Чому раніше вчителі та батьки акцентували увагу на тому, у чому дитина слабка, і намагалися це виправити? Чому цей підхід є марною тратою часу й що саме насправді впливає на досягнення високих результатів та успіху? Очільниця комунікацій, вчителька та менторка початкової школи Unique School Єлизавета Борисенко поділилася досвідом менторства та розповіла про те, як виявити й розвивати сильні сторони учнів, на вебсемінарі для освітян, організованих ГО «Смарт Освіта» та студією онлайн-освіти EdEra за підтримки Представництва «Фонду Фрідріха Науманна за Свободу» в Україні. НУШ записав основні тези.
Дитина народжується як індивід. Завдяки спілкуванню з дорослими вона поступово засвоює соціальний досвід людства і включається в систему суспільних відносин, що формують її потреби, зацікавлення, світогляд, переконання, – тобто розвивають її як особистість.
Як індивід людина має такі ознаки: вік, стать, професія, інтереси. Але особистістю вона стає в системі відносин з іншими людьми.
Чи може існувати індивід, який не є особистістю? Може. Вчені посилаються на випадок, що стався з індійськими дівчатками: Амалою й Камалою, яких виховувала вовча зграя. У них були лише індивідуальні біологічні особливості. Жодних особистісних рис дівчата не мали. Це було спричинено браком людського оточення. Отже, природні передумови створюють можливості для розвитку суспільних якостей особистості, а становлення їх відбувається в умовах суспільства.
Людина поза межами людського спілкування стати особистістю не зможе.
Кожна особистість має унікальний, тільки їй властивий набір характеристик та особливостей, який визначає її індивідуальність. Її оригінальність, самобутність її психічного складу, яка проявляється в рисах темпераменту, характеру, здібностях, особливостях і якостях психічних процесів, а також у звичках.
Не кожен індивід є індивідуальністю. Для цього треба спершу стати особистістю.
В усьому світі сучасна освіта розглядається як вагомий чинник становлення й розвитку особистості, як невіддільна частина соціально-культурного середовища, у якому живе людина.
Роль школи в розвитку індивідуальності є однією з ключових.
Раніше нам говорили, що треба звертати увагу більше на слабкі сторони учнів. Навіть у нашій школі вчителі наголошували на тому, що дитині не вдається, що треба «підтягнути». Але ніхто ніколи не говорив про сильні сторони. Про те, що їх потрібно розвивати й не забувати про них.
Розвинені сильні сторони ніколи не применшать слабкі. Американський освітянин, письменник та підприємець Стівен Кові наголошує, що індустріальна епоха, коли ти гвинтик великої системи й від тебе мало що залежить, минула. Її замінила епоха знань, коли ти – унікальна особистість, і твій внесок твій також унікальний, а базується він саме на твоїх сильних сторонах.
Такі парадигми, як «я – це мої посадові обов’язки» чи «я шукаю роботу» більше не працюють, а розвиток слабких сторін – лише підстраховка від провалів.
Водночас докладаючи зусиль для розвитку своїх сильних сторін, людина отримує неперевершені результати. Саме на це школа має звертати увагу, бо це і є шлях до справжнього успіху.
Працювати на результат допомагає педагогіка партнерства, тобто співпраця між учителем, учнем та батьками, оскільки всі вони є рівноправними учасниками освітнього процесу, добровільними та зацікавленими однодумцями, які мають спільні мету та прагнення.
Основні принципи такого підходу:
повага до особистості; доброзичливість і позитивне ставлення; довіра у взаєминах; діалог / взаємодія / взаємоповага; соціальне партнерство (рівність сторін, добровільність прийняття зобов’язань, виконання домовленостей); розподілене лідерство (проактивність, право вибору та відповідальність за нього, горизонтальність зв’язків).Наприклад, для кожного учня у Швеції створюється індивідуальний навчальний план, який спрямований на розвиток сильних сторін і залучає всіх учасників освітнього процесу. При цьому неформальні, дружні стосунки між учителями, дітьми та батьками дуже сильно впливають на результативність учнів.
В Австралії є своєрідний путівник для учасників освітнього процесу, який роз’яснює, як розвивати педагогіку партнерства і працювати з батьками.
В Іспанії особливу увагу приділяють навчальним програмам, які спрямовані на підготовку до продуктивної взаємодії всіх сторін.
Отже, серед найважливіших завдань сучасної школи:
розвиток індивідуальних сторін та пізнавальних здібностей кожного учня; виявлення сильних сторін дитини, їх розкриття та спонукання до використання; допомога особистості в пізнанні себе, самовизначенні та самореалізації.Можна також працювати й над слабкими сторонами, але потрібно розуміти, що вони ніколи не стануть такими ж сильними. Водночас не розвиваючи сильні сторони, дитина зменшує свої шанси на успіх.
Який з інструментів педагога – найважливіший?
Взаємини між учителем та учнем.
Без системних горизонтальних взаємин та діалогу нічого не спрацює. Учитель може бачити, що дитина чогось не знає чи не вміє. Але це не робить дитину гіршою за вчителя.
Дитина, яка росте в рівноправних взаєминах, – значно впевненіша в собі, має почуття власної гідності, вміє висловлювати свою думку. Врешті, її освітні результати набагато кращі.
Можна використовувати найрізноманітніші підходи та інструменти, але всі вони мають відповідати запитам дитини – тому, чого вона потребує саме зараз. Це завжди має бути індивідуальний підхід. Не учень має підлаштовуватися під школу чи вчителя, а навпаки.
10 принципів, які допоможуть учителям працювати для розвитку сильних сторін учнів:
Завдання вчителя – запевнити дитину, що невдача у виконанні якогось завдання не означає, що вона не здібна взагалі. Ба більше, тільки на своїх помилках і можна виявити свої найкращі сторони й те, як їх можна покращити. Головне правило – не здаватися та прагнути вдосконалитися.
Завдання вчителя – після оголошення теми уроку пояснити дітям, у якій галузі та як саме вони зможуть використати нові знання. Знаючи, для чого вони вивчають певну тему, учні стають більш умотивованими та зацікавленими.
Одна з найрозповсюдженіших помилок учителів – обмежуватися одним предметом, викладаючи тему.
Завдання вчителя – використати інші галузі науки для створення в учнів загальної картини. Наприклад, пояснюючи тему серцево-судинної системи на біології, учням старшої школи можна запропонувати поміркувати, за якими законами фізики кров переміщується судинами.
Для учнів молодшої школи в Unique School під час воєнних подій з’явився новий предмет – «Супергерої безпеки», у якому задіяна тема «масштаб» із математики. Діти відбудовували зруйновані будинки за допомогою різних програм і так паралельно вивчали тему «масштаб». Вони зрозуміли, де саме в житті її можна використати.
Завдання вчителя – дати дітям можливість самостійно обрати, як проявити знання на практиці. Це може бути індивідуальний проєкт, за реалізацію якого відповідає сам учень, або ж груповий, де учні самі розподіляють ролі між собою: хтось – менеджер, хтось – розробник, хтось – дизайнер, хтось – доповідач… Так дитина обирає, з якої сторони вона хотіла б показати отримані знання.
Завдання вчителя – давати конкретні та своєчасні відгуки про роботу учнів. Це можна робити індивідуально або під час роботи: коли дитина виконує завдання, а вчитель допомагає та спрямовує її.
Завдання вчителя – виявити, зрозуміти очікування батьків та учня й дотримуватися їх. Наприклад, якщо очікування батьків на поточний рік – це соціалізація дитини, то не потрібно акцентувати увагу на математиці.
Завдання вчителя – створити ситуацію успіху для розвитку особистості дитини. Індивідуально дібрати матеріал для кожного учня відповідно до його рівня. Виконання всіх завдань учнем закріплює відчуття успіху, фіксує позитивне ставлення до навчання та підвищує мотивацію. Якщо дитині не давати відчувати радість від подолання посильних завдань, то вона втрачає цікавість, у неї зникає віра у власні сили.
Завдання вчителя – створити в класі дружню атмосферу, де панують взаємоповага та підтримка.
Завдання вчителя – спостерігати за учнем без суджень і оцінок, виявляти почуття та потреби дитини та озвучувати свої прохання.
Принцип №10: нові методи оцінювання.
Завдання вчителя – не порівнювати дітей між собою. Відійти від оцінювання перед усім класом безпосередньо під час уроку, коли оцінку можуть почути інші діти. Оцінювання має відбуватися виключно індивідуально, про нього мають знати лише батьки учня, що дає відчуття рівності, чудово впливає на результативність, мотивацію та загальний психологічний стан дитини.
У сучасному суспільстві досі заведено вважати, що успішність дитини в школі є єдиним показником, який визначає її потенціал. Але це не так.
Вчені стверджують, що є 8 типів інтелекту: тілесно-кінестетичний, лінгвістичний, візуально-просторовий, натуралістичний, музичний, логіко-математичний, міжособистісний та екзистенціальний.
Вважається, що в кожної дитини домінують один або два з них. Завдання як батьків, так і вчителів – розпізнати, який саме тип інтелекту має дитина, щоби розвивати його з раннього віку, добирати такі завдання, які розвиватимуть сильні сторони, будувати відповідний індивідуальний план та навчальну програму.
Академічна успішність, безумовно, важлива, але настільки ж важливий і розвиток сильних сторін дитини, схильностей до малювання, музики чи спорту.
1. Тілесно-кінестетичний інтелект
Якщо в дитини такий тип інтелекту, то важливо давати їй багато рухатися, регулярно проводити досліди та експерименти на будь-які теми, проявляти творчість у малюванні, ліпленні, влаштовувати театральні вистави та використовувати пісок, крупи та різні текстури для навчання й розвитку.
2. Лінгвістичний інтелект
Дітям із таким типом інтелекту важливо влаштовувати марафони з читання (обираючи крижки за зацікавленнями дитини), запропонувати вести щоденник або блог, писати книги (наслідуючи жанр улюбленої книги), проводити інтерв’ю або опитування (говорити на теми, які подобаються дитині), журналістське розслідування.
3. Візуально-просторовий інтелект
Діти, які мають цей тип інтелекту, можуть стати художниками, архітекторами або фахівцями в подібних сферах. Для них важливо використовувати такі різновиди розвитку: картографія, фотоблог (інстаграм-сторінка), художня творчість, інжиніринг (3D-моделювання) та квести.
4. Натуралістичний інтелект
Таким дітям важливо дати можливість піклуватися про тварин або доглядати за рослинами, вести щоденник спостережень будь-яких змін у природі, дослідити карту тваринного світу, створити власну енциклопедію, відвідувати заповідники та виставки, де вони зможуть спостерігати та вивчати рослинний і тваринний світ.
5. Музичний інтелект
З дитиною, яка має цей тип інтелекту, важливо вгадувати мелодії, імітувати звуки та відтворювати ритми – від простих до складних, використовувати диктофон для запису, озвучувати фільми та мультфільми різними голосами (дубляж), влаштовувати домашні концерти, відвідувати музеї музичних інструментів та концерти.
6. Логіко-математичний інтелект
Цей тип інтелекту добре розвивати за допомогою настільних ігор, книжок-детективів, гри «Що? Де? Коли?» та стратегічних ігор, а також планування бюджету.
7. Міжособистісний інтелект
Розвивати такий тип інтелекту потрібно спільними (груповими) проєктами, публічними виступами, проведенням інтерв’ю та анкетуванням із подарунками, влаштуванням вечірок для друзів.
8. Екзистенціальний інтелект
Для розвитку цього типу інтелекту ідеально пасують ведення щоденника емоцій, втілення індивідуальних проєктів, такій дитині необхідно мати особистий простір, щоби проводити час наодинці. Оскільки такі діти небалакучі, їхні власні переживання можна попросити намалювати на папері, щоби батьки і вчителі могли розуміти, що відбувається з дитиною.
Тест на тип інтелекту від IDRlabs за теорією Гарднера проводять учитель або батьки. У ньому є 45 запитань зі шкалами для відповідей. Дитина думає над відповіддю стільки, стільки їй потрібно. Наприкінці тесту ви отримаєте діаграму, з якої зрозумієте, який саме тип інтелекту домінує в дитини.
Тест на визначення особистості за палітрою сильних рис характеру Маєрс-Бріґс (MBTI). Він допоможе зрозуміти сильні сторони та зони розвитку.
VIA-опитування дорослих та молоді. Персоналізований глибокий аналіз та самооцінювання, що дає велику кількість інформації про ваші найкращі якості. Після проходження тесту ви також отримаєте індивідуальний звіт із коротким описом та поради, як розвивати свої сильні сторони.
Тема наставництва не нова для України, але вона не працює на повну силу через те, що досі точаться суперечки щодо того, хто ж потрібен сучасному учневі: вчитель чи ментор?
Щоби відповісти на це запитання, потрібно усвідомити, що сьогодні вчителі не є людьми, які мають найбільше знань. Цю думку важко сприймають багато освітян, які пишаються своїми знаннями з предмета та стали експертами в певних дисциплінах. Вона не вкладається в традиційне розуміння того, ким є вчитель та яка його роль у навчанні.
З усім тим, у сучасних навчальних закладах роль та цінність вчителя мають змінитися.
Одна з основних цінностей учителя нині в тому, щоби розуміти потреби дитини та надавати їй необхідну підтримку, а також використовувати розуміння того, що хоче дитина для свого розвитку. Ментор не є класним керівником. Це різні ролі.
Роль ментора – забезпечити проривний результат учня за допомогою фокусування на індивідуалізованому навчанні, яке враховує здібності, таланти й зацікавлення учня. Ментор відіграє головну роль, хоча може мати помічників у своїй роботі, наприклад, куратора.
Ментор слідкує за академічним прогресом дитини, її психологічним та емоційним станом. Ментор – це та людина, яка завжди поруч і працює індивідуально з кожною дитиною, розвиваючи її здібності.
Що саме робить ментор?
Проводить інтерв’ю з батьками та учнем як до початку навчання, так і на початку наступного навчального циклу. Очікування фіксують у тристоронньому меморандумі (у формі, відповідній та доступній для віку дитини). Складає індивідуальний план розвитку дитини і представляє його іншим вчителям школи. Тричі на рік зустрічається з родиною індивідуально, надаючи повний аналіз дитини за всіма аспектами її розвитку. Спілкується з батьками з поточних питань, за потреби звертається за підтримкою від батьків чи вирішенням невідкладних ситуацій. Залучає психологів та фахівців для розв’язання психологічних питань. Проводить організаційні й дисциплінарні брифінги, окремі заняття з учнями, а також індивідуальне спілкування. Фіксує результати й аналізує все, що відбувається з учнем.Основна зона відповідальності ментора:
Тобто, ментор – це своєрідний адвокат дитини, який обстоює її інтереси. Бувають ситуації, коли батьки погано відчувають свою дитину, і тоді ментор, з огляду на індивідуальний аналіз та тестування дитини повинен донести батькам сильні сторони дитини.
Тому на зустрічах завдання ментора – не пожалітися батькам про те, яка дитина погана, чи розповісти, що учню не вдається, а підтримати дитину і спрямувати розвиток її сильних сторін. Дитина має довіряти своєму ментору і знати, що він зацікавлений у тому, аби вона була успішною.
Загальні батьківські збори не проводяться, оскільки індивідуальні зустрічі є набагато результативнішими.
Замовник роботи ментора – насамперед учень, потім – батьки, і лиш потім школа.
Ментор знаходить компроміс між очікуваннями цих трьох замовників: підтримує мрії, плани, інтереси та здібності учня, враховує ідеальний портрет дитини за версією батьків та спрямовує зусилля на розвиток масштабної особистості й академічні досягнення.
Водночас буває, що учень приходить до ментора і просить пояснити батькам своє небажання відвідувати, наприклад, танцювальний гурток. Тоді ментор, як адвокат, розмовляє з батьками і пропонує варіанти заміни гуртка відповідно до схильностей дитини.
У молодшій школі саме ментор викладає основні предмети й підтримує дітей. У старшій школі учні самі обирають собі ментора серед учителів. Того, кому вони довіряють і хто буде займатися індивідуальним планом розвитку сильних сторін.
Основна мета роботи куратора – створення колективу, сильної команди та дружньої атмосфери в класі.
Зони відповідальності класного керівника:
формування правил класу; організація учнівського самоврядування; заохочення класу до участі в командних змаганнях; організація спільних ігор, походів, екскурсій; вирішення конфліктів (обов’язково із залученням ментора) та побутових питань; забезпечення участі класу в академічних подіях; інформування батьків і учнів.Ролі ментора та класного керівника / куратора є рівноцінними, проте кожен із них має свою зону відповідальності.
Вони співпрацюють, розуміючи, що дитина проявляє себе по-різному в колективі та індивідуально. Саме в такій співпраці можна досягти високих результатів.
Нижче відео вебсемінара.
{{read_more|Читайте також| 5582, 2064}}
Джерело фото Depositphotos та скриншоти з вебсемінару Єлизавети Борисенко
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram