Оцінка рівня підтримки дітей з особливими освітніми потребами від українських мам, які отримали досвід інклюзивної освіти в ЄС.
У березні-квітні 2023 року українська міжнародна громадська організація «Дитина з майбутнім» провела опитування серед 70 сімей з дітьми з ООП (з аутизмом) зі східних та центральних регіонів України, Київської області, які навесні 2022 року були змушені разом з дітьми виїхати до країн ЄС. Головною метою було вивчити думку цих родин, які перебувають у країнах Європейського союзу про надання спеціальної підтримки та інклюзивної освіти за кордоном своїм дітям, а також про виклики та можливості, з якими вони зіткнулися під час евакуації та перебування у новому середовищі разом дітьми з особливими потребами.
Багато респондентів відзначили основні труднощі у країнах, де вони перебувають – це фінансова нестабільність, проблеми у сфері охорони здоров'я та мовний бар'єр. Деякі інші труднощі, які також були названі, включають бюрократичні перешкоди, нестачу інформації про сервіси підтримки дітей, недостатній професійний рівень фахівців, а також виклики з отриманням медичних послуг та ліків.
Опитування: МГО «Дитина з майбутнім»
З усім тим практично всі опитані, незалежно від країни перебування, відзначили, що вперше вони відчувають сталу, структуровану державну та муніципальну підтримку, а також високу толерантність суспільства та інституцій до дітей з особливими освітніми потребами. Результати свідчать, що українському суспільству потрібно докласти ще багато зусиль для досягнення подібних результатів.
Опитування: МГО «Дитина з майбутнім»
Сервіс добору навчальних закладів School Navigator вирішив розпитати більш детально українських мам з дітьми з особливими освітніми потребами, які отримали досвід інклюзивної освіти за кордоном, про їх оцінку рівня підтримки дітей з ООП в ЄС. Чого саме не вистачає в Європі, а чого в Україні. Відповіді читайте нижче.
Плюси:
відкритість звичайної школи до таких дітей. Знання англійської дуже полегшило взаєморозуміння, змогу потрапити до профільних лікарів; спостереження і спілкування з батьками стосовно потреб дитини протягом року; у великому місті є реабілітаційні центри; технічне забезпечення в школі (спеціальні парти, стільці); страхування покриває величезний відсоток витрат на реабілітацію, ортези, операції; ставлення дітей до однолітків з ООП.Мінуси:
школа знаходиться в будівлі XIX століття, не зовсім придатне для дітей з опорно-руховими проблемами; навчання лайтове, бо дитина більше вчила мову, а не предмети; довго чекати прийому у профільного лікаря. Кілька місяців. Це вилилося у неможливість зняти всі встановлені пластини, бо операція відбулася на 3 місяці пізніше, ніж мала б.Реабілітація моєї дитини в Бельгії коштувала в середньому 120 євро, а вдома це зараз 400 євро. Самі платимо за ортези, операції і т. д.. В Україні немає спілкування між хірургом та фізіотерапевтом. У Бельгії це є.
Через кілька місяців від початку війни виїхали до Греції, в Афіни.
Перший час моя дитина відвідувала лише українську суботню школу в Афінах з нормотиповими дітками, адже якийсь час потрібно було на оформлення тимчасового притулку, податкового кабінету і електронного цифрового підпису у Грецькій республіці.
Уже в цьому році ми змінили місце проживання у місті та оформилися до Спеціалізованої початкової школи (Ειδικό σχολείο).
Щодо допомоги для дітей з ООП з боку Греції та української громади, немає жодних нарікань, усі намагалися допомогти, з початкового етапу подачу документів у ΚΕΔΑΣΥ (спеціалізований департамент, що розглядає процес навчання діток з особливими потребами), закінчуючи оформленням у школу.
Сама школа дуже хороша, підхід мені подобається. Не дивлячись на мовний бар'єр, дитині приділяється увага, за моєю дочкою закріплена персональна вчителька, яка щодня займається її розвитком та повідомляє мені чи у месенджерах, чи у письмовій формі, як минув день у моєї дитини англійською мовою.
Другий великий плюс – це організований транспорт для моєї дитини з особливими потребами. Щоранку і пообіді, мою дочку забирає та привозить спеціальний шкільний автобус, у ньому є водій та асистент, який слідкує за дітками у дорозі. Автобус забирає дітей по району і привозить до школи. У Греції це однозначно плюс, дуже хороша практика. Так само і нормотиповими дітей розвозять, хто не проживає у кроковій доступності до навчального закладу. Це школа не приватна, державна. Такий підхід у державних школах.
Я не стикнулася жодного разу з якимись образливими словами, що ми мігранти, чи моя дитина не така, як усі.
Порівняно з Україною, думаю, що рівень саме освіти у нас дещо вищий. Тому що моя дочка йде зараз у другий клас, і їхня програма не передбачає для дітей з особливими потребами вивчення цифр і літер грецького алфавіту. В нас робиться більше напору саме на якість освіти, тут більше розвивають творчі здібності. Що добре, що ні, я не зрозуміла ще, не можу провести чітку лінію.
Щодо оформлення документів для дітей з ООП: свідоцтво про інвалідність дитини ми просто переклали у дипломованого викладача при посольстві України. Перекомісію медичну не робили. Організація Кедасі зробила психолого-педагогічну комісію моїй дитині, не дивлячись на мовний бар'єр.
На початку війни ми опинилися в Польщі, у Познані, де й отримали лікарський висновок. Але потім переїхали до Кракова й виявилося, що тут не приймають документи з Познані. Почалися постійні відфутболювання, біганина по різних медичних установах. Записатися до потрібного лікаря за рік, щоб отримати висновок, з яким би моя дитина з ООП отримала б інклюзивну освіту за кордоном неможливо! Черга до листопада 2024 року, а якщо платний лікар, то до грудня 2023 року та ще й не дуже хочуть приймати такі висновки в держустановах. Моїй дитині з особливими освітніми потребами запропонували ходити до звичайного класу школи, щоб потім психолог школи склав своє враження й зробив документ. Навіщо мені мучити дитину заради папірця та їх бюрократичних укладів, я так і не зрозуміла. Я повернулася в Україну, бо в Польщі не знайшла можливості надати своїй дитині необхідної їй допомоги.
У мене дитина з особливими освітніми потребами. В Україні була оформлена інклюзивна освіта, був асистент вчителя з вересня 2021 року. Але наших труднощів це не вирішувало через загалом високий рівень непотрібних вимог до дитини, яких немає в Німеччині.
Українська школа не могла виконати й частини рекомендацій психолога, а вимоги виставляла як до нормотипової дитини. Причому рекомендації не вимагали ані додаткових грошей, ані особливих зусиль. Наприклад, діти з поведінковими розладами потребують більше похвали та залучення до роботи. Але мій син отримував у 99 відсотках жорстку критику. Навіть у тих предметах, де він очевидно був одним з найкращих у школі.
Розлади уваги передбачають зручні для таких дітей форми подачі матеріалу, наприклад, графіки, таблиці. Спеціальні форми контролю знань. Школа навіть з асистентом не могла забезпечити цього з жодного предмета.
У Німеччині про розлад сина ніхто не знає. Він «загубився» за загальним ставленням до дітей. Син може під час уроку встати, пройтись, вийти з класу за потреби. Він отримує похвалу та обмеження справедливо.
Ми приїхали в Шотландію в кінці серпня 2022 року. Школу обирали за місцем проживання.
На той час я точно ще не знала, що у сина є якісь розлади. Я бачила з народження, що він не такий як інші, дуже активний, інколи агресивний, ніколи не грається чимось одним довше 10 хвилин.
У червні 2022 року, коли ми були ще в Україні син пішов на заняття до логопеда, там вона порадила звернутись до невролога, бо бачить проблему і припустила, що в дитини РДУГ.
У школу в Шотландії ми пішли в жовтні 2022, сину було важко, він не розумів мову, не міг спілкуватись. У класі в нього вчитель та асистент вчителя. Вони дуже допомагали як могли. Але він постійно тікав, ховався, розкидував іграшки, не слухався, вчителям було важко.
Десь через місяць навчання мене виклали до завуча, там була вчителька, завуч, представник по освіті і перекладач. Ми довго спілкувалися з приводу поведінки сина, що вони дуже хвилюються про нього і хочуть допомогти йому. Тоді я сказала, що скоріш за все у нас РДУГ, тому що дитині дуже важко отримувати увагу на одному занятті.
Заступниця директора погодилась з тим, що у них є досвід з дітьми з ООП, нічого страшного в цьому вони не бачать. Нам запропонували знайти помічника персонального, сказали, що для українців кошти на це виділені. Я пообіцяла, що проконсультуюсь онлайн з українським психіатром для підтвердження. Десь у грудні 2022 року я отримала висновок й виписані ліки. Ліки тут я купити не можу, тому поки ліки не даю. Висновок ми переклали англійською мовою й передали в школу.
Десь через два місяці в сина з’явилась асистентка. Вона допомагає, спілкується, якщо син щось не розуміє, дитина пише через перекладач.
Розмовляючи з мамами дітей з ООП з досвідом перебування за кордоном, School Navigator відмітив, що у європейських країнах спостерігається високий ступінь толерантного ставлення до всіх людей з особливими потребами. Україні ще слід вдосконалювати цей підхід.
Проте рівень доступу до медицини та деякі бюрократичні моменти в Україні все ж таки вирішуються набагато швидше, ніж у Європі.
Якщо ви шукаєте приватну школу з інклюзивним навчанням в Україні з можливістю психолого-педагогічної корекції, скористайтеся фільтром «Сервіс», де можна відібрати школи за цими критеріями.
{{read_more|Читайте також| 4766, 2225}}
Джерело фото Depositphotos
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram