Першого липня в Українському католицькому університеті відбувся Всеукраїнський форум «Колективна стійкість, зцілення та зростання у відповідь на досвід колективної травми». Однією з доповідачок на події була дитяча сімейна психологиня Світлана Ройз. Експертка поділилася своїми вимірами стійкості й власним досвідом, як справлятися зі стресом. УКУ поділився текстом виступу. Далі пряма мова.
Бамбукова флейта – мій особистий символ стійкості. Часто саме з її кількох нот я починаю зустрічі. Вона завжди зі мною у валізці як відчуття осі, за яку я можу триматися і яка допомагає мені налаштуватися на аудиторію. Кожного разу це інша мелодія. Як метафора, що кожна людина і її життя – це теж окрема мелодія. Флейта для мене символізує вісь – хребет, який має бути рівним. Стояти прямо, в повний зріст – це один з виборів в процесі плекання нашої стійкості.
Травматичний досвід впливає на зони в нашому мозку, що відповідають за мовлення. Коли нам страшно, вони можуть блокуватися. Видати звук – це почати процес стабілізації. Гра на флейті – це теж практика стабілізації. Ми переповнені різними дискомфортними звуками і процес гри на цьому інструменті дає можливість налаштуватись на інший звук – внутрішній.
Мене колись вразила думка про те, що вихід з в’язниці травми вимощений словами. Те, що ми зможемо висловити – ми зможемо опрацювати. Це ще один з принципів стійкості – висловлення, можливість розповідати за допомогою різних засобів свою історію. Слід розуміти, що ми усі інструменти. Перед концертами музиканти налаштовуються. Чи налаштовуємося ми, перед тим як вийти «грати» свою партію стійкості? Чи наше звучання чисте під час зустрічей з іншими людьми?
Також важливо дати відповідь на питання: я зараз оголений нерв, чи натягнута струна? Якщо я в стані оголеного нерва – для мене усе стає тригером, я звучу болем та передаю його іншим. Це стан, в якому важливо просити про допомогу та приймати допомогу. Натягнута струна натомість дає можливість відчувати динаміку, відгукуватись на потреби, звучати силою та стійкістю. Усвідомлення свого стану – ще одна умова особистої та колективної стійкості.
Стійкість родин побудована на концентрованій любові, усвідомленому виборі життя і нашій експертності в стресі. У травмотерапії є поняття «експертного стресу», коли ми знаємо, як впливає стрес саме на нас та наших дітей і обираємо свідомо стратегію дій, яка може допомогти. Ми не уникнемо досвіду стресу, але будемо підготовлені. Це ніби знати, що буде злива і взяти парасольку. Складність у тому, щоб таки знати свою стратегію, вивчити стратегії дітей та рідних і пропонувати те, що працює саме для них. Іноді саме нечутлива допомога створює дистанцію.
Якщо моя стратегія подолання стресу – раціоналізувати та діяти, тоді я можу давати поради та вказівки у тих випадках, коли моїй дитині потрібно, щоб її просто обійняли. Родини, які стали експертами в стресі і співналаштуванні, – більш стійкі.
Коли мій чоловік йшов добровольцем у військо (йому 53 роки, має гіпертонію і майже не бачить на одне око), я була налякана. Але знала, що не можу стояти перед його вибором. Бо це позбавить його відчуття сили та сенсу. Я не можу жити так, щоб він дивився тільки на мене і на дітей, він має бачити свій сенс і свій шлях. Не втрачати бачення сенсу – це теж один з принципів стійкості. Він зробив вибір і ми маємо стійко, з рівною спиною, з любов’ю стояти за ним.
Мене питають знайомі, як я могла відпустити чоловіка, мовляв, ти що не розумієш, що його можуть вбити? Ти розумієш, що не впізнаєш його, коли він повернеться? Щоб стояти у повний зріст, не уникати реальності і мати можливість дихати, я пройшла подумки цей шлях, допустила, що він може не повернутись, що я робитиму, як скажу дітям та рідним, як вибудовуватиму життя. Ця складна внутрішня робота дала мені можливість бути сміливішою та свідомо дивитись на таке різне життя. Але знати, що смерть існує і вона можлива – це не означає впускати її у своє життя.
Наступний крок – обирати життя, робити все, щоб не втратити життєздатність, особливо, коли поруч діти. Я вірю в те, що чоловік захищений моєю любов’ю, вірою в життя і моїм постійним усвідомленим пошуком контакту з життям.
Коли мене питають батьки, що найважливіше потрібно зробити, щоб підтримати дітей, я пояснюю, що війна не має закривати життя. Зберігати контакт з життям, помічати його – це важливий момент нашої регуляції.
Концентрована любов та відданість – це вибір. Якось чоловік сказав мені: «Ти так прекрасно без мене справляєшся. Тобі зараз можливо вже ніхто не потрібен». Я йому відповіла, що наші стосунки зараз більш чисті та чесні, бо «я з тобою не тому, що я не можу без тебе, а тому, що я хочу бути з тобою. Я точно впораюсь сама. Але мій вибір бути з тобою».
А наша донька переживає, що змінилась за той час, поки її тато воює і чи впізнає її, чи буде любити. Кожного дня я надсилаю чоловікові фото доньки, і для того, щоб він бачив її зміни. Любити, бути поруч, приймати зміни – це навичка та вибір.
Також я спостерігаю за старшим сином, якому 22 роки, він математик, навчається на магістратурі. Його дівчина вчиться за кордоном. Коли тобі 22 роки, і у тебе кохання на відстані – це випробування. Коли я бачу, як вони підтримують зв’язок, які вони близькі, як дівчина сина намагається на канікулах приїжджати, щоби бути разом, – для мене це прояв стійкої любові.
Ми маємо бути готовими і до криз родин та самого інституту родини, бо життя на відстані та життя на межі сил оголює хребет – вісь наших стосунків. В житті з такою кількістю стресів та їх подолань ми переосмислюємо стосунки та свої ролі.
Ми проживаємо такі різні досвіди: родина, що живе в своєму домі; що втратила дім; що пускає коріння в іншому місті чи країні; родина, де батько чи мати на війні; де батько в Україні, а діти за кордоном; де батько побачив дитину вперше після народження в відпустці; родини, що переживає втрату; родини з невизначеною втратою; де є ті, хто потребують протезування та лікування…
У кожного своя межа витримування, кожна родина викарбовує свою особисту стійкість, і, можливо, прояв загальної мудрої стійкості – це безумовна повага, без порівнянь та знецінення. Ми ще не навчилися не мірятися болем, а поважати досвід, біль і силу кожного.
Тема, в якій я не бачу ґрунтовної роботи та досліджень, – це про стійкість літніх людей. Поруч зі мною літні батьки, я працюю з різними родинами, і бачу, як вони гартуються і як проявляється їх мудра літня стійкість.
Також велика підтримка для родинної стійкості та сили – це домашні тварини. В березні 2022 року ми з донькою їхали з Київської області в Івано-Франківськ з нашою кішкою Широю. Ми шукали можливості жити з нею, хоч це було не просто. Донька тоді сказала, що ми не кинули Ширу і тепер вона точно впевнена, що її теж ніхто не покине. Ось так це розуміють діти. Відданість тим, хто тобі довіряє, – це особлива сила. Відповідальна відданість – теж сила нашої стійкості.
Окрема тема мого життя та піклування – діти. Я не люблю, коли кажуть, що діти наше майбутнє. Для мене це звучить наче зазіхання на їх майбутнє. На мою думку, ми просто вкладаємо в них те, що маємо, свою життєвість, щоб вони мали що вкласти у своє життя і згодом у своїх дітей.
Стійкість дітей залежить від стану дорослих, і дорослі повинні робити все, щоб захистити їх дитинство. Діти вразливіші, але й адаптивніші. В опитуванні, яке проводив фонд Олени Зеленської, я прочитала, що 71% дітей вважає себе щасливими і 6 з 10 дітей відчувають, що можуть впоратись із проблемою. Ми знаємо, що травма характеризується відчуттям безпорадності, відчуттям жертви і безнадійністю, а діти попри все відчувають себе щасливими та спроможними. Для мене це ознаки зростання. Важливо, щоб нам вистачило сил та стійкості залишатися дорослими поруч з ними.
Щоб підсумувати все, що я сказала, хочу запропонувати вам до роздумів одну вправу-метафору. Уявіть, що стакан – це наше фізичне тіло, або ж метафоричне тіло родини, а рідина (вода) – це те, чим ми наповнені.
Щоб бути наповненими нам потрібно:
Триматися своєї осі, своїх сенсів Усвідомлювати, що тіло несе на собі вантаж стресу Мати можливість висловлювати свій досвід, писати особистий літопис Запитувати себе: я нерв, чи струна, і дбати про свій стан Вміти просити про допомогу Кожного дня робити внесок в свою життєвість Свідомо обирати життя Бути відданими в любові, стійко любити Усвідомлювати, що ми точно змінюємось і маємо приймати наші зміни Бути дорослими поруч з дітьми Бути експертами в стресі Усвідомлювати, що смерть реальна та допустима Дозволяти собі плакати, відгорювати, але обирати життя Зберігати людяність Проявляти повагуВогонь – це травматичний досвід. І ми, буквально, плавимося до рівня своєї наповненості, до рівня своїх сенсів та віри. Тому так важливо тримати стакан, тобто наше фізичне, метафоричне тіло наповненим.
{{read_more|Читайте також| 6163, 5403}}
Джерело фото Depositphotos
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram