Одного вечора дівчина, з якою ми щойно познайомилися у компанії нових для мене людей, запитала мене, якої я думки про Шарія і Монтян. Я чесно зізналася, що ніякої, бо лише чула про них, але нічого не знаю, щоб судити про це. І мені було дуже соромно, враховуючи те, що відрекомендувавшись, я сказала, що маю стосунок до журналістики. Тоді я знайшла собі сяке-таке виправдання: телевізора я не дивлюся, та й загалом маю час тільки на новини, які стосуються моєї роботи у сфері прав людини.
Цей випадок змусив мене задуматися. У результаті пошуку з’ясувалося, що таку проблему маю не тільки я. Міленіали, або ж покоління Y (ті, що народилися у період із 1980 до 2000 року) таки відрізняються від попередніх генерацій щонайменше способом мислення. І ще один невеселий висновок: невігластво можна сміливо вважати однією з провідних рис нас, покоління 1980-х та 2000-х.
Різні соціологічні дослідження сходяться в тому, що міленіуми загалом значно більш освічені, ніж їхні попередники. Понад 2/3 молодих людей, які зараз молодші за 35, здобулипринаймні науковий ступінь бакалавра. Жінки дедалі активніше долучаються до студентських лав. Також все більше міленіалок працевлаштовані - порівняно зі своїми матерями та бабусями, коли ті були молодими.
Так, ми загалом значно краще освічені, адже зараз освіту отримати може ледь не кожен. Нині непрестижно вступати до ПТУ, а для багатьох університет – прекрасна можливість «відкосити» від служби в армії.
Тепер багато дискутують про те, що навчання за принципом «зазубрив-здав-забув» неефективне, адже потрібну інформацію можна просто загуглити. Доля правди в цьому є, а тому багато західних освітніх систем переорієнтовуються на інший лад. Дітей вчать навичкам опрацювання інформації та критичного мислення (ось так, наприклад, це відбувається у Фінляндії, – Platfor.ma). Однак чого варті такі навички, якщо людина лише поверхово оперує фактами у сфері, про яку взялася критично мислити?
Молоде покоління звикло читати заголовок публікації, а далі стрімко ковзати поглядом вниз, охоплюючи поглядом фігуру літери F. Якщо погляд ніщо не зачепило, ми з чистою совістю закриваємо вкладку.
Цілком імовірно, що саме з цим пов’язане таке популярне явище як прокрастинація. Інформаційних тригерів з різних боків занадто багато, особливо якщо залишити увімкненими сповіщення із пошти та соціальних мереж у робочий час. Спроба відволіктись від роботи тільки на один пост завершується щонайменше через півгодини, коли скролити далі вже немає сил.
Нам, представникам покоління Y, легше сприймати меми, бо вони прості й зрозумілі. Там мало тексту і смішна, часто геть примітивна, візуальна складова. Та й взагалі багато читати ми не любимо. Щоб перевірити це, просто порівняйте кількість лайків, які у Facebook набере ваше фото та текстовий пост (а у Цукерберга недарма саме в такий спосіб ранжують контент).
У своїй книжці «Голова як решето: навіщо вмикати мізки в епоху ґаджетів і Google» Вільям Паундстоун обґрунтовано стверджує, що тепер освіченість не дорівнює знанням. Дослідник стверджує, що у США покоління міленіалів не має фундаментальних культурних знань. При цьому ми все менше знаємо про те, що, як справедливо зауважував Сократ, не знаємо нічого.
Псевдоекспертні критичні пости у Фейсбуці так і рясніють коментарями від не менших «експертів». Температура дискусії звичайно залежить насамперед від інфоприводу. Користувачі соцмереж не соромляться писати в’їдливі відгуки із неприхованою цинічністю. Створюється враження, що буквально кожен коментатор у темі просунутий куди більше, ніж автор.
Щойно отримавши поверхові знання щодо будь-якого питання, ми вже схильні вважати, що можемо про це сперечатися. Спостерігаються і протилежні тенденції. Так, щороку ми маємо шанс знову посміятися із нової підбірки перлів ЗНО з української літератури. Тобто нібито зі знаннями все не дуже добре. Однак при цьому кількість grammar nazi, які вперто демонструють свої вміння швидко перевірити правопис слова і зробити зауваження авторові якої-небудь публікації, все зростає. Це як у дискусіях про християнство по-міленіумськи: украй рідко хоча б один із тих, хто сперечається, прочитав Біблію повністю.
Так, тепер прийнято вважати, що достатньо мати «загальне уявлення» щодо будь-якого явища. Деталі можна знайти в інтернеті. Але біда в тому, що загального уявлення як такого просто немає.
Ми можемо спокійно виправдати себе тим, що потреба в колекціонуванні знань відпала з появою пошукових систем. Якщо чогось не знаєш, усе одно можна це загуглити всього за кілька секунд. Головне, що потрібно – вміти користуватися пошуковиком та мати доступ до інтернету. А це нині у західному світі має майже кожен.
На жаль, не все так просто: часто вміння знайти і навіть оперувати фактами недостатньо для розуміння ситуації. Google – не панацея, особливо в тих випадках, коли потрібний контекст. Його осягнення і є знаннями, які мають бути в голові, а не у хмарному сховищі.
Тренд підписувати власні фото глибокими цитатами давніх і не дуже мислителів та науковців увійшов і закріпився разом із популярністю соціальних мереж. Він актуальний і досі: принаймні один ваш друг за останній місяць опублікував на своїй сторінці селфі і підписав чиєюсь сповненою глибини фразою.
Тут не настільки цікава сама ситуація, як те, як ми ставимося до інформації. Ми бездумно поширюємо цитату, якщо вона підписана іменем знаменитості. Так, скажімо, навряд чи виникнуть сумніви щодо достовірності фрази, якщо зазначено, що вона належить Альбертові Ейнштейну. А направду відомим людям часто приписують вислови, які вони ніколи не казали.
Від того, що інформації ставатиме все більше, а часу на її якісну обробку пропорційно менше, вже нікуди не втечеш. Цілком можна виправдати власне невігластво тим, що тепер ми щодня мусимо «перетравлювати» більше даних, ніж за ціле життя людини кілька тисяч років тому.
Саме тому наша стрічка новин у соціальних мережах стає все більше персоналізованою. Ми хочемо бачити передусім те, що нас цікавить, а не все підряд. А тому про якийсь освітній мінімум – елементарні загальні знання – говорити важко.
Добре це чи погано, а робити щось із таким станом речей треба. Хоча б для того, щоб усвідомлювати, наскільки жахливо мізерні наші знання у темі, на яку ми саме зібралися подискутувати.