Український фінансист, топменеджер МВФ, Владислав Рашкован, розказав NV свою багаторічну історію стосунків з шахами і тим, як вплинуло вміння грати в шахи на його життя
«Хорошому гравцеві завжди щастить»
Хосе Рауль Капабланка, 3-й Чемпіон світу з шахів
Я почав грати в шахи в 6 років в одеській шаховій школі олімпійського резерву під керівництвом відмінного тренера Ігоря Горбунова. Грав непогано, але генієм у шахах не був — так прямо і говорили, хоча мені й було прикро за такі слова.
Моя професійна шахова кар'єра фактично закінчилася через кілька років, коли батьки переїхали з центру в спальний район Одеси, і у них не було можливості возити мене на шахи в центр міста на автобусі. Але я продовжував вчитися самостійно, грав на першій-другій дошці за команду школи, університету, і ось з перервами граю вже майже три з половиною десятки років.
Чемпіон світу Олександр Альохін був упевнений, що шахи допомогли йому позбутися багатьох вад. Він говорив, що «за допомогою шахів виховав свій характер…». Я не став шаховим чемпіоном, але всі ці роки гри в шахи мене дуже багато чого навчили, і шахи точно допомогли мені в житті і кар'єрі. У тексті нижче я постарався підсумувати основні якості та навички, яким мене навчила ця захоплива гра.
Альохін говорив, що шахи насамперед вчать бути об'єктивним, тобто тверезо оцінювати стан справ на дошці. Наскільки я пам’ятаю, саме цього вчать гравців-початківців: подивитися на позицію, оцінити сильні і слабкі сторони, оцінити «якість» (тобто порахувати фігури свої і суперника) і чесно, об'єктивно відповісти собі на запитання: чия позиція краща. Рекомендується повторювати цю вправу після кожного ходу.
Шахи з дитинства вчать приймати рішення в умовах обмеженого часу
Але це тільки початок: вам треба думати над своїм першим ходом, а потім і другим. І тут перед вами — величезне роздолля, адже в шахах більше шляхів, ніж доріг на всій земній кулі: вже після першого ходу обох суперників на полі може виявитися одна з 400 унікальних позицій. Після других ходів — близько 200 тисяч. Після третього — 121 млн — є де сценарному аналізу і відповіді на запитання «що буде, якщо…» розвернутися.
Скільки всього унікальних партій може бути зіграно в грі, яка народилася як мінімум 14−15 століть тому, ніхто не знає. Джонатан Шеффер, вчений з Університету Альберти, навів у приклад тільки одну гіпотезу: всього на головах людей в світі 1015 волосин, на Землі 1023 піщинок, у Всесвіті разом 1081 атомів. Якщо ви перемножите між собою ці три числа, то, найімовірніше, дізнаєтеся підсумкову кількість можливих зіграних партій на шахівниці. Але це тільки гіпотеза — цей же вчений додав, що «ніхто навіть не візьметься інвестувати свій час у точні розрахунки, оскільки підсумкове число просто не піддається розумінню».
Принц Конде, французький полководець і генералісимус, був упевнений, що «перш ніж стати хорошим генералом, треба навчитися добре грати в шахи». Взагалі є навіть одна з гіпотез походження гри, що гру винайшли як навчальний посібник для підвищення бойової підготовки військ. Ну або як мінімум, як засіб, здатний розвіяти нудьгу військ або зняти напругу з солдатів, перевтомлених тривалою участю у важких бойових діях.
Дійсно шахи дають унікальну підготовку для людей, які в майбутньому будуть стикатися з питаннями розроблення стратегій, але не тільки військових. Граючи в шахи, люди вчаться вирішувати складні й комплексні багатоходові завдання на дошці — це дуже допомагає для розвитку «рroblem solving» здібностей.
Одним з найперших уроків, якому вчать дітей у шахах, є: «взявся — ходи». Пам’ятаю, як складно в 6 років визнати, що треба спочатку думати, а потім робити хід, рухаючи фігуру. Складно було повірити, що один поганий хід може зіпсувати сорок хороших. З висоти моїх років можу сказати, що це був один з найбільш корисних уроків, стане в пригоді в житті.
Мій шкільний товариш недавно несподівано нагадав, що мій батько, який теж непогано грав у шахи, колись вчив його в іграх зі мною: «головне захопити центр», адже суперник, який має більший контроль над центральними полями, зазвичай володіє і перевагою. Це правильна порада і не тільки в шахах.
Але захоплюючи центр, треба не забувати і про фланги, де суперник може підготувати пастку і придумати комбінацію, згадавши, що в багатьох випадках контратака — найкращий захист, часто дозволяє вигравати навіть програні партії. Взагалі комбінація — душа шахів, адже гра тренує логіку — кожен крок повинен бути пов’язаний з попереднім. Вона також допомагає опанувати мистецтвом системного мислення — бачити картинку цілком (всю дошку), приховувати власні плани гри, планувати і думати на кілька ходів наперед.
Шахи також тренують довготривалу і оперативну пам’ять: гравець повинен вчити дебюти, запам’ятовувати свої ходи, запам’ятовувати типові позиції. Все це вимагає вкрай інтенсивної інтелектуальної діяльності. Крім того, на шахівниці дуже просто тренувати і зорову пам’ять. Спробуйте поставити 5 різних фігур різного кольору на різні поля і попросіть свою дитину за 5−6 секунд запам’ятати їх положення, а потім, прибравши фігури з дошки, попросіть відновити позицію з пам’яті. Збільшуйте кількість фігур з часом. А тепер подумайте, яку пам’ять треба мати шахісту Тимуру Гареєву, щоб в 2016 році протягом майже 19 годин зіграти наосліп в сеансі одночасної гри на 48 дошках.
Дослідження Мічиганського університету говорить, що є позитивна кореляція між рівнем гри в шахи і IQ (інтелекту) у дітей. І мова не про геніїв. Ідея дослідження полягає в тому, що, якщо діти будуть більше практикуватися і розвивати більше навичок і знань про шахову гру, то вони зможуть обійти наявні обмеження у своїх когнітивних здібностях. У більш дорослому віці це не так очевидно, оскільки більшість дорослих людей, що добре грають, просто високо інтелектуальні.
Але, як на мене, то набагато більше, ніж IQ, шахи дозволяють відточити характер і розвинути EQ (емоційний інтелект). Шаховий чемпіон і великий теоретик шахів Михайло Ботвинник говорив, що «Шахи — гра не тільки фігур, а й людей — психологія має значення». І так, граючи в шахи, розвивається емпатія — здатність і вміння ставити себе на місце супротивника і думати за нього, «взуваючи його черевики».
У грі ми часто бачимо приклади того, як навіть скромний успіх може підняти віру у свої сили, а неуважність — призвести до втрат. Але водночас, граючи в шахи, ми також купуємо звичку не падати духом і, сподіваючись на сприятливі зміни, наполегливо продовжувати пошуки нових можливостей. Гра виробляє здатність знаходити вихід, здавалося б, з нездоланних труднощів. Ми вчимося жертвувати якістю, коли це має сенс. І не жертвувати, коли розуміємо, що сенсу це не має.
Шахи також розвивають гнучкі навички, наприклад, допомагають знаходженню консенсусу при згоді на нічию, але також вчать не тільки вигравати, а й вміти програвати. Чемпіон світу, блискучий Хосе Рауль Касабланка, говорив, що «ви можете дізнатися набагато більше з програної гри, ніж від виграної. Ви повинні програти сотні ігор, перш ніж стати хорошим гравцем». Мені здається, що це важливо в житті, зокрема для розвитку свого характеру.
Шахи — це також боротьба, головним чином зі своїми помилками. Альохін говорив, що «в шахах можна лише тоді стати великим майстром, коли усвідомлюєш власні помилки і слабкості. Точно, як в житті». І дійсно, дуже часто перемога дістається тому, хто зробив помилку передостаннім. Ну і, звичайно, хорошому гравцеві завжди щастить.
Той же Альохін говорив: «Я не граю в шахи — в шахах я борюся». І таки справді, в шахах ви вчитеся домагатися поставлених цілей, долаючи опір суперника. За словами Паскаля, що «шахи — це гімнастика для мізків», виходить, що особливість цієї боротьби, в тому, що вона дуже креативна і інтелектуальна. Скажу навіть більше: по-своєму, шахова стратегія — це поєднання мистецтва, науки і змагальності.
Шахи не заохочували в тоталітарних суспільствах. У середньовічному Ірані царський указ наказував «доносити вищим начальникам про людей, схилених над 64-клітинною дошкою зі щільно стиснутими губами і похмурим чолом». Протягом історії шахістів називали «сіячами смути» і «струшувачами основ», напевно, просто тому, що слова «шах-мат» означають «владика помер». А можливо тому, що не всім подобаються ігри, де прості пішаки можуть загрожувати королям.
Прусський король Фрідріх Великий говорив, що «шахи виховують схильність до самостійного мислення, а тому не треба їх заохочувати». Вважалося, що висловити думку — значить, ніби посунути пішака у шаховій грі. Так, ваш пішак може загинути, але партія починається і може бути виграна. Тож прищеплюйте любов до шахів, якщо хочете, щоб ваша дитина вчилася думати «не як усі».
Також шахи з дитинства вчать приймати рішення в умовах обмеженого часу. Є така думка, що в цейтнот (брак часу) потрапляє не той, хто багато і довго думає, а той, хто думає не про те. Тож, з одного боку, шахи вчать знаходити найкоротші шляхи досягнення мети, не витрачаючи час на відволікальні нюанси, вчать швидкості мислення. А з іншого — уважності, зосередженості і посидючості — кожен необережний хід може призвести до втрати фігури або навіть поразки, тож завдяки шахам гравці вчаться тримати концентрацію і увагу і тренують психологічну стійкість.
У довгостроковій перспективі шахи вчать тому, що ніхто і ніколи не народжувався майстром. Шлях до майстерності лежить через роки навчання, боротьби, радості і печалі. Як і шлях до багато чого в цьому житті. При цьому інтелект не має гендерної приналежності. Ще в рукописах Великого Халіфату говорилося про те, що жінки грали в шахи не гірше за чоловіків. В останнє сторіччя, а особливо десятиліття жінки багато разів доводили, що багато в чому вони можуть бути кращими за чоловіків не тільки в керівництві компаній, але й за шахівницею. Наприклад, угорка Юдіт Полгар з 8 років брала участь нарівні з представниками чоловічої статі в шахових турнірах, а з 11 років вигравала у більшості чоловіків. Відмінно грали в шахи і її дві сестри Жужа і Софія. В Україні теж нашими зірками є гросмейстери Марія і Анна Музичук, та й багато інших прекрасних шахісток.
Шахи також можуть зацікавити любителів технологій. Чого тільки варта ідея того, що перший «шаховий комп’ютер» був винайдений ще в 1914 році. Задовго до появи настільних обчислювальних машин іспанський інженер і математик Леонардо Торрес-і-Кеведо винайшов одну з перших систем радіоуправління, яка вміє розігрувати ендшпіль (фінальну стадію партії). Модель була настільки хороша, що жоден з майстрів того часу не зміг виграти у машини Торреса.
У 60-ті роки ХХ століття великий вплив на розвиток комп’ютерів справив Михайло Ботвинник, який, вивчаючи процес мислення шахіста, формулював у загальному вигляді концепцію неточної гри, методи послідовних наближень, будував багатоступінчасті дерева рішень, які, природно, в майбутньому виявилися корисними не тільки для шахів, а й для розроблення стратегій. Ботвинник багато в чому випереджав свій час, коли презентував свою комп’ютерну шахову програму «Піонер», яка намагалася дійсно розуміти шахову позицію, а не просто нерозумно і вимушено вираховувати найкращі ходи. Відомою була стаття Ботвинника того часу «Люди і машини за шахівницею», яка багато в чому визначила розвиток шахових комп’ютерних технологій.
У 1984 році на екрани вийшов фільм «Термінатор» з Арнольдом Шварценеггером. Через рік кілька аспірантів у лабораторії університету Карнегі-Меллон у США почали розроблення шахової програми Chip Test. Саме ця програма стала основою для майбутньої системи Deep Thought, а потім — основою для шахового процесора Deep Blue. Матч Гаррі Каспарова з Deep Blue в 1996 році за напруженням був більш драматичним, ніж фільм «Термінатор», і піднімав те ж питання: чи здатний комп’ютер перемогти людинуи.
З того часу минуло багато років. Після Deep Blue були Stockfish, Elmo, AlphaGo, AlphaZero — шахи завжди привертали найсвітліші уми, які хотіли застосувати складні алгоритми для багатогранної стратегічної гри. Але це окрема історія, яка потребує окремої розповіді. І хто знає, може цю історію колись напише ваша дитина.
Важливо, що шахова гра дуже красива і поетична — своєю грандіозністю задумів вона може доставляти справжнє художнє задоволення. Діти і дорослі також можуть розвивати творчість і креативність — гравці в різному віці можуть придумувати красиві шахові задачі та етюди. І подібно музиці, або будь-якому іншому мистецтву, шахи здатні робити людину щасливою, ну або як мінімум дозволять вам уникнути меланхолії і зберігати добробут і привітність.
У шахів є своя муза — покровителька Каїсса. Каїсса молодша самої шахової гри — її ім'я було вперше згадано в 1513 році в поемі італійського автора Макро Антоніо Віда «Гра в шахи». У поемі розповідається про те, як один з найбільш шанованих античних богів «осяйний» Аполлон грає з Меркурієм, а за їх грою спостерігають інші мешканці Олімпу. Здобувши перемогу, Аполлон вирішує навчити гри в шахи жителів землі і як першу ученицю вибирає прекрасну німфу Шахіс, з якою познайомився під час подорожі по Італії. Погодьтеся, красива і поетична історія, як і сама древня гра.
Шахи — гендерно-нейтральна гра, тож, якщо вашому синові або доньці 5−8 років, і ви думаєте, чим їх зайняти влітку, постарайтеся прищепити їм любов до шахів. Здібності, що розвиваються завдяки шахам, дуже знадобляться в житті.
У тексті я наводжу висловлювання Альохіна, Капабланки, Ботвинника. Повірте, вони були світовими зірками свого періоду. Яскравими, неординарними особистостями, рольовими моделями для молоді. Ще були Пол Морфі, Реті, Стейніц, Чебурданідзе, Полгар і багато інших — у всіх було, чого повчитися. У моєму дитинстві для мене такою моделлю був Гаррі Каспаров. Для мого сина сьогодні це норвежець Магнус Карлсен, який став гросмейстером у 13 років, або Хікару Накамура — п’ятиразовий чемпіон США. За їхніми іграми Саша стежить кожен день онлайн, раз по раз дивуючись красі, різноманіттю і швидкості їхньої гри.
При цьому не варто забувати, що, як казав Айзек Азімов, «на відміну від шахів, у житті гра триває й після мату». Тож не турбуйтеся, якщо у дітей в шахах не все виходить. Іноді гра це просто гра, навіть якщо вона дуже цікава і захоплива.
І не кепкуйте з шахістів: чи легко зберегти душевне здоров’я, коли день у день втрачаєш коней, б'єш слонів і нападаєш на королев.
{{read_more|Читайте також| 6457, 6433}}
Джерело фото Depositphotos
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram