Координаторка освітніх проєктів GoGlobal – ініціативи громадської організації Global Office, спрямованої на популяризацію вивчення іноземних мов та волонтерського руху в Україні, – Любов Залюбовська про способи осучаснення освітньої системи для УП. Життя.
Не люблю, коли освіту поділяють на традиційну, альтернативну або ще якусь. Освіта – це освіта. Питання лише в тому, чи є від цієї освіти той результат, якого вчителю, вихователю, ментору або фасилітатору хотілося досягти ще на старті.
Домашка – нуль вільного часу чи хороший спосіб відпрацювати набуті навички за партою? Питання спірне і неоднозначне, адже скільки людей – стільки й думок, скільки вчителів – стільки й методів, технік, норм у вчителюванні.
Сьогодні українські школи дійсно мають амбіції стати прогресивними, викорінити «радянськість» і почати навчати школярів скілам майбутнього, не боятися переходити на дистанційне навчання під час пандемії через впевненість у тому, що і в онлайні можна бути продуктивними й проводити заняття без проблем.
Але якщо запропонувати цим самим школам, зокрема, вчителям почати щось дійсно кардинально змінювати і йти проти усталеної освітньої системи – вони починають боятися. Страх відкриватися новим методикам та стилям викладання, власне, і гальмує процес модернізації самих шкіл та освітнього процесу.
Під утиском тих, хто стоїть вище в освітній ієрархії, у вчителя формується великий страх: а що ж буде, якщо я зараз не проконтролюю це і він наробить мені помилок? Що скаже директор? А що скаже МОН?
Вчителі бояться давати дитині автономію, бояться того, що після того, як він, або вона перестануть контролювати її на всіх етапах – станеться армагеддон. Тут у гру вступає самозаспокоєння: «Я краще навчу, перевірю і просто здам план».
Окей. Але що відбувається потім? Дитина закривається в собі, втрачає будь-який потяг до креативності та творчого мислення, в неї з’являється підсвідомий страх робити щось «інакше», не так, як усі, виходити за рамки тих стандартів, які нав’язали.
А ця дитина, можливо, стала б талановитим кінорежисером, стрічку якого показали б у Каннах, або актором, на якого вже чекає Голлівуд, або хіміком-винахідником, який розробить панацею від усіх тяжких хвороб.
Звісно, простіше дати інформацію, показати все дитині й піти далі, зекономивши при цьому час всіх учасників. Я і сама так робила після того, як випустилася з педагогічного.
Але повірте, що це – пережитки минулого. Найперше, що слід зробити – поставити запитання собі: а чого я хочу від дитини? Який результат від навчання і нашої комунікації мені б сподобався? Від цієї відповіді й потрібно відштовхуватись.
Немає єдиної для всіх «чарівної методики», яку слід просто зараз брати й терміново включати у шкільні програми, але є цінна рекомендація – перетворіть урок в інтерактив, або у велику гру! Інтегруйте ігри з навчальною методикою, але завжди грайте з правильним посилом і давайте дитині свободу, нехай вона висловиться і винесе щось з уроку особисто для себе.
Найкраща система в оцінці знань сьогодні – система рівнів (levels), як в комп’ютерній грі – коли учні мають можливість відчути, як і наскільки вони виросли та на якому рівні знаходяться.
Це значно краще в плані усвідомленні своїх досягнень, ніж «Молодець! 12 балів!» у щоденнику.
«Ми не маємо таких ресурсів, як школи в європейських країнах та США, тому і стоїмо на місці»
Не аргумент. Головне не те, де ти знаходишся: у кабінеті, який оснащений всіма high tech штуками, чи у звичайному кабінеті з англійської мови в сільській школі, головне – підібрати навчальні інструменти таким чином, щоб вийти з обох цих кабінетів з крутезним результатом.
Я відповідальна за проєкти, пов'язані з підвищенням рівня викладання англійської в українських школах, і маю досвід роботи у викладанні англійської та професійній підготовці вчителів.
Можу сказати, що найбільша помилка вчителя або вчительки, коли він або вона робить відкритий урок – нашпигувати його різними фішечками, щоб зацінили інші освітяни. Але справа не у кількості проведених вікторин на уроці, а у тому, що, як і наскільки результативно використовується.
Треба наперед спланувати всі активності, затестити, наскільки вони ефективні та чи є взагалі сенс в їх використанні.
У GoCamp під час навчання іноземним мовам, я і наші іноземні волонтери використовуємо метод завдань – task-based language learning, коли дитина робить завдання самостійно на основі викладеного матеріалу. Це може бути й мозаїка, і відеопрезентація, і цілий креативний проєкт.
Ми гейміфікуємо процес навчання, адже пропонуємо дітям послухати легенду, на основі якої складаються квести.
Був випадок з моєї викладацької практики, коли я запропонувала дітям вивчити часи в англійській мові, граючи у морський бій. Результат – діти не захотіли йти додому о 21 годині, не дійшовши до фінішу гри.
У контексті викладання саме іноземних мов є певні труднощі, на яких слід зосередити увагу. Такі види мовленнєвої діяльності, як-от читання і письмо, легше контролювати, ніж, наприклад аудіювання або говоріння. Але зацикленість на контролі – перешкода на шляху до унівської автономії.
Якщо не давати дитині право обирати й виконувати щось самостійно, вона втратить інтерес до навчання і закине це все діло якомога далі, обравши смартфон з тік-током замість освіти. Найгірший наслідок – психологічний розлад і повне вигорання.
Щоб уникнути поганих наслідків, треба не боятися, а відкриватися новим методикам, почати нарешті довіряти собі й учням, розуміти їх і думати про їхні почуття, мотивувати на навчання, підключаючи креатив в розробці власних методик і давати цим дітям свободу.
На мою думку, у навчальний процес слід вводити практики медитації для релаксації після довготривалих брейнстормів. Щоб зрозуміти, як це працює, слід побачити на власні очі, як подібні заняття ведуть фасилітатори нашої освітньої ініціативи
Джерело фото Depositphotos
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram