Відкриття старшої школи — результат 6 років роботи з підлітками. А перші півроку роботи з 10 класом — бурхливий процес переосмислення власних концепцій та ідей. Тепер ми готові поділитись першими висновками.
Наша головна амбіція — створити умови, в яких діти стають творцями процесу навчання, власного життя і, згодом, правил для ширшого світу.
Але як цього досягти? Вони звикли, що за них вирішують, їх ведуть і контролюють. І роблять це не лише вчителі, але й батьки, якими б ліберальними та прогресивними вони не були. Бо бояться за їх майбутнє і майже завжди знають як «краще». Триває це довго, і коли нарешті дорослі наважуються відпустити через певні обставини або конфлікти, вони переконуються, що діти не вміють жити в умовах свободи.
Якщо ж дітям не дати можливість навчитися розпоряджатися своєю свободою — вони стануть ідеальними споживачами чужих думок та ідей, готових рішень, чужого життя.
Це підтвердив і наш досвід цьогорічної школи. Дітям страшно помилятись. Бо вони ніколи не мали змоги 10 разів невдало спробувати і у відповідь не почути лайку, розчарування або засудження. Вони відчувають гостру необхідність у підтримці та схваленні кожного маленького кроку. Тому кидають все після найменшої проблеми чи критики, або й взагалі не беруться за проекти. Їм потрібно багато часу і свободи, щоб навчитись діяти так, як вони ніколи не діяли.
Тому дуже важливо знайти баланс — надати їм максимальну кількість спроб та можливостей користуватися свободою і при цьому не нашкодити собі, та підштовхнути поступово вчитися критично оцінювати свої ідеї.
Свобода нічого не робити — не лише спосіб дати дитині відпочити чи дозволити понудьгувати. Насправді, коли дитині стає нудно — вона починає рефлексувати і вигадувати. Нарешті вона перестає виконувати неусвідомлені задачі: не біжить з одного уроку на інший, потім до репетитора, а потім до домашки і нарешті — до соцмереж або комп’ютерної гри. Вона починає слухати себе і врешті знаходить нові захоплення, людей для спілкування та розвитку, береться за власні проєкти.
Перерва у школі «Майбутні». Зліва на право: Пєтя, Даня і Єгор
Тема обмежень і правил — одна з найскладніших. Її важко розглядати з батьками на Школі батьків, з нею складно у Школі викладачів.
Ми переконані, що встановлювати правила згори — неправильно. Адже за такої схеми діти стають об’єктами впливу і не практикуються у свободі вирішувати та брати за них відповідальність.
Чужі, нав’язані правила неодмінно порушуються. Згадаймо, ми ж самі докладаємо немалих зусиль і шукаємо всі можливі способи обійти правила, в які не віримо, — меддовідки, військкомати і паспортні столи тому приклад.
Якщо ж цілковито прибрати всі правила, діти дуже швидко починають страждати. Їм різко не вистачає структури. Вони самі просять створити внутрішній порядок. Такий запит — прекрасне підґрунтя для того, щоб включити їх у розробку системи не чужих їм правил.
Ці правила можуть стосуватись усього — і навчального процесу, і поведінки у просторі «Майбутні», і навіть таких суто побутових речей, як миття власного посуду після обіду.
Назар посередині свого творчого шляху. Big brother is watching you
У нашій школі ми відмовились від класичної концепції проектної роботи, коли викладачі призначають дітям завдання та конкретні умови його виконання. Бо не хочемо змушувати їх працювати з далекими ідеями, відірваними від життя завданнями, виконувати проект заради виконання проєкту. Ми хочемо щоб вони САМІ обирали теми, які для них важливі, знаходили в них сенси, думали для чого і для кого їх проекти, створювали та діяли самостійно.
Тому ми вирішили діяти в інший спосіб: запропонували долучатися до реальних проектів, якими займаємось самі і надали їм свободу у виконанні конкретної їх частини.
Наприклад, цього року команда «Майбутні» у партнерстві з видавництвом «Маміно» займалась виданням книжок філософа Оскара Бреніф’є в Україні та проведенням семінарів в Києві. Непомітно та несподівано для нас частиною команди стали діти. Наш учень Пєтя допомагав перекладати книжки з французької, а група учнів долучилася до розробки візуального стилю для приїзду Оскара. Дехто став волонтером під час проведення заходів. І відповідно, всі вони були частиною великого проєкту.
І тепер оцінку власних дій діти можуть отримувати кожен день — відгуки реальних людей про організацію філософських семінарів чи перекладу книги.
Наступного року ми хочемо реалізувати більше подібних проєктів і через них подарувати нашим дітям можливість спробувати себе у тих сферах, які їм цікаві.
Переклад книжок французьких філософів — перерва між перерв ;)
Один із найбільш вдалих і теплих проектів, який вдалося втілити з нашими учнями у цьому році, — це конструювання публічного простору у внутрішньому дворику «Майбутні».
Після кількох місяців роботи школи діти виявили та систематизували усі недоліки двору: недостатню кількість місць для сидіння, можливість несанкціонованої парковки та недостатню кількість рослин. Декілька дискусій подарували нам певне рішення, яке ми з радістю втілили за допомоги архітектора Сергія Ковальова. Тепер у нашому дворі є платформи для сидіння та кадки з ялівцями. А ще гості-подоляни, що заходять на каву.
Учасники школи «Майбутні» створюють конструкції для внутрішнього двору
Як зробити так, щоб знання не здавалися зайвим тягарем, а здатність аналізувати та обдумувати не видавалася непотрібним заняттям?
Яким чином теми, над яким працюють у школі, можуть залишатися актуальними та сучасними? Один з наших варіантів відповідей на ці питання — це заняття-реакції на події у сучасному світі:
Світ обговорює останню промову Дональда Трампа, вона ж розбирається на занятті з англійської. У США проводять запуск останньої версії супутника Falcon 9, а на фізиці відбувається аналіз його конструкції та принципів польоту. У Facebook набирає поширення стаття про причини міграції українців з батьківщини. На політології її розбирають на наявність маніпуляцій і знаходять п’ять маніпулятивних прийомів у тексті. Далі обговорюють, чи усвідомлює автор те, що здійснює маніпуляцію. Режисер Олег Сенцов починає голодування, в школі відбувається перегляд фільму про судовий процес над ним. А згодом дискусія про взаємозв’язок мистецтва, політики та особистого життя.Заняття з літератури та біології
Коли ми прибираємо всі методи примусу та тиску, залишається єдина причина щось робити — власна цікавість або потреба. Але, щоб набути деякі навички — грамотно писати або зрозуміти алгоритми, за якими розвивається світ та людина, необхідно робити зусилля та займатися рутинною практикою. То як знайти баланс між цікавим і «занудним» у навчальному процесі?
Звісно, заняття у школі можна зробити цікавими за допомогою харизми викладача та якісно підібраного контенту. Але такий підхід знову перетворює дітей на споживачів освітнього продукту. А це суперечить нашій ідеї.
Ми користуємося декількома способами, аби зберігати цей баланс. По-перше, щотижнево рефлекуємо та практикуємо усвідомленість. Разом ставимо індивідуальні цілі, розбираємо, що треба зробити чи вивчити, щоб їх досягти. А через тиждень аналізуємо, що вдалося втілити. По-друге, ми постійно ведемо менторські індивідуальні розмови з кожним учнем. І нарешті — спільно плануємо усі важливі для школи процеси, ставимо собі задачі як команді і виставляємо реченці.
Софа роздумує на тему того, як може виглядати сучаний киянин (за місяць до того, як авоська знову стала трендом)
У новому семестрі, озираючись на здобутий досвід, у школі «Майбутні» з’являться нові можливості:
Альтернативні активності безпосередньо під час навчального процесу (зовнішні проєкти, консультування викладачів щодо персональних проектів тощо); Вечірні курси як спосіб спробувати якнайбільше та відчути своє; Індивідуальна менторська підтримка — чек-поінти, які допомагають краще зрозуміти свої потреби та амбіції розробити особистий план їх задоволення.Останній навчальний день у 2018 році
Свої перші півроку Школа «Майбутні» працювала без будь-яких жорстких правил, санкцій і покарань. В результаті на першій рефлексії нового навчального року ми отримали свідомий запит від 11-го класу — врешті-решт створити правила! Без них діти перебували у стані розгубленості, постійно відчували небезпеку, що цінний для них простір руйнується. А самі вони не можуть зупинити цей процес.
Ми отримали радість від великого виклику — придумати, якими мають бути правила і санкції за їх недотримання. Такі, які б допомагали забезпечувати важливі для нашого середовища процеси. І при цьому не позбавляли дітей свободи вибору — однієї з найбільших цінностей, у які ми віримо.
Вигадували ми їх довго, боляче і разом.
Ми розуміли, що будь-які правила мають підтримувати ідею, що нас об’єднує. Тому почали з питань «Навіщо ми тут, саме у цій Школі?», «Заради чого ми разом?», «Що нас об’єднує?». Ці відповіді стали частиною меморандуму школи, який ми підписували з дітьми. Наступним кроком був пошук правил і санкцій. Тестування різноманітних систем контролю за їх виконанням.
Ми домовлялися, ухвалювали та приймали рішення разом. Незважаючи на те, що у цей процес були залучені усі, виявилося, що дотримується правил краще 11 клас — тобто ті, хто мав досвід взаємодії з нашим простором в момент його життя майже без будь-яких обмежень. Напевно, саме тому, що вони відчули на собі природні наслідки життя без правил, сьогодні у них менше внутрішніх сумнівів стосовно важливості їх дотримання.
Лукавством було б сказати, що наш 10-й клас на контрасті виглядає, як затятий правопорушник. Зовсім ні. Правил не багато. Вони стосуються лише запізнень, пропусків та гаджетів. І виконувати їх неважко. Проте завжди відчувається тонка різниця між людьми, які до цієї ідеї йшли самі, та тими, хто прийняв як частину нового середовища.
На рівні здорового сенсу — це логічно. Але на практиці викликає деякі труднощі. Діти усвідомили, що не мають запізнюватися та вигадали систему, яка допомагає їм за цим слідкувати.
Але скоро зрозуміли, що викладачі лишилися поза цією системою. Хоча вони теж мають помітну проблему з запізненнями. Як бути з викладачами? Як прийти до усвідомлення, що кожна дія і невиконання правил не тільки дітей, але й викладачів має вплив на наш загальний результат? І як налагодити систему так, щоб вона працювала справедливо для усіх учасників системи?
Питання навіть не в тому, що їх час витрачається даремно. Діти віртуозно вміють цьому протидіяти та відволікатися на більш важливі для себе справи. А в глобальному відчутті, що час даремно витрачається день за днем.
На початку життя нашої школи ми відмовлялися від жорсткої модерації загальних зборів та рефлексій. Давали дітям час домовлятися стільки, скільки потрібно для прийняття рішень. Як наслідок, рішення приймалися довго і з нервами. Так, вони вчилися вислуховувати один одного. Часто зривалися на звинувачення і вважали за необхідне сказати абсолютно усе, що приходить у голову. Вони витрачали на це купу енергії. І дуже засмучувалися, що щоденні проблеми розтягуються у часі, а рішення не знаходяться. Після 4 місяців такої роботи нам здається ми трохи просунулися, бо бачимо що:
Діти навчилися відрізняти власні емоції від конструктивних ідей, що можуть допомогти вирішити проблему У них з’явився запит вдосконалити свою здатність чітко та коротко висловлювати власну думку Учні почали слідкувати, щоб на загальних зборах були люди, які можуть скеровувати дискусію у конструктивне русло. Почали намагатися не відволікатися на вторинні, менш важливі речі Вони самі стали пропонувати та практикувати різні способи прийняття рішення. Наприклад, ставити чітке запитання чи висловлювати ідею та виносити її на голосування. А відтак — відсікати непродуктивні балачки І врешті, наші учні відчули радість, коли в них уперше вийшло швидко вирішити важливе питання та прийти до згоди всім 25 учасникам процесу. Важливе відчуття цінності часу і реальних дій та рішень у власному житті.У школі «Майбутні» ми не ставимо оцінок. А наші тести — зазвичай розгорнуті питання, що не мають однозначних відповідей та провокують дітей помислити, або заглибитися в тему дослідження. Ми багато разів обговорювали з дітьми мету тестів: їх відповіді на запитання — це шанс ще раз розібратися у матеріалі. Саме тому вони можуть їх «перескладати» більше ніж один раз. Для викладача ж результат дітей — привід переосмислити свою програму, заняття, формати, додати годин на вивчення теми чи порозмислити про її актуальність.
Попри таку систему тести все одно лишаються стресом для нашого 10-го класу. Тим, що хочеться скоріше здати і забути. Діти приховують їх результати. І просять, щоб розбір відповідей і проблемних місць завжди проходив анонімно. Ми розуміємо, які у цього можуть бути причини: від внутрішніх страхів до досвіду навчання у звичайній школі. І маємо робочу гіпотезу, що збережене негативне ставлення до тестів може змінити тільки час. Дітям потрібен перехідний період для усвідомлення, що навчаються вони не з примусу. А через вибір.
Зовсім інше ставлення має 11-ий клас. Під час однієї з останніх рефлексій він шокував нас проханням ввести більше тестів. Не тільки після кожної теми, а ще й більш загальних, наприклад, за семестр. Аргументують таке проханням бажанням розуміти, з чим вони йдуть зі школи, що варто освіжити в пам’яті і над чим ще попрацювати, поки у них є можливість взаємодіяти між собою та з нашими викладачами. Вони не хочуть втрачати. Не хочуть через те, що відчули для себе цінність.
А ось, що сказав наш учень Костя під час індивідуальної розмови: «Можливо, це через хороших викладачів, можливо, інкубаційний період пройшов… Але я ловлю себе на тому, що в мене з’явився страх пропустити урок. Тому що здається, що так я пропускаю щось важливе. Я старався завжди приходити, навіть якщо погано себе почував».
Нам щастить продовжувати бачити чудові перетворення. Через те, що в дітей відродився природний інтерес до навчання, вони почали читати. Наприклад, наш Єгор зацікавився фізикою і тепер зачитується Хокінгом. А Костю драйвлять складні взаємозв’язки між дисциплінами, розвиток суспільства. Задовольняє він свою цікавість сторінками «Рушниці, мікроби та сталь. Витоки нерівностей між народами».
Однією з найбільш складних проблем школи як системи — знайти баланс у задоволенні потреб і бажань учнів та викладачів. Це велика тема для дискусії і проблема, яка навряд чи має просте рішення.
Не завжди все те, що викладач готовий і хоче дати, діти готові з радістю прийняти. Інколи через проблеми в колективі. Інколи через загальну втому. Причин може бути безліч… Рідко який викладач може через це не засмучуватися. Ми впевнені, що це та проблема, яку неможливо вирішити правилами. У таких ситуаціях потрібні щирі розмови, пошук взаєморозуміння, точок перетину. Наш досвід приніс нам декілька спостережень та інсайтів:
Ми відкрили для себе особливу радість, коли викладач може відкрито розказати про свій сум та теншин дітям. Без злості, роздратування чи звинувачень сказати, що турбується через те, що заняття проходять невдало, чи не знаходиться хороший формат взаємодії. Діти тоді розуміють, що у сторони навпроти теж є почуття, потреби. Розпач через те, що не виходить виконати свою місію та принести дітям цінність. І у відповідь вони часто починають допомагати — підкидувати ідеї можливих занять. Працює це не тільки у випадку «неприйняття» дітьми викладача або предмету. Але і у випадку особистої проблеми викладача у конкретний день. Якщо, наприклад, чесно сказати дітям, що прийшов до них після неймовірно стресової події і тому важко сконцентруватися, вони з розумінням подарують тишу. Не будуть зриватися на шум та гаджети й створять усі умови, щоб важлива для них людина могла перемкнутися та ввійти у викладацький раж. Дуже дієвою виявилася розмова з дітьми про різницю якості заняття у випадку, коли клас прийшов підготовлений, і в випадку, коли ні. При цьому достатньо, щоб дитина на власному досвіді мала змогу порівняти, скільки задоволення та енергії вона може отримати від дискусії на занятті, якщо витратила мінімальні зусилля на підготовку, і як відчуває себе, якщо щоденно опиняється поза темою. Часто допомагають лінки з іншими предметам. Так, найбільш успішним заняттям з української літератури став урок, пов’язаний з темою Першої світової, яку діти у той час проходили на історії. Усі добре і структуровано розуміли контекст подій, а тому з особливою емпатією сприйняли «Поза межами болю» Осипа Турянського. Ще один секрет — допомагати дітям з одним предметом на іншому. Наші школярі непомітним для себе чином зробили великий прогрес з англійською за допомогою історії. Адже більшість матеріалів вони читають іноземною мовою.Так, поступово, у м’якому та довірливому середовищі, відбувається зміна у їх ставленні до предметів. Великим приводом для святкування у цьому році стало усвідомлення, що у нашому 11-му класі не лишилося алергеків до навчання.
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram