Навчальний рік розпочався, і цього разу він ставить перед усіма учасниками нові й незвичні виклики, адаптація до яких — не вибір, а необхідність. Ті установи й організації, які швидше реагують на зміни, мають більше шансів втриматися і зберегти цінність свого навчального процесу для суспільства. І ми будемо спілкуватися з представниками різних навчальних систем, щоб розповісти, як змінюється українська освіта.
На запитання iForum про перехід до змішаної форми навчання і технології, які для цього потрібні, відповів Олексій Молчановський — керівник магістерської програми «Науки про дані» в Українському Католицькому Університеті та перший керівник освітнього напряму розповів про перехід до змішаної форми навчання і технології.ю які для цього потрібні.
— Карантин суттєво вплинув на те, як ми тепер навчаємося та викладаємо в класах, лекційних аудиторіях чи лабораторіях. Важливим фактором є дотримання фізичної дистанції. Відтак, в аудиторії, де колись легко розміщувалося 100 студентів, тепер сидітиме не більше 50, а в більшості випадків — 30-40. В класі на 30 студентів тепер буде сидіти до 12-15 осіб.
Ці обмеження миттєво впливають на те, які заняття та як будуть відбуватися. По-перше, лекції переходять в онлайн-формат майже автоматично. Тобто можна проводити й надалі лекції для невеликих груп (до 30-40 студентів), але вже традиційний потік на 100-200 студентів буде позбавлений такої можливості. Лекцію можна провести у гібридному форматі, коли частина студентів знаходиться в аудиторії, а решта під’єднується онлайн, а можна повністю онлайн. В обох випадках є свої переваги та виклики. Так, припускаю, що багатьом викладачам є важливий фактор живої аудиторії («бачити очі студентів»), тож вони би хотіли мати гібридний формат. Але у цьому форматі є велика ймовірність втратити контакт з онлайн-частиною аудиторії: важко пильнувати запитання від них, важко слідкувати, чи вони щось слухають. Також, сюди додається технічна складова, про яку поговоримо нижче.
Семінарські, практичні чи лабораторні заняття можуть зберегти свій формат проведення, але тут важливим є зменшення кількості студентів в класі. Відтак, може зрости навантаження на викладачів та асистентів, які повинні будуть проводити удвічі більше занять. Це також впливає на розклад проведення занять (поява другої зміни, наприклад).
Важливий фактор навчання в університеті — близьке спілкування з викладачами та одногрупниками — також зазнає впливу. Якщо за протоколом безпеки в університеті через підтвердження захворювання COVID-19 в людини, контактні з нею особи повинні будуть піти на карантин на два тижні, то багато хто буде намагатися уникати зайвих контактів віч-на-віч.
Щодо технологічного виміру рішення, то тут можна зазначити наступне. По-перше, важливо, щоби в університеті була розгорнута система дистанційного навчання (Learning Management System, LMS), яка би уможливлювала здачу студентських самостійних робіт та облік оцінок. По-друге, бажано, щоби університет або бодай кожна окрема кафедра/факультет мали уніфіковані інструменти проведення онлайн-занять та комунікації зі студентами. До перших можна віднести Zoom, Google Meet, Microsoft Teams, Skype, BigBlueButton; до других — Microsoft Teams, Slack або вбудовані чати у LMS.
Окрім програмного забезпечення важливою є апаратна складова. Необхідно облаштувати класи та аудиторії, де може відбуватися гібридне навчання, якісними (веб-) камерами та мікрофонами. Якість звуку тут є більш критичним фактором: якщо я не бачу викладача, але ще чую добре його голос, то тоді я й надалі можу сприймати матеріал; якщо ж я його не чую або чую погано, то чи є відео, чи його немає — я однаково вже не можу навчатися.
Університети також можуть облаштовувати студії для запису навчального відео та окремі робочі місця для викладання онлайн. Другі особливо важливі, тому що далеко не всі викладачі мають можливість викладати у режимі онлайн з дому (проблеми з якісним інтернетом, відсутність окремої кімнати тощо) або з викладацької, де присутні інші люди. Тому добре мати невеликі кімнати з доброю звукоізоляцією, швидкісним (бажано дротовим) інтернетом, додатковими моніторами та стаціонарним комп’ютером із усім необхідним програмним забезпеченням.
Очевидно, що якщо програмне забезпечення можна знайти у вільному доступі, то апаратна складова (та ще й якісна) вимагатиме суттєвих інвестицій від університетів.
— Найбільшою проблемою в поточних умовах є не відсутність програмного чи апаратного забезпечення для такого навчального процесу, а суттєвий брак навичок та досвіду у викладачів проводити заняття онлайн. Більшість з них за цих умов просто переносять (банально у режимі “copy-paste”) свої усталені практики викладання з аудиторій в онлайн-формат. Але неможливо лекцію викладати у старий (чи то пак, традиційний) спосіб через Zoom — ви втратите інтерес аудиторії за лічені хвилини. Подібні виклики виникають і у проведенні інших типів занять: практичних та семінарів. А гібридний формат є ще складнішим.
Відтак, найголовніше, чим би я зайнявся, — це масове навчання викладачів викладацьким підходам за умови повністю онлайн або гібридного формату. Але тут одразу би постало питання: а хто буде вчити цій експертизі? Адже людей з відповідними навичками також бракує. Тож можливим вирішенням проблеми було би поширення кращих практик на горизонтальному рівні між університетами, проведення невеликих, але частих конференцій, де можна було би ділитися подібним досвідом.
— Український Католицький Університет, на моє переконання, був добре підготовлений до викликів карантину. На більшості освітніх програм навчання не перервалося ані на день, адже ми тривалий час впроваджуємо дистанційне, онлайн чи змішане навчання.
З технологій, які ми використовували до настання карантину та продовжили їх ще більш активно впроваджувати зараз, є:
Learning Management System Moodle — безкоштовна платформа для обліку навчального процесу; Microsoft Teams та Slack для швидкої комунікації зі студентами поза розкладом занять; Google Meet, Zoom, Microsoft Teams для проведення онлайн-занять.Також у більшості класів для проведення гібридних занять були облаштовані стаціонарні мікрофони, які студенти чи викладачі можуть використовувати для спілкування з онлайн-аудиторією (вебкамери та стаціонарні комп’ютери були наявні в аудиторіях вже раніше). Для зручності проведення окремих занять зараз тривають експерименти з використання планшетів для викладачів: графічних або загального призначення. Наявна в університеті студія для запису відеолекцій облаштовується рішенням One Button Studio для полегшення процесу запису відео викладачами.
— Як зазначалося раніше, не проблема встановити технології, а проблема в тому, щоби користувачі ними почали ефективно та повною мірою користуватися. Для того, щоби навчати наших викладачів користуватися новими можливостями, в УКУ функціонує Центр навчальних та інноваційних технологій. За час з початку карантину, а особливо, за літній період канікул, ЦеНІТ проробив величезну роботу з розробки тренінгів та методичних вказівок, які мають на меті спростити використання нових інструментів викладачами.
Щодо студентів, то, як правило, вони є куди більш розкутими у використанні технічних засобів. Більшою проблемою тут є отримання якісного зворотного зв’язку від студентів щодо нових підходів та використання нових інструментів викладачами. За відсутності такого зв’язку викладачу буде лишатися майже незрозумілим, що працює добре, а що ні. З іншого боку, студенти часто можуть бути не призвичаєними до надання такого фідбеку. Тож, для розв’язання цього виклику ми використовуємо часті опитування студентів про поточний навчальний процес і спонукаємо їх давати розгорнуті коментарі.
Щодо переваг та недоліків окремих технологій, то тут одразу варто зазначити, що не існує ідеального рішення. І виглядає на те, що його в принципі не може існувати: надто різні можуть бути вимоги до інструментів від спеціальності до спеціальності. Але на окремо взятому факультеті чи кафедрі може бути досягнутий консенсус щодо використання ансамблю таких навчальних інструментів. Якщо між інструментами чітко розділені функції та всі учасники навчального процесу (студенти, викладачі, адміністрація) знають, для чого використовується той або інший інструмент, то користувачі швидко звикають до використання таких ансамблів і потім вже боляче реагують, коли хтось порушує усталені практики.
Звичайно, хочеться щоби був один програмний продукт, який би мав функції й обліку навчального матеріалу (LMS), проведення онлайн занять з відео (Zoom), зручного чату (Slack). І подібні рішення існують, хоч і часто вони є фінансово недоступними для українських університетів.
— Як вже було написано вище, УКУ вже впроваджує гібридний формат і досить давно на окремих освітніх програмах. Справді, гібридний підхід — поєднання онлайн та офлайн під час одного заняття — є досить складним. Тут потрібно враховувати, щоби обидві частини аудиторії почувалися комфортно і однаково відчували себе учасниками навчального процесу: добре чули/бачили викладача та одногрупників, могли рівноправно поставити питання викладачу тощо.
Успішне впровадження такого підходу має технологічний та методологічний вимір і є доволі дорогим. По-перше, для якісного проведення гібридного заняття має бути у наявності відповідно облаштований клас або аудиторія з якісним аудіо- та відеообладнанням. По-друге, викладачі повинні пройти тренінги та мати час попрактикуватися із цим обладнанням, перебудувати свої викладацькі практики для нового формату.
Але наявні світові тенденції (збільшення масовості та доступності освіти; обмеження, подібні до карантинних) будуть штовхати навчальні заклади до впровадження подібних підходів. Тож, на мою думку, тут не варто заперечувати та нехтувати гібридним форматом, а намагатися швидше його опанувати, стаючи експертами, і виходити на світовий рівень. Адже увесь світ зараз знаходиться в приблизно однакових умовах.
— Не буду оригінальним: на мою думку, важливі всі підходи. Експерта й майстра викладання буде вирізняти вміння розрізняти переваги та недоліки цих методів, розуміти, коли той або інший підхід варто застосовувати і, зрештою, вміло користуватися ними.
Онлайн-формат все більше захоплює нішу освіти для дорослих. Саме ця категорія користувачів освітніх послуг не може дозволити собі тривале перебування поза місцем проживання чи роботи. В Україні ця тенденція лише набирає своїх обертів, тоді як в США, наприклад, існування мега-університетів, які навчають сотні тисяч студентів онлайн, давно вже є буденністю (наприклад, Southern New Hampshire University або University of Phoenix).
З іншого боку, офлайн складова освіти буде лишатися важливою для молодих людей, які після середньої школи або невдовзі після неї вступають до університетів. Університет для них відіграє й надалі буде відігравати важливу роль у формуванні особистості, яке відбувається під час тривалого спілкування з одногрупниками та старшими викладачами.
Десь посередині цих потреб займе своє місце і гібридний формат, щоби задовольняти потреби в освіті тих, хто не може з різних обставин долучатися особисто, але не хоче переривати навчальний процес.