Євген Мірошніченко, психолог, бізнес-тренер, розробник освітніх проектів для дітей та автор книг про виховання дітей, на тренінгу в DEC lab допоміг вчителям, психологам і батькам розібратися у понятті “тьютор” та його функціях у житті та освіті дітей. “Освіта Нова” записала найцікавіше.
Рано чи пізно батьки стикаються з питанням, як краще навчати дитину. І найчастіше активні, але невдоволені, вони приходять до альтернативної освіти, або ще далі - до відкриття власної школи, де можна безпечно відійти від рамок застарілої шкільної програми.
Глобальна криза системи освіти є наслідком надзвичайно бурхливого розвитку технологій та зміни навколишнього світу. Щоб створити нову гнучку і ефективну систему освіти, потрібно врахувати тисячу і один фактор, адже для цього не існує універсальної формули чи готового шаблону.
Процес класичної шкільної освіти дуже формалізований: уроки, перерви, контрольні роботи, іспити. Такий стан речей штучний, відділений від реальності і містить небагато практичних навичок. Завдання ж ідеальної освіти – підготувати дитину до життя, допомогти знайти своє місце під сонцем, навчити жити впевнено і розуміти навколишній світ.
Синонімів до слова тьютор багато: викладач, вчитель, репетитор, тренер, коуч. Всі вони так чи інакше перетинаються, однак кожен має власну особливість.
Тьютор реалізовує індивідуальний освітній маршрут дитини. Тобто виходячи із навичок, здібностей та бажань дитини, допомагає виробити ідеальну траєкторію руху.
Ідеальна освіта – це розкриття внутрішнього потенціалу.
На підсвідомому рівні дитина завжди знає, що їй до душі. Вона як жолудь, який за сприятливих умов неодмінно виросте у великий дуб. Й як би ви не хотіли виростити з жолудя яблуню – марно. Спочатку проросте маленький тендітний росток, у якому вже закладений образ дуба. Природа у будь-якому разі візьме своє. Тьютор повинен лише допомогти зробити це якомога раніше.
У цій ситуації важливий результат - плоди, які дерево приносить. Плодючість означає реалізованість людини, те, наскільки їй комфортно у наявному середовищі.
В такому випадку освіту можна порівняти з корінням дерева. Відомо, що у скрутних умовах коренева система дерева може переважати розміри крони у півтора рази. Що агресивніше середовище, то потужніша коренева система, яка дозоляє зачепитися у мінливому заплутаному світі. Адже у сучасних умовах необхідно постійно перелаштовуватися на різні ситуації.
Дитина у пошуках себе рухається інтуїтивно, як коріння дерев росте у напрямку до води та поживних речовин. Тому батьки повинні створювати усі необхідні умови і допомагати пробитися.
Євген наводить приклад із концепції радянського психолога та педагога Шалва Амонашвілі про школу життя:
Ми у світі невипадкові. У нас є призначення, від якого ми не можемо відходити. Нам надані певні інструменти – здібності, таланти. Розкриття талантів допомагає знайти призначення. Школа – місце для експериментів, досліджень, становлення особистості. Дитина в процесі навчання стає самостійною, звільняється від залежності від дорослих. Вчитель – це костиль, який допомагає рухатись, який у хорошій школі з часом стає непотрібним.Дитині притаманна вроджена цікавість, мотивація і здатність навчатися. Аби успішно розпізнати індивідуальні потреби, необхідно уявити майбутнє дитини. Адже побачивши кінцеву точку, набагато простіше змоделювати прямішу і легшу траєкторію руху.
Таким чином тьютор – це спеціаліст з формування майбутнього, який має розгледіти потенціал і змоделювати до нього дорогу.
Уявімо собі Х, який є комплексом невідомих у процесі збору інформації. Паралельно уявімо собі, у якому світі ми житимемо через 10 років. Важко? Тоді згадаємо світ 10 років тому. Приблизно у той час почали з’являтись перші смартфони і соціальні мережі. Сьогодні це речі стали невід’ємною частиною нашого життя та ще й так швидко. Темпи лише зростають і важко уявити, у якому світі житимуть першокласники, які випустяться у 2027 році. Про що казати, коли вже ціле покоління дітей народилося в епоху Інтернету.
Майбутнє неможливо передбачити, як не крутіть. Таким чином наукова картинка світу дає дітям загальне розуміння про процеси у навколишньому середовищі. Однак це вже давно не головне. Нині всю інформацію можна знайти за два кліки. Тому важливо не знати, а вміти шукати і застосовувати.
Тепер уявімо іншу комплексну змінну Y – це невизначеність, за якою стоїть майбутнє. Проклавши шлях від Х до Y ми уявляємо процес трансформації дитини-сьогодні у дитину-в-майбутньому.
Для наставників цей шлях розкладається на декілька рівнів, які полягають у базових питаннях: як вчити? чому вчити? як посприяти командній роботі? як організувати навчальний процес?
У загальноосвітній школі точка Y – скласти ЗНО. Не склав? Вибач, ти невдаха, нікуди не вступиш, вища освіта віднині тобі недоступна, бувай! Однак далеко не усі фінансові генії були відмінниками. Що ж брати в пріорітет?
Саме тьютор є тим самим навігатором, що прокладає найближчий маршрут від Х до Y. Однак не все так просто.
Розвиток дитини нелінійний. Дитина у інтуїтивному пошуку свого покликання рухається по розгалуженому лабіринту, постійно повертаючись до попередніх поворотів, коли бачить «не своє». Під час цього руху дитина експериментує, пробує нове, діє, а потім кидає, якщо щось їй не до вподоби. Не варто сварити дитину, коли вона хоче гітару, а ви лише місяць тому купили їй ковзани, на яких вона більше не катається. Сварити – раціонально, але непедагогічно. Потрібно заохочувати будь-які починання на шляху до розвитку.
Інший фактор, чому дитина може покинути справу, – коли вона не відчуває, що її цінують. Дитині не вистачає підтримки авторитетного дорослого, зворотного зв’язку, який демонструє динаміку її розвитку та успіху. Дитину потрібно хвалити навіть за найдрібніші звершення. Для того, щоб дитина могла ознайомитись з навколишнім світом, вона повинна вийти із зони комфорту. Таким виходом і є навчання, адже робити щось по-іншому – це дискомфорт. При виході із зони комфорту ми розширяємо її рамки.
Маленька дитина розширяє свою зону комфорту щодня.
Зону комфорту дитини умовно можна поділити на два кола. Одне “я можу сам” розташоване всередині другого – “я можу за допомогою дорослого”. Друга зона називається “зоною найближчого розвитку” і означає дії, які дитина сьогодні ще не може без втручання зі сторони, але завтра вже впорається із цим без сторонньої допомоги.
Правильна поведінка дорослого відкриває шлях дитини до нового світу та допомагає не відкотитися назад.
В сучасній хорошій школі працює 1-2 авторитетних для дитини вчителя, думку яких вона враховує поза сумнівом. Уявімо, що у школі в дитини є людина, яка може негайно вирішити усі її проблеми. Чи буде в такому випадку дитина ходити у школу охочіше? Очевидно, так. Тьютор – це освітній адвокат, який представляє інтереси дитини. Адже сама дитина ще не є остаточно сформованою особистістю, тобто не вміє відстоювати свою думку.
Умовно дитина може перебувати лише у двох станах. Коли дитина почувається комфортно, їй нічого не бракує – вона досліджує і розвивається. Проте коли дитина почуває себе у небезпеці, вона виживає – стискається і чекає, коли настануть зміни на краще. У такий час якось не до розвитку.
Перехідний період від садочка до школи для дитини найважчий. Вчора ти розповів віршик і тобі всі аплодують, бо це – дивина, а сьогодні від тебе вимагають незрозумілих речей і кричать. Дитина сумує за мамою, впадає у «зимову сплячку». Цей перехід для дитини необхідно зробити максимально нетравматичним.
Коли школярі молодших класів беруть з собою іграшку, вона постає для них у образі захисника. У новому незнайомому світі їм потрібна знайома плямка, за яку можна зачепитися, коли страшно. Наприклад, у фінських школах діти часто ходять босоніж. Це
дарує їм відчуття дому. Однак фінська модель у чистому її вигляді не підходить для нас, адже фіни розробили її для себе, свого соціуму та культури. Ми можем брати її за основу, проте нам потрібно створити свою модель, яка враховуватиме наші ментальні та культурні відмінності.
Для деяких батьків школа – це камера зберігання дітей: зранку відвів, ввечері забрав. А в цей час дитина ще й повинна розвиватись. Однак за несприятливих обставин це неможливо.
Пам’ятайте основне правило: діти у школі повинні реалізовувати природне бажання вчитися, а не «відбувати строк». Школа створена для дитини, а не дитина для школи.
Важливою складовою освіти, про яку не було згадано вище, є виховання. В школі діти повинні слідувати чітким правилам. Не можна крутитися, не можна розмовляти, треба піднімати руку, а на перерві, у вільний час, не бігати. Куди тоді подіти енергію?
У школі її не вміють направляти у правильне русло. Сучасні діти гіперактивні і сидіти нерухомо 45 хвилин для них на кшталт каторги. Так і атрофується природне бажання вчитися. Якщо молодші діти можуть виплеснути енергію через ігри, то старші ходять до школи лише заради спілкування. Так влаштована психологія людини, що їй необхідна соціалізація, глибинне спілкування, якого не можна отримати на перерві за 15 хвилин.
Соціалізація – вміння налагодити стосунки з іншими людьми і працювати у групі. Якщо дитина знаходиться всередині певного процесу, вона навчається сама по собі безпосередньо через процес виконання завдання, коли вона має інтерес до справи. В такому випадку дитина приходить до точки запитування. Звичайно, їй цього не пояснили. А тепер вона сама вимагає знання. Інакше як це зробити?
Батьківство – це опіка, підтримка, допомога. Правильне батьківство дає розвиток, а неправильне призводить до відчайдушного полювання дитини за інтересами. Ще гірше, коли усю енергію вона направляє у деструктивне русло.
Африканське прислів’я говорить: «Щоб виховати дитину, потрібне ціле селище». Адже дитина багатогранна і вимагає багато уваги від усіх дорослих, з якими контактує. Повна прив’язаність гарантує турботу і безпеку від усіх членів родини, адже кожен з оточення впливає на несформовану особистість дитини.
Тьютор повинен бути філіалом батьків у школі. Він слідкує за соціалізацією, спілкуванням, вихованням. Він повинен завоювати таку ж прив’язаність від дитини, яку вона дарує батькам. Його думка неодмінно вагома, а підтримка авторитетна.
Для кожної своєї ролі тьютор одягає капелюха:
Як з’їсти слона? По шматочкам. А тьютор – це саме та людина, яка поріже слона і допоможе його спожити.
Раціональне рішення на диво просте і банальне. Варто просто відкрито поговорити. Назвемо це діагностикою в режимі інтрев’ю.
Дитина почувається безпорадно, ніяково, розгублено, не може зрозуміти, що від неї вимагають і навіщо це потрібно, рухається на автопілоті. Вона потребує «режиму ручного управління» - покрокового розвитку.
Щоб знайти Х дитини можна скористатися формулою ХоЗнаМУД.
Уявімо велосипед, де заднє колесо – це Хочу, бажання дитини. Переднє колесо – це Знаю, без нього важче тримати рівновагу. Сидіння – це Можу, на ньому зручно їхати. Кермо – Умію, воно направляє інші складові. А педалі – це Дію, адже вони приводить механіхм у рух. Без котроїсь з деталей велосипед не поїде.
Які ж інструменти потрібні професійному тьютору, щоб знайти Y дитини?
Найбільше місця у професійній валізці тьютора займає грамотна мотивація.
Оцінки у школі покликані для розуміння динаміки, вони повинні направляти, а не карати. Однак кожен з нас пам’ятає власне враження від двійки. Ні про які конструктивні висновки і мови немає. Вчителі у школі частіше критикують, аніж хвалять.
У процесі свого руху дитина виявляє уміння, і якщо цього не помічати і не відзначати, дитина може впасти у відчай. Запас міцності без заохочення напрочуд малий – і в результаті дитина знову губиться і знічується. З’являється почуття сорому, яке блокує діяльність, провокуючи почуття «я неправильний».
Інколи важливо просто змінити фокус уваги. Так працює принцип зеленої ручки, коли вчитель виділяє не помилки, а вдалі моменти. На відміну від червоного чорнила на усю сторінку, кардинально змінюється сприйняття з блокування на дію.
Наприклад, якщо ви обираєте першого вчителя для своєї дитини, зверніть увагу на його поведінку з дітьми. Якщо діти посміхаються, біжать вітатися і обіймають – не сумнівайтеся, це правильний вибір.
Головна риса першого учителя не знання, а чуйність. Дитині у новому середовищі надзвичайно потрібна людина, здатна побачити її проблему і якнайшвидше відгукнутися на неї.
Наступний етап – підтримка і турбота. Вчитель повинен бути затишною подушкою, яку можна обійняти, і в яку за потреби можна поплакатись, а головне, яка може помітити кожну маленьку перемогу і похвалити за неї.
Похвала буває згорнута і розгорнута. Часто чуємо на дитячому майданчику щось на кшталт: «Молодець! А тепер біжи і пограйся ще». Це згорнута хвала, яка не приносить жодної користі. Розгорнута хвала повинна конкретно описувати фактор, за який дитину заохочують і містити ваше ставлення до цього. В результаті ми отримуємо якісне засвоєння. Хваліть тут і зараз, не відкладайте, не стримуйте емоції. Обов’язково опишіть результат роботи, який ви бачите. Важливо проговорити це, виділити особливість і описати своє ставлення.
Універсальна формула ефективної похвали складається з трьох пунктів: я бачу, я ціную, я відчуваю.
У жодному разі не можна відмахуватися від дитини. Уявімо дивний малюнок вашого синочка з кривим сонечком і коником. Візьміть його у руки і детально ознайомтеся. Далі діємо за формулою: «Який гарний малюнок! Ти зобразив коника, галявинку і сонце. Впевнений, він гарно тут почувається. Який неординарний стиль. Ти точно старався і покращив свої навички. Мені це дуже подобається».
Компліменти теж підійдуть. Вони допомагають дитині розкритися вам назустріч. Комплімент відзначає поведінку, процес, зовнішній вигляд. Похвала здобувається за результат або досягнення.
Але тільки цього недостатньо. Потрібен особливий підхід до кожної дитини. Діти цінують, коли з ними спілкуються, як з дорослими. Коли учитель говорить з дитиною на рівних, він невербально повідомляє «я запрошую тебе існувати у моєму житті».
Справжній учитель-тьютор має проявляти до дитини цікавість як до цінної особистості.
Потрібно відкритися їм назустріч і дати їм можливість полюбити себе.
Якщо поруч з дитиною вчасно опиниться кваліфікований тьютор, це допоможе їй зекономити такий важливий у житті час і визначитися зі сферою інтересів. Хіба справа усього життя, що приносить задоволення не є складовою щастя?