять жодні програми! Адже велика частина навчання – це натхнення, а воно не береться з цифри, воно передається від людини до людини.
Повага, партнерство, співпраця. Школа, де панували дресура і покора, поступово йде у небуття. Сучасний педагог навчає не «виконати завдання» (необговорюваний наказ) і не «слухатись» (незаперечний авторитет) – із ним добре навчатися мислити. Дитина й сама має доступ до океанів інформації. Вчитель допомагає ці масиви фільтрувати, вирізняти цінне, розпізнавати неправдиве.
Цей процес відбувається у комфортних умовах, у спільних пошуках відповідей, без «так треба» і «тому що так правильно». Кожен учень прагне й має право бути вислуханим і почутим, не боятися помилитися, отримати підтримку й заохочення. (Варто пам’ятати й про їхній потяг до успіхів і оперативних результатів – святкуючи маленькі перемоги дитини на кожному етапі роботи). Тоді й результати вищі.
Постійний пошук. Будь-який принцип чи метод, успішний тут і зараз, може бути заміненим ефективнішим уже завтра. Тому сучасні освітні програми – гнучкі й динамічні, вони радше мають задавати напрямок, ніж давати жорсткі шаблони. Сучасному вчителеві доводиться невпинно засвоювати нові тренди. Бо в нинішньому світі, в тому числі в освіті, змінність – це нова сталість.
Як подавати учням матеріал, щоби він не вилітав в «інше вухо»? NSS School радить водночас динамічний і уважний підхід.
Ясність і зрозумілість. Довгий шлях до знання має бути чітко організований, щоби не стресувати допитливого зета. Йому комфортніше, коли видимі невеликі дося гненні етапи. На кожному підбиваються підсумки й анонсується наступний левел.
І дитині важливо точно знати, що саме і в які терміни має бути зроблене. Вона оцінить, якщо їй давати вибір і волю для креативу («Ти можеш подати розповідь у форматі, який тобі більше заходить – наприклад, зняти експлейнер»). Але потребує й певних алгоритмів рішень, і розуміння рамок: що саме робимо, коли дедлайн, як працює система оцінювання. Прозорість і структурованість допомагає їй навчитися себе менеджерити.
Наочність і конкретність. Покоління Z – переважно візуали. Вони краще зрозуміють матеріал, поданий у схемах, картинках, якщо ж це текст – то він має бути неодмінно поділений на маленькі шматочки. Все може бути використане, якщо допомагає природніше засвоїти – до коміксів про динозаврів, мемчиків про київських князів чи стікерів із Грушевським. Далекі події й абстрактні істини будуть засвоєні, коли дати дитині зрозуміти, як вони можуть стосуватися їхнього щоденного життя. Чому би не відчути себе Леонардо да Вінчі?
Збереження фокусу. Сучасний школяр уже не зосередиться на чомусь одному на сорок п’ять хвилин: його слоти уваги значно менші. Тому варто ділити процес на фрагменти максимум по 15 хвилин, перемикатися на різні форми взаємодії. Повертати зосередженість допоможуть вправи на концентрацію, міні-медитації, короткі ігри для встановлення контакту і відновлення енергії.
Знання і вміння (hard skills) у професійній діяльності перестають важити самі по собі. Усе більш цінними стають уміння розуміти себе й інших, спілкуватися з людьми – soft skills, пов’язані з емоційним інтелектом. У шкільному колективі це так само, як і в робочому, і в будь-якій соціальній групі. Тому сучасні вчителі більше уваги звертають на те…
…наскільки учень спроможний висловлювати власну думку, відстоювати свою позицію – при цьому важливо і вбезпечувати особисті кордони, й обходитися без агресії. …чи вміють учні працювати у команді, проявляючи ініціативу, але й не перетягуючи ковдру на себе: тут важливо розподіляти ролі й делегувати задачі, чути одне одного і знаходити win-win рішення. …як проявляються в учнях лідерські здатності. Розподіл соціальних ролей у міні-командах (зокрема і таких, як групи, що створюються для вирішення окремої задачі) не обов’язково передбачає, що є один «головний» – він усіх і веде. Діти дізнаються, що кожен може бути лідером у власній справі. Хтось найкраще вміє всіх зарядити і збадьорити, хтось – зібрати інфу, а хтось – найзрозуміліше викласти отримані результати.