Матері, діти яких відвідують українські садочки, переважно незадоволені якістю харчування, станом приміщень та майданчиків, забезпеченням навчальними матеріалами та всім тим, що потребує регулярних фінансових вливань.
Більш високо оцінюють розташування садочків, графік роботи, а також кваліфікацію персоналу та ставлення до дітей.
Про це свідчить анонімне опитування мам дітей-дошкільняток, яке проводилося Центром соціальних та трудових досліджень у рамках проекту "Хто потурбується?".
Ексклюзивно публікуємо результати опитування.
Світла не було в групі 4 роки, поки батьки не змінили проводку.
36% опитаних матерів сплачували благодійний внесок при вступі до садочка (38% у великих містах, 29% у селах).
63% повідомили, що у них практикуються неформальні внески (72% у облцентрах і столиці, 45% у селах).
Також матері нарікають, що їх використовують у якості безкоштовної робочої сили для ремонтних робіт.
Дані Центру соціальних та трудових досліджень.
Під час опитування 30% нарікали на стан приміщень. І при відсутності підтримки батьків він так і залишався незадовільним:
"Кошти до дитячих садків не доходять, осідають у карманах високопосадовців міста.
Тому батьки погоджуються на прохання завідувачок покращити умови для своїх дітей. Збирають гроші, бо не хочеться, щоб наші діти в сарай ходили".
36% вказали на неналежне забезпечення іграшками та методичними матеріалами.
Окремо, матері відзначили впровадженням навчальної системи "Впевнений старт", матеріали для якої, однак, батьки мають купувати самостійно:
"Батькам потрібно купувати не лише зошити і посібники для дітей, а ще й програму і хрестоматію для вихователів, а це чималі гроші, майже 400 грн".
Найбільше невдоволення серед опитаних матерів (53%) викликає стан дитячих майданчиків та території. Через брак фінансів, вочевидь, її облаштовують в останню чергу:
"Облаштування майданчиків зовсім погане, частіше всього ще часів СРСР".
Дані Центру соціальних та трудових досліджень.
Розсольник у яслах! – це пік мого здивування, а в сина проблеми зі шлунком.
Третина матерів (24% у селах та 36% у містах) відзначили незадовільну якість харчування дітей.
У сільській місцевості існує практика, коли адміністрація додатково, окрім плати за харчування, вимагає у батьків приносити продукти:
"Ми щороку здаємо по 40 кг картоплі, по 6 кг буряків, моркви, цибулі і т.д"
Дані Центру соціальних та трудових досліджень.
Але більш поширена проблема, на яку вказували матері – коли свої продукти, навпаки, забороняють приносити до закладу, навіть якщо батьки таким чином хочуть хоч якось покращити харчування дітей:
"Неодноразово підіймали питання включення більшої кількості фруктів та овочів в раціон дітей, батьки готові були власними коштами та силами забезпечити це, але завідуюча не дозволила.
Ба більше, відзначила, що помірна дієта та утримання від зайвої їжі корисно не тільки для дорослих, але й для дітей".
Окремі проблеми це створює для матерів, чиї діти мають харчові алергії. Приносити свою їжу їм не дозволяють, дитина майже нічого не їсть протягом дня, а платити батькам за харчування при цьому доводиться повністю.
Цю проблему їм пропонують вирішувати у спеціалізованих садках для дітей з харчовими алергіями, але місць у таких закладах, зазначають матері, не вистачає.
Читайте також: Як в учнів сформувати культуру споживання здорової їжі
Ще один наслідок нестачі кадрів – скорочений графік роботи ДНЗ, який не збігається з графіком батьків, що працюють.
Загалом 71% опитаних були задоволені графіком проти 23% невдоволених, однак окремо в коментарях на цю проблему вказували часто:
"В нашому садочку по одній виховательці і няні на групу, – вони отримують півтори ставки і дуже втомлюються, отже вимагають забирати дітей о 16.30-17.00, що взагалі неприйнятно, якщо батьки працюють.
Це завжди як конфлікт – якщо приходиш о 17.30, – на тебе косо дивляться і ніби ти поганий батько, дитину останню лишаєш, і дитина відчуває, що ніби кинута".
Матері скаржилися, що такий графік роботи садку суттєво ускладнює, а часом просто робить неможливим їхнє працевлаштування після відпустки по догляду.
Ситуація додатково погіршується тоді, коли садки закривають на літо чи взимку, коли в приміщеннях надто холодно, щоб водити дитину, чи якщо дитина часто хворіє.
Для жінок, котрі не мають можливості найняти няню і не можуть скористатися допомогою рідних, це фактично означає неможливість стабільного працевлаштування.
У такому разі садок не справляється з одною зі своїх основних функцій – поверненням молодих матерів на ринок праці.
"Графік роботи садка робить неможливою роботу будь-де, крім сільради та пошти (5 робочих місць), тому не вирішує питання повернення матері на роботу", – написала одна з респонденток.
В той же час найбільш позитивно матері оцінили місце розташування закладу 77% проти 18%.
Однак показник значно залежав від місцевості – незадоволеність 25% у селах і 16% у облцентрах та столиці.
Матері із сільської місцевості скаржилися, що їм самотужки доводиться добиратися до садка кілька кілометрів, і навіть коли місцева влада організовує автобус, то буває, що їхати в ньому можна лише в один бік. Віддавши дитину до садка, повертатися додому доводиться своїм ходом.
Матері із сільської місцевості скаржилися, що їм самотужки доводиться добиратися до садка.
Інша значна різниця у відповідях матерів з великих та малих населених пунктів простежується щодо наповненості груп. Тут вже менше незадоволених у сільській місцевості (26%), а суттєво більше – в облцентрах та столиці (39%), де норму в15 місць буває перевищують втричі:
"Кількість дітей збільшується, а ось місць для них немає.
Ні місцева, ні центральна влади не звертають увагу на цю проблему. Хоча, якщо повернути всі приміщення дитячих садочків і шкіл, які переформатували на інші потреби, то можна вирішити цю проблему".
Відповідно до даних Держстату, 30 років тому в Україні було 24,5 тисяч садочків. Наразі їх майже на 10 тисяч менше.
Брак місць у садочках іноді підштовхує адміністрацію до неоднозначних вимог, наприклад, довідок про працевлаштування батьків.
Таким чином адміністрація закладів намагається хоч якось вирішити проблему переповненості груп, але рішення є дуже неоднозначним, особливо у країні з великою часткою неофіційно працевлаштованих.
За даними Міносвіти, вакантними залишаються близько 5 тисяч посад – приблизно три вакансії у кожному садку.
Під час опитування матері скаржилися, що брак персоналу призводить до банальної небезпеки – коли виховательки змушені залишати дітей (навіть "ясельного" віку) самих, щоб принести їжу.
Втім, окрім нарікань, матері також згадували про "урізані" ставки, тиск адміністрації, через який працівниці не можуть говорити публічно про свої проблеми. І озвучували звичайне співчуття до працівниць:
"Вихователі часто (через низьку зарплату) звільняються і йдуть до приватних садків або змінюють сферу діяльності.
Необхідно вкласти всю душу в дану роботу, проте за це занадто мало платить держава, а керівництво садочків ставить дуже високі вимоги до вихователів".
Читайте також: Як бізнес зможе вирішити питання дитячих садків
Жодна нова програма не запрацює при мінімальній зарплаті!
Незважаючи на низькі зарплати, більшість працівниць садочків (54%) високо оцінили задоволення від роботи, а третина (31%) – середньо.
Більшість матерів у свою чергу позитивно оцінюють ставлення персоналу до дітей (69% проти 20%), кваліфікацію (66% проти 19%), рівень навчання та розвитку дітей (66% проти 23%) та психологічний стан дитини у садочку (68% проти 22%).
Дані Центру соціальних та трудових досліджень.
Однак матері, які зіштовхнулися з непрофесійною поведінкою виховательок чи нянь, емоційно описали свій досвід. Втім, також переважно пов’язуючи брак кваліфікації з хронічним недофінансуванням та прогалинами в управлінні.
"Мою середню дитину вдарила няня. Я зверталася до завідуючої, в райвідділ освіти і поліцію.
Мого сина просто перевели в іншу групу, няня все ще там працює, як і вихователька, в присутності якої це сталося.
Але мені вдалося домогтися того, що в садку більше не працює викладачка музики, яка принижувала дітей і могла навіть вдарити.
Деякі вихователі ведуть себе грубо з дітьми, доводиться постійно робити зауваження, контролювати".
Деякі матері скаржилися, що фактично їм доводиться контролювати персонал, що мали б виконувати відповідні чиновники та адміністрація дитсадків.
Були й ті, котрі чітко бачили зв’язок між кваліфікацією працівниць та браком фінансування – адміністрації часто просто ніким замінити людину при такій низькій оплаті праці.
"Реформу потрібно починати не з програм чи нових яскравих стін!
А із підвищення рівня задоволеності вихователя: заробітна плата повинна бути не смішна, у групах не по 40-50 дітей, вихователі не повинні фарбувати дитячі майданчики (а перед цим клянчити гроші на фарбу в батьків) і вони повинні ВІДПОЧИВАТИ!", – підсумувала проблему одна із респонденток.
Читайте також: Коли віддавати дитину в садочок та школу? Про вік готовності розповідає психологиня Світлана Ройз
Фінансування садочків в Україні не є централізованим – кошти на їх утримання майже повністю виділяє місцева влада.
І оскільки можливості, скажімо, у Києва та сільських ОТГ різні, то і доступ до садочків та умови дуже різняться.
"Дитячі садки часто недоступні для дітей: у містах їх не вистачає на ту кількість дітей, що проживають у місті, а в селах далеко не в кожному населеному пункті садочок є, а якщо є, то графік роботи дуже незручний – 4-6 год на день", – вказали під час опитування матері.
У 2018 роців МОН пропонувало повернути садкам державну субвенцію, аби вирівняти можливості для дітей по країні, але цього не сталося.
Більш того, місцеві бюджети іноді намагаються повністю перекласти на батьків плату за відвідування садочка для дітей з іншими місцем реєстрації. Приклади були у Києві, Тернополі, Львові.
У такому разі вартість на одну дитину складає більше 3 тисяч грн на місяць чи близько 40 тисяч грн на рік.
Місцеві бюджети іноді намагаються повністю перекласти на батьків плату за садок.
Втім, за законом "Про дошкільну освіту", перебування дітей у ДНЗ є безкоштовним. Необхідно вносити плату лише за харчування (від 500 до 1000 грн), яку іноді частково компенсують місцеві бюджети. Як показало опитування матерів, навіть така сума часто є суттєвим тягарем для частини батьків.
Приватні садочки сконцентровані переважно у великих містах, де вища платоспроможність населення, а в державних закладах хронічно бракує місць. Наприклад, за деякими оцінками, Києву не вистачає близько 100 садків.
Вартість приватних садочків коливається в межах 5-20 тисяч гривень на місяць, що для абсолютної більшості українських сімей є завеликою сумою.
Тож можна припустити, що якщо зміни в питанні ДНЗ будуть зміщуватись у сторону приватизації, то значна частина сімей втратить можливості віддати дітей до садочків. Або звертатиметься до нелегальних закладів, що може ставати причиною трагедій.
Наразі ж, попри всі нарікання та проблеми з фінансуванням, комунальні дитячі садочки залишаються найбільш доступною формою догляду за дітьми поза сім'єю.
І саме їх розвиток дозволить збільшити жіночу зайнятість, зменшити ризик бідності сімей з дітьми та допомогти у досягненні економічної рівності чоловіків та жінок.
Читайте також: Дати дітям бути дітьми. Як працює дошкільна освіта у Фінляндії
Дослідження умов праці в ДНЗ проводилося методом онлайн опитування з 4 по 10 травня 2020 року. Опитано 5009 працівниць та 23 працівника з усіх регіонів та типів населених пунктів України (86% опитаних мешкає у міських поселеннях, 14% – у сільській місцевості).
Онлайн опитування матерів дітей-дошкільнят проводилось з 25 травня по 8 червня 2020 року. Опитано 1499 респондентів з усіх регіонів та типів населених пунктів України (86,1% опитаних мешкає у міських поселеннях, 13,9% – у сільській місцевості).
Дослідження проводиться за підтримки фонду ім. Рози Люксембург в Україні.
Олена Ткаліч
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram