Матеріал взято з promum.com.ua
Tетяна Саніна, директорка ГО Ресурсний центр для дітей та підлітків Чародім, магістр соціології, викладачка авторського курсу «Соціологія дитинства» в НаУКМА, дослідниця неформальних освітніх перспектив, та мати двох дітей хоумскулерку-дочку та сина, який відвідує альтернативну школу. Як донька стала хоумскулером. Тетяна розповіла Promum.
Ще коли доньці було 3 роки я вирішла, що до школи вона не піде, буде навчатись вдома, тому що школа для мене стала травмуючим досвідом. Ні-ні, поки я вчилась у школі, я була успішною ученицею, активісткою і навіть піонеркою. Але озираючись на своє щоденне буття там я була налякана такою перспективою для своїх дітей. Тож вирішила ніякої школи!
Як тільки я спробувала навчити 5-річну дитину читати чи писати я зрозуміла, що перетворююсь на некерованого монстра, котрий гарчить і тупає ногами. Поводилась я ще гірше ніж моя найгірша вчителька зі школи, бо в школі дітей 30 (чи 40, як поталанить) і завше можна сховатись за чиюсь спину, а моя донька от вона прямо переді мною. А ще я не могла ніяк зрозуміти чому вона не хоче сісти і прочитати оце простеньке «кі-ві», а намотує кола довкола мене чи чому відмовляється писати палички — я ж бо в її віці уже читала і писала!
А головне - будучи дитиною я робила це з радістю, бо це радувало моїх близьких, а моя донька мене радувати не збиралась.
У неї в 5,5 років були свої інтереси і поступатись вона не планувала. Тож поступити довелось мені: по-перше, відтермінувати початок навчання, а по-друге, замислитись над своїми педагогічними здібностями.
Найкраща вчителька
Незважаючи на те, що я досить успішно викладала в університеті на той момент, але очевидно молодші школярі для мене були занадто великим викликом. І я рада, що незважаючи на моє тверде рішення та завзятість, мені стало клепки відмовитись від викладання самотужки та почати шукати вчительку, котра могла би надихнути мою дитину на навчання. На моє щастя, випадково така диво-вчителька знайшлась в найближчій до нас школі, куди донька відходила всю початкову школу і 5ий клас.
Звісно ж вона не любила писати, а читати почали дуже пізно, в 7 років (для мене, котра в 4,5 уже читала це було внутрішньою трагедію), але як уже почала, то відтягнути від книги було неможливо. Що було би якби я наполягала на читанні в 5,5 може би вона і навчилась, але навряд би так любила як тепер.
На кінець 4 класу у мене вдома уже була школярка (так-так, школярка в повному розумінні цього слова, у мене, яка планувала категоричний хоумскулинг!), яка не просто читала, писала, рахувала та знала деякі факти з природознавства.
Вона вміла себе організувати, вміла сконцентруватись на виконанні домашнього завдання, відкласти іграшки/книжки на потім і навіть долати невеликі складнощі в навчанні (правда лише невеликі). Цим я завдячую групі подовженого дня: адже саме там вони зграйкою разом сідати за навчання бо групкою легше, ніж самому та ще й вдома, де все відволікає.
П’ятий клас
Я розслабилась, забула свої грандіозні плани на хоумскулерство, аж раптом в двері постукав п’ятий клас… І все пішло шкереберть. Змінилась вчителька, змінилась система навчання. З’явилась велика кількість байдужих вчителів, вчителів, котрі не мали чітких критеріїв оцінки, але оцінювали дітей на власний смак. Багато хто з них підвищував голос, висміював помилки учнів прямо біля дошки перед усім класом, вчив дітей тому, що можна принижувати один одного і ділити на розумних та дурних…
В цей же час донька захопилась кунг-фу та робототехнікою, почала відвідувати театральні гуртоки одразу два, в планах була гітара, малювання, верхова їзда, вокал… А домашні завдання до того ж ніхто не відміняв. Відповідно моя дитина почала виглядати як вижатий лимон, переконувати мене, що писати власні думки в творі не потрібно, а потрібно так, як буде ПРАВИЛЬНО для вчительки і писати вірші дуже схожі на Тараса Шевченка (бо інших вони схоже і не читали).
Тож після декількох місяців такої біганини і декількох неприємних ексесів із вчителями я посіяла зерна сумніву в думках доньки. Розповіла їй про те, що вона може не ходити до школи і вчитись вдома. Не можу сказати що це викликало у неї захоплення на початку навчального року, адже в школі були подруги і цікаві виступи на шкільній сцені, а також було декілька улюблених вчителів… Однак чим ближче до закінчення навчального року, тим глибшими були калюжі доньчиних сліз, тим більше зранку боліла голова, а під очима з’являлись синці. Та й на терезах вибору стрілочка все більше схилялась до напису «хоумскулинг».
В травні дитина дуже впевнено мені всказала що ми однозначно забираємо документи і вона готова навчатись вдома.
Експеримент
Однак я — мама навчена, пам’ятаєте отим дошкільним навчанням? І розуміла що педагог з мене ну дуже нетерплячий і якщо вона не матиме бажання самостійно вчитись, то я нічого хорошого не вдію. Тож я, незважаючи на її чітке і вимучене школою рішення вчитись самостійно вдома, вдалась до експерименту. Протягом літніх канікули ми разом із нею переконувались чи зможе вона сама склати графік занять і дотиримуватись його, чи зможе самостійно слідкувати за виконанням заданого.
Виявлось що це не так складно, як здавалось і 31 серпня ми урочисто забрали документи зі школи та оформилсь на дистацнійне навчання в Переяслав-Хмельницьку школу-інтернат.
Це була єдина на той момент можливість дистанційної освіти, щоби не відвідувати школу і навіть для здачі контрольних робіт. Відіслали документи і видихнули. У вересні склали детальний графік занять за шкільною програмо та графік додаткових занять. Мушу зазначити, що з гуртками та музикою було найпростіше. А от графік проходження шкільних предметів ми міняли щодва тижні. То нам здавалось що навчання епохами це дуже вдала ідея і донька не вчила нічого крім Історії, до кінця підручника з конспектами та презентаціями в PowerPoint. То ми виписували чіткий щоденний графік, в який вдавалось впихнути 4-5 предметів по годині кожний… А ще ми пробували ділити дні на гуманітарні та природничі… В нашому житті з’явилось місце для експерименту і ми були надзвичайно творчими, аж поки нам не прислали перші контрольні роботи.
Якби я робила все знову, я би не подавалась в Переяслав-Хмельницьку школу, а одразу оформилась в 328 київську школу, яка розташована на Оболоні. А ще я би не включала доньку в навчання одразу у вересні, тим більше, що контрольних робіт ще не було (школа щойно відкрила цей напрямок і не встигла підготувати завдання), як не було і рекомендованих підручників. Я би дала їй можливість полінуватись і зайнятись тим, чим їй хотілося. Зараз я знаю це слово дескулинг. Час, який дитина має приділити відпочинку від шкільного навчання, час, коли дитина може визначитись, що їй дійсно цікаво і що є важливим в її житті. На жаль, на той момент я не була готова до таких експериментів і дуже хвилювалась за те, чи вдасться нам подолати цей новий шлях хоумскулера. Отже ми з головою кинулись в хвилі підручників, навчальних фільмів, он-лайн ресурсів присвячених навчанню.
Це було цікаво, захоплююче і корисно. Але втомливо і хаотично. По суті ми не поставили собі ціль, якої прагнули досягнути, а охопити неохопне неможливо і це, на мою думку, вплинуло на подальший настрій у навчанні.
Контрольні нам все не висилалали, і ми почали хвилюватись, бо перший семестр добігав кінця, а, відповідно до плану, до Нового року ми мали скласти всі чотирнадцять предметів! Чекали-чекали і дочекались. Перші контрольні ми отримали двадцять пʼятого грудня, зроблені вони були тяп-ляп, часу нам дали до десятого січня, якраз всі свята працювати над паперами. Звісно ж контрольні не відповідали тим підручникам, за якими Софія проходила предмети самостійно, і все довелось шукати заново. Це підкосило і її, і мою віру в те, що має сенс вивчати все за підручником, оскільки потім все одно для контрольних треба буде окремо шукати кожне питання в різних джерелах.
Перше випробування ми подолали. Я кажу ми, бо мені довелось крізь сльози заспокоювати доньку, котра не хотіла працювати на свята, котра, незважаючи на те, що прочитала і запам’ятала все з підручника, все одно не могла дати відповіді на питання з контрольної. Ми якось пережили цей період, відіслали контрольні Новою Поштою до школи і вирішили відпочити, поки чекаємо наступних контрольних.
Я вже казала, що школа лише відкрила цей напрямок і, схоже, вчителів не запитали, чи хочуть вони брати участь в експерименті. Може тому часом додаткові контрольні виставлялись на сайт за тиждень до завершення прийому, без попередження, частина надісланних контрольних губилась уже в школі, а вчителі не могли знайти записані для них на відео вірші та пісні.
Мушу сказати, що ми з донькою теж не були взірцем організованості і всьому довелось вчитись в процесі:
оскільки контрольні на другому році навчання нам видавали на початку семестру, то врешті-решт ми вирішили відштовхуватись від контрольних робіт та завдань, які в них фігурують, а не йти за підручником, як робили раніше. Тобто спершу відкривалась контрольна робота, а тоді вже підручник на відповідній темі. В більшості випадків підручник не допомагав. Схоже, педагоги боялись, що діти вдома будуть сумувати і пропонували ускладненні завдання з усіх предметів. Тож доводилось шукати додаткову літературу і залучати друзів.
навчились рівномірно розподіляти контрольні на той час, який залишився до кінця здачі контрольних і слідкувати за їх виконанням. Як правило, ми ділили кількість днів на кількість контрольних і отримували середню кількість днів, яку треба витратити на одну контрольну. Якщо чомусь ці дні було втрачено через хворобу, поїздку або лінь, доводилось відміняти додаткові заняття щоби надолужити.
регулярно слідкували за сайтом, чи не додались контрольні, лабораторні чи творчі завдання. Адже чим раніше ти отримуєш матеріал, тим більше шансів в ньому розібратись і виконати вчасно.
прийшли до висновку, що зроблені на чернетку контрольні необхідно переписувати одразу. Інакше вони можуть загубитись або може забутись логіка їх виконання.
фотографувати кожну готову/відправлену контрольну це необхідність. Адже в разі, якщо вона загубиться (хай навіть і у нас вдома), її можна відновити за фотографією.
всі творчі роботи, які висилались, також фотографувались.
З таким підходом до навчання, з нашої практики, на жаль, випали всі науково-популярні фільми, оскільки від доньки вимагались письмові роботи у вигляді тестів із закритими питаннями, а не вміння міркувати та висловлювати свою позицію щодо, наприклад, тих же історичних подій чи літературних героїв. Під час дистанційного навчання педагогам доводиться покладатись саме на такий вид перевірки знань із зрозумілих причин. Зокрема фільми, хоч цікаві та пізнавальні, ніколи не давали такого знання, якого вимагали контрольні. Часу ж на їх заповнення витрачалось багато, тож на перегляд за бажанням не залишалось часу та й самого бажання теж.
Також поступово з нашого поля зору випали навчальні портали типу Khan Academy, оскільки об’єм заданих контрольних не передбачав розуміння, радше дуже динамічне заповнення відповідей на питання, які треба знайти.
Однак такий підхід навчив Софію досконало користуватись пошуком, познайомив її з багатьма ресурсами, крім Wikipedia, де можна було би знайти інформацію, навчив формулювати питання так, щоби копнути глибше, особливо якщо питання було нетривіальним. Особисто я навчилась користуватись пошуком за зображенням у Google, оскільки з історії часто задавались питання «Що зображено на малюнку», при цьому у відомих нам підручниках цих зображень не було.
Жару до ситуації додали регулярні театральні виступи доньки, яка на той момент працювала в театрі Колесо. А репетиції до виступів припадали саме на час проміжної та річної атестації (Новорічні та травневі вистави). Звісно це було легше ніж в школі, яку треба було ще й відвідувати щодня, але в школі можна було хоча би пропустити і щось не здати, тут же це було неможливо.
В такому темпі ми жили два роки, і в середині другого ми вже були готові змінити школу знову, оскільки об’єм завдань із кожного предмету вражав не лише нас, а й наших знайомих, котрим доводилось нам допомагати: біологам, художникам, музикантам. Зокрема завдання з музики в сьомому класі нашої звичайної середньої школи відповідали завданням з музики в сьомому класі музичної школи! А завдання з образотворчого включали створення ландшафтного дизайну ділянки та малюнок цього дизайну…
Я прийшла до висновку, що моя донька в свої 12-13 років не готова працювати за графіком, коли контрольні здаються двічі на рік. В цей другий рік хоумскулинга Софія вже, як справжній підліток, хотіла бути самостійною. Тож вона відкидала моє втручання, не дозволяла допомагати чи контролювати виконання робіт, аж поки дедлайн не починав маячити на горизонті, сльози литися рікою, а мої нерви напружуватись як сталеві канати. Але при цьому вона була все ще маленькою і не могла повністю сама мотивувати себе і дотримуватись розробленого графіку.
Тож ми стиснули зуби, я сходила на курси медитації та медіації, і дотягнули рік до завершення та знову забрали документи. Далі буде…
Висновки. Перед тим, як переводити дитину до певної школи на дистанційну освіту чи екстернат:
попросіть у школі подивитись приклади контрольних робіт із найскладніших для вас предметів, спробуйте оцінити їх складність самостійно або попросіть знайомих.
поцікавтесь, як часто потрібно здавати контрольні, а також чи крім контрольних є лабораторні та творчі роботи, як багато їх планується на семестр.
не марним було би дізнатись, скільки загалом обов’язкових предметів планується в вашому класі. Можливо ви будете здивовані їхньою кількістю.
уточніть, чи потрібно заповнювати додаткові робочі зошити протягом семесту чи атестація буде відбуватись лише за контрольними.
дізнайтесь, чи плануються особисті зустрічі з викладачами чи хоча би дистанційні по скайпу, а також чи надаються вам години на консультації з предметниками.