Українські учні, які найкраще складуть ЗНО, отримають по 10 тис. грн стипендії президента. Відповідну постанову днями затвердив Кабінет міністрів. Стипендія президента буде виплачуватися щомісяця протягом року. Загалом планується призначати щорічно до 270 таких стипендій для учнів, які отримали найбільшу загальну кількість балів за результатами ЗНО та зараховані до українського вишу. Ця стипендія призначається не більше 10 учасникам ЗНО з кожної області, АР Крим, Києва та Севастополя. Перелік претендентів формуватиме Український центр з якості оцінювання освіти. Якщо декілька осіб мають однакову кількість балів, то до переліку включаються претенденти, які мають 200 балів з більшої кількості предметів.
Однак скільки буде таких стипедніатів, зогляду на те, що впродовж останнього року через пандемію коронавірусу освітній процес відчутно деградував? Адже і учні, і вчителі виявилися неготовими до дистанційного формату. Про те, як постраждала якість освіти від переходу на дистанційне навчання та як з цим боротися, які проблеми виявив перехід навчання в онлайн, як боротися за українську мову освітнього процесу та чому скасування державної підсумкової атестації – це не привід для радощів, в інтерв’ю «Главкому» розповів освітній омбудсмен Сергій Горбачов.
Звісно, що позитівні зміни відчутні. Хоча ми добре розуміємо, що дистанційна освіта не може бути повноцінною заміною очній, оскільки передбачає певні обмеження. Це характерно не тільки для України, а й для інших країн. Водночас ми побачили за цей рік зміни. З одного боку, вчителі стрімко отримують новий досвід, напрацьовуються нові алгоритми і прийоми роботи. Ми бачимо величезну кількість різноманітних рекомендацій, курсів, які пов’язані з дистанційним навчанням. Освіта на практиці реагує на виклики сучасності.
З іншого боку, ми побачили величезний розрив між різними школами. Одні школи справді роблять усе, що треба і як треба, інші – далеко не все, що могли б. Крім того, існує помітний і неприємний розрив між тими школами, які можуть якісно організувати цей процес. Оскільки ж у публічному просторі зазвичай чутно тих, хто незадоволений, то складається враження, що у нас все-все геть погано. Так, є проблеми чималі, але не все і не скрізь. Дуже неправильно, коли починають розповідати, як все погано, а на питання про те, у якій саме школі, якому класі й що саме погано, багато хто каже: «Ой, та що я буду розповідати, псувати стосунки». Якщо у батьків не буде активної позиції, допомогти налаштувати якісно освітній процес буде дуже складно.
Так, і їх дуже багато. На сайті Міністерства освіти і науки є спеціальний розділ, створений для організації навчання під час карантину. Крім того, відповідна інформація на сайті Нової української школи (НУШ), на сайті освітнього омбудсмена. Відтак, питання у тому, чи є бажання і готовність ці рекомендації використовувати. Щодо цього спостерігається дуже великий розрив: є частина колег, які активно працюють, є частина колег, які, на жаль, чекають, коли їм накажуть щось робити по-новому, бо люди звикли працювати за старими методиками. Звичайно, не всі, але відчутна частка.
Ні.
Таких індикаторів дуже багато. ЗНО – це дуже важлива, абсолютно необхідна процедура, яка гарантує рівні права на доступ до вищої освіти. Але результат ЗНО не є і не може бути вирішальним чи – тим більше – єдиним показником якості конкретної школи. До прикладу, давайте порівняємо результати олімпійської команди з легкої атлетики і збірної якогось району. Як думаєте, де будуть результати вищі?
Отож. Бо олімпійські спортсмени пройшли жорсткий відбір. Дуже часто показники ЗНО високі не тому, що школа або ліцей так класно працюють, а тому, що вони до свого 10 класу беруть лише учнів, у яких немає оцінок, нижче 10. Тобто вони на вході відсіюють тих, хто матиме гірші результати ЗНО. Я знаю випадки, коли дитину, яка не відповідає умовам ліцею і «може зіпсувати результати ЗНО», просто «виживають» з ліцею. Я не кажу, що це погано, коли в ліцеї навчаються лише обдаровані діти, весь світ так живе, академічна школа має бути для тих, хто хоче вчитися і показав, що може вчитися. Це як олімпійська збірна. Це не означає, що вона погана, але не можна її порівнювати з усіма іншими, там інші критерії працюють.
Крім того, треба мати на увазі, що великий вплив на результати ЗНО має заможність родини. Загальна тенденція полягає в тому, що якщо у родини є гроші на репетиторів, то бали за ЗНО у дитини цієї родини статистично будуть вищі.
Звичайно, що такий контроль є і головний контролер цього – це керівник закладу освіти, як безпосередня посадова особа, яка відповідає за освіту в школі, а найкращий контролер – це батьки, які бачать, що відбувається, мають реагувати швидко і повідомляти директора школи. Директор не може одночасно відвідувати всі уроки, які відбуваються у школі, він може побачити тільки невелику частину того, що відбувається. Важливо, щоб батьки не мовчали, а повідомляли, коли щось не так. Якщо школа не реагує, можна звертатися до департаменту освіти – і вони можуть все перевірити. Крім того, можна звернутися до Державної служби якості освіти, до освітнього омбудсмена.
З державного бюджету минулого року освіта не отримала на це жодних коштів. Більше того, у освіти забрали 5 млрд і перекинули їх на будівництво доріг. Єдині гроші, які прийшли з антиковідного фонду до освіти – це 54 млн грн на виплати компенсацій учtникам за абсолютно дивне скасування пробного ЗНО у червні минулого року. Це мене невимовно обурює.
Технічне забезпечення – це обов’язок засновника закладу освіти. Засновником закладів освіти у нас здебільшого є місцеві органи влади. Але зрозуміло, що зараз місцеві бюджети потерпають від локдауну. Там недобір коштів сягає до 70% по деяких територіальних громадах, дай Боже, щоб стало грошей на утримання закладів освіти. В принципі, у школах техніка є, і у школах цілком може вистачати техніки (хоча не всюди), щоб, наприклад, на заяву вчителя видати йому додому комп’ютер. Жодних цільових програм на забезпечення вчителів технікою немає – принаймні, мені вони не відомі. Сказати, скільки грошей виділили на придбання техніки для вчителів, зараз не може ніхто.
Якщо говорити про забезпечення технікою дітей, то тут просто біда-біда. Ще в квітні минулого року ми проводили опитування про навчання під час карантину, і тоді ми побачили, що вдома у багатьох родинах буквально відбуваються війни за комп’ютер. Бо комп’ютер один, батькам, які на віддаленій роботі, потрібно працювати, дітям – навчатися. В деяких родинах просто складали графіки доступу до комп’ютера.
Пандемія загострила таку проблему, як цифровий розрив – власне, цьому терміну близько 20 років. Але дослідники побачили, що є різниця в опануванні технологій і освітнього процесу між родинами різного рівня достатку і тим, де родини проживають. У нас про це навіть не думають, на жаль.
Не з нашим щастям. Під час «дистанційки» роботи у вчителів стало набагато більше, а додатково вони за це нічого не отримують. Навіть, навпаки: минулого року було чимало ганебних випадків, коли вчителів виганяли у примусові відпустки або оголошували простій з оплатою дві третини зарплати, вимагаючи, щоб вони у цей час фактично працювали.
Таку статистику ніхто не веде. Розумієте, з одного боку, робота вчителя вимагає значних моральних сил. З іншого – немає часу.
Я б тут сказав про інше. Будь-яка криза – це не лише проблеми, а й можливості. З березня минулого року традиційна освіта фактично припинила своє існування. У всьому світі освіта перейшла у нову якість. Рік тому ми і уявити не могли, як підвищиться професійна цифрова компетенція вчителів. Так, може, десь вона недостатня, але незрівнянно вища, ніж раніше. Можливостей багато, їх треба використовувати.
Заступник міністра освіти Андрій Вітренко висловлював думку, що дистанційна форма не може повністю замінити очне навчання. Як, на вашу думку, можна було б надолужувати?
Так, повноцінна освіта неможлива без безпосереднього спілкування. Наразі у нас немає чіткого уявлення, де саме дитина недовчила і що треба зробити, щоб надолужити прогалини у знаннях. Для цього потрібні якісні освітні вимірювання – ми просто повинні зрозуміти, що саме потрібно надолужувати. У нас із такими вимірюваннями великі проблеми.
«Часто принципово україномовний вчитель раптом переходить на російську на перерві»
Скасування ДПА. Ви казали «Главкому», що це - не ідеальний вихід, але прийнятний у поточних умовах. Який, на Вашу думку, був би ідеальним?
Цей вихід неідеальний, оскільки позбавляє нас можливості бачити результати роботи загальної середньої освіти. Тобто ми бачимо знання лише тієї частки учнів, які обирають подальше навчання у закладах вищої освіти, відтак, складають ЗНО. Ті ж, хто туди йти не планує, лишаються поза межами нашого оцінювання.
Так, стаття 7 «Закону про освіту» передбачає, що мовою освітнього процесу є українська. Перерви підпадають під визначення освітнього процесу. Питання у тому, що цієї норми не завжди дотримуються. Я навіть по Києву бачу, що часто принципово україномовний вчитель, який послуговується державною мовою і на уроках, і у побуті, раптом переходить на російську на перерві. Я запитую: «Для чого? Чому?». Чую у відповідь «Как-то так получилось…». Для мене це загадка.
Так, є такі звернення. Насамперед, це повинен контролювати директор закладу освіти, бо він відповідає за дотримання законодавства у школі. Крім того, можна звертатися до Уповноваженого із захисту державної мови – це Тарас Кремінь.
Якщо факт порушення закону зафіксований, якщо є докази порушення законодавства, то людина може отримати догану.
Сказати, чи стало більше чи менше булінгу важко, але те, що ця проблема стала більш помітною – однозначно. І це правильно: бо не розуміючи проблему, не визнаючи її існування, ми навіть шансів не маємо її вирішити. З моменту ухвалення закону два роки тому судових справ про булінг було близько 600. Важливо, що суспільство звернуло на це увагу.
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram