Розлад дефіциту уваги та гіперактивності (РДУГ) — це особливість поведінки, діяльності та взаємодії зі світом у дорослих та дітей. РДУГ не можна «перерости», він не лікується. Психологиня та травмотерппевтка Катерина Габрієль розповіла про те, як навчитися жити із РДУГ у сучасному суспільстві та як у цьому може допомогти нова книга Джона Рейті та Едварда Гелловелла «РДУГ. Перезавантаження», що нещодавно вийшла у видавництві Yakaboo Publishing.
РДУГ — один із найпоширеніших розладів розвитку. Його діагностують у близько 5% дітей та у 2.5% дорослих.
Власне, дефіцит уваги та гіперактивності базується на трьох стовпах:
розлади концентрації, надмірна імпульсивність у поведінці та неможливість контролю імпульсів, рухова активність.При РДУГ ті зони кори, що відповідають за контроль поведінки, функціонують недостатньо. Дослідження говорять про те, що дозрівання лобної частини головного мозку у дітей із РДУГ відбувається повільніше, аніж в інших дітей, які не мають РДУГ. Ці відмінності зберігаються і на майбутнє. Саме тому внаслідок недостатнього розвитку «виконавчих» зон лобних долей головного мозку діти із РДУГ продовжують мати труднощі із самоконтролем, поведінкою, імпульсивністю. Це створює неабиякі проблеми у соціальній адаптації і, як наслідок, проблеми із самооцінкою та побудовою стосунків і у дорослому житті.
Коли ми говоримо про терапію РДУГ в Україні, то зіштовхуємось насамперед із складністю постановки діагнозу, особливо у підлітків та дорослих. Так трапляється тому що РДУГ часто плутають із:
опозиційним розладом; періодичним вибуховим розладом; специфічними порушеннями навчання (труднощі адаптації та навчання); тривожними розладами; біполярним афективним розладом; дезорганізованим порушенням регуляції настрою; розладами, зумовленими використанням психоактивних речовин; розладами особистості та ін.Тому найперший крок у допомозі людям із РДУГ – правильна та своєчасна діагностика. Для цього потрібен час для спостереження та правильний спеціаліст – лікар-психіатр або психотерапевт медичного спрямування. Психолог же може зробити припущення щодо можливої наявності розладу, проте не виставляти діагноз, а спрямувати до лікаря.
Ми маємо сприймати РДУГ як певну особливість дитини або дорослої людини. Тому поведінкові терапевти вчать своїх пацієнтів із РДУГ взаємодії зі світом та соціумом, враховуючи ці особливості.
Основними складовим лікування є поведінкова терапія, у другу чергу – медикаментозна підтримка. При корекції РДУГ у дітей дуже важливими є навчання та супровід батьків, а також робота з педагогами у закладах освіти. У реаліях сьогодення реалізувати усе вище сказане складно. По-перше, бракує базової передумови: готовності суспільства до конструктивної взаємодії з людьми, які мають РДУГ. Нерідко батьки маленьких пацієнтів із РДУГ небезпідставно непокояться саме про те, як донести вчителям важливість ставлення до такої дитини як до учня з особливими освітніми потребами.
Читаючи книгу авторів Едварда Гелловел та Джона Рейті «РДУГ. Перезавантаження» у мене склалось чітке враження, що автори знають, як бути у світі РДУГ. У першу чергу тому, що вони обидва мають цей розлад. Приємно, що у їх позиції багато валідизації. Тобто автори наголошують, що та чи інша поведінка, що притаманна для дітей із РДУГ, є НОРМАЛЬНОЮ.
Саме це і потрібно усвідомлювати батькам. Тому що вони зіштовхуються із засудженням та стигматизацією. Їм часто доводиться чути: «Ви повинні краще виховувати своїх дітей!», «Зробіть що-небудь із поведінкою!», «Краще виховуйте!» і т. д. І, як наслідок, поведінка дитини зі РДУГ не просто засмучує батьків, а викликає почуття сорому і провини. Тоді фрустрація батьків спрямовується на дітей, «поведінку яких треба виправляти». А от автори книжки «РДУГ. Перезавантаження» роблять акцент на нормалізації проявів розладу.
Я також погоджуюсь на всі 100% з думкою авторів, що діти й дорослі із РДУГ неперевершено творчі особистості та мають величезний потенціал. У них прекрасне почуття гумору, безліч ідей, креативність. На жаль, часто діти й дорослі із РДУГ, які починають роботу із терапевтом, мають досить низьку самооцінку та невпевнені у собі. І, коли дитина/підліток/дорослий починає помічати не лише свою «неправильність», а й таланти, що приховані під особливістю функціонування із РДУГ, – тоді нарешті починаються зміни.
Дитина вчиться бачити себе не як «неслухняну», а як ту, що має особливості, з якими треба навчитись поводитись. Як кажуть автори: «РДУГ – це потужне Феррарі, що має велосипедні гальма. І вони надто слабкі для такої сили. Наше завдання полягає в тому, щоб посилити гальмівну систему».
Я абсолютно раджу книгу для прочитання як батькам дітей з таким розладом розвитку, так і дорослим, що мають РДУГ. Вона допоможе стишити свою тривогу, почуття провини й почати вчитись приймати РДУГ, використовуючи цінні наукові відомості та практичні поради.
{{read_more|Читайте також| 3419, 2626}}
Джерело фото Depositphotos
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram