Нещодавно нам в редакцію прийшов запит розповісти про мову ворожнечі і про те, що вчителі та батьки мають знати самі і пояснити дітям. Чи не найголовнішим експертом в цьому питанні в Україні вважається Володимир Бєглов, голова Освітнього центру з прав людини у Львові. Нижче я коротко підсумую те, що Володимир розповідає під час своїх доповідей і в публікаціях.
Володимир пропонує розібратися у понятті «мова ворожнечі» (англ. hate speech) через розуміння співжиття умовної більшості з іншими, яке може відбуватися у 4 форматах.
В першому випадку (ексклюзія або виключення) Інших витісняють за межі умовної більшості. Це проявляється, скажімо, у відсутності пандусів при вході до лікарні, аптеки, школи тощо.
Другий формат — сегрегація. Інших не тільки витісняють за межі суспільства, для них ще й створюють ґетто, як, наприклад, єврейські.
В третьому випадку маємо справу з інтеграцією – контролюванням перебування Інших разом з нами – прикладом слугують гуртожитки для людей з порушеннями зору, які ще з радянських часів діють у наших містах.
Четвертий формат – інклюзія, яка передбачає забезпечення рівних можливостей для усіх громадян і громадянок реалізовуватися, брати активну участь у житті суспільства, бути собою і бути щасливими.
Всі ці формати проявляються і в нашій мові, в тому, як ми спілкуємося, чи з повагою ми до Інших висловлюємося.
Існує декілька офіційних визначень того, що таке hate speech. Володимир обрав для своїх виступів те, що пропонує Комітет міністрів Ради Європи:
«Мовою ворожнечі вважаються усі форми самовираження, які включають поширення, підбурення, сприяння або виправдання расової ненависті, ксенофобії, антисемітизму чи інших видів ненависті на ґрунті нетерпимості».
Під формами самовираження ми розуміємо все, що знайде аудиторію – надпис на паркані, принт на футболці, невдалий жарт у маршрутці, пост чи коментар у Фейсбуці, офіційна заява чи заголовок у ЗМІ.
За словами Володимира, образливі слова на кшталт «корова» чи «бовдур» на чиюсь адресу ще не є мова ворожнечі. Якось до нього підійшла вчителька фізики і поскаржилася на образливі коментарі в інтернеті, ось де, мовляв, мова ворожнечі. Вчительку шкода, але мова ворожнечі – це дещо більше.
Мова ворожнечі має таку саму природу, що й дискримінація. Ідеться про іншування людей за ознаками, яких вони змінити не можуть – колір шкіри, інвалідність, етнічна приналежність, сексуальна орієнтація чи, приміром, зріст, або за ознаками, яких люди змінювати не мусять, скажімо, віросповідання, політичні переконання, стиль одягу чи колір волосся.
«Тобто, якщо ми кажемо «інвалідність – це кара Божа за гріхи», то вживаємо мову ворожнечі, оскільки формуємо негативне ставлення до групи людей на основі ознаки, якої вони не обирали і змінити не можуть», – пояснює Володимир.
Є ще один спосіб простими словами пояснити природу мови ворожнечі. Це завжди про знелюднення людини. Називаючи людину у той чи інший спосіб, ми можемо або підсилювати, або спростовувати негативний стереотип, поширений про спільноту, до якої людина належить. Знелюднюючи людину, ми завжди акцентуємо на одній-єдиній рисі, ваді чи особливості. І цим самим відкидаємо її вчинки, досягнення, риси характеру, цінності, успіхи чи навіть провали. Тому замість «інвалід» бажано вживати «людина з інвалідністю».
Володимир рекомендує в будь-якій незрозумілій ситуації користуватися правилом people first language. Тобто з початку казати «людина», а потім ознаку, якщо вже її потрібно назвати. Тобто не негр (це синонім слова «раб»), а людина з темною шкірою. Замість «педик» кажемо гомосексуальна людина і т. д.
Пригадуєте, який розголос в інтернеті викликав цей твіт Трампа? Люди обурилися, що президент США дозволив собі назвати вірус китайським, це був прояв мови ворожнечі. Звідси випливає друге правило – про ознаки говоримо лише тоді, коли про це заходить мова у бесіді. Наприклад, Барак Обама – 44-й президент Америки, але він – перший темношкірий президент.
Мова ворожнечі дуже небезпечна, може приводити до трагічних наслідків. Вона є першим кроком на шляху до геноциду згідно з пірамідою ненависті Олпорта .
Володимир проіллюстрував цю схему на прикладі уявного класу, в якому, наприклад, є рудий хлопчик-відмінник. Якого спочатку однокласники називали «рижий, рижий, конопатий» (перший щабель) – піраміда завжди спирається на стереотипи і упередження. Потім почали ігнорувати і дискримінувати (обмежувати в правах). Коли хлопчика поб'ють і клас (як модель суспільства) це буде сприймати за норму, то спілкування вже вийшло на рівень жорстокості і насильства.
Згідно з Волтером Ліппманом, стереотип – це прийнятий в історичній спільності зразок сприйняття, фільтрації, інтерпретації інформації при розпізнаванні і впізнавання навколишнього світу, заснований на попередньому соціальному досвіді.
Система стереотипів являє собою соціальну реальність. Те, які стереотипи ми поширюємо сьогодні, впливає на те, в якому світі ми прокинемося завтра.
За кожним сказаним словом ховаєтся багато чого, що ми лише маємо на увазі. От, якщо ми візьмемо слово «Різдво», то в нас з'являться такі ассоціації, як вертеп, коляда і колядки, кутя. Це так я к працює стереотип. В США і Японії будуть інші асоціації. Тому стереотипи допомагають нам думати, вони є шкідливі (Жінки гірше ніж чоловіки водять автівки, переселенці – небезпечні) і нешкідливі (Львів – кавова столиця України). Стереотипи і упередження стають небезпечними, коли ми поширюємо їх.
І третє правило – уникайте узагальнень на кшталт «всі жінки», «всі чоловіки», «всі діти» чи «всі політики». Не існує всіх. Кожного разу ми говоримо про когось конкретно.
Подивімося, як нам уникати мови ворожнечі у своїй мові.
Найпоширеніші прояви мови ворожнечі у вигляді слів і
словосполучень з негативною конотацією
Мова ворожнечі може проявлятись і навіть тоді, коли вжиті нейтральні слова, – пояснює пан Володимир. І пропонує розглянути заголовок «Переселенці затопили сусідів у харківській багатоповерхівці» – тут очевидне негативне іншування тимчасово переміщених осіб. Бо, читаючи цей заголовок, ми насправді читаємо: «А поки отих з Донбасу не понаїхало, жодних проблем у нас тут не було». Чому? Тому що новина про те, що сусідів затопили харків’яни, не мала би жодних шансів бути опублікованою.
Стежити за мовною гігієною важливо завжди. Думати, як зміниться життя людини внаслідок того, що ви про неї говорите, чи не зруйнуєте ви своїи словами чиюь кар'єру чи мрію.
Данський режисер Асгер Лет створив для місцевого телеканалу TV2 зворушливий ролик «All That We Share» («Все, що в нас є спільного») про неочікувані спільні риси різних людей. Ведучий просить вийти людей, які відповідають одному з критеріїв. Наприклад, хто виховує прийомних дітей, хто бачив НЛО, хто рятував життя, хто закоханий і т. д. І кожного разу виходили представники різних груп.
В кінці відео ведучий підсумовує: «Всі ми просто любимо Данію. Так, може, в нас більше спільного, ніж ми думаємо?»
Нічого незвичайного нові фемінітиви для української мови не представляють. Тут важливе те, як жінки себе сприймають і як чоловіки сприймають жінок. Посудомийка, вихователька, санітарка, прибиральниця – слова цілком нейтральні. А от директорка, президентка, міністерка, депутатка, філологиня, математикиня викликають сміх. Володимир пояснює, звідки йде ця реакція: «Сміх – це реакція на страх, а страх викликає все нове». Володимир закликає не боятися цих змін, а відчути себе творцями, тому що мова – живий організм, який постійно змінюється. І зараз від нас залежить, яким з варіантів – фотографка чи фотографиня – будуть користуватися наступні покоління.
Наразі у вільному доступі є онлайн-курс від Володимира Бєглова – Мова ворожнечі: від слова до діла.
{{read_more|Читайте також| 4907, 907}}
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram