Забезпечити належну увагу кожному учню в класі — завдання не з легких. Проте у взаємодії з високочутливими дітьми найголовніше не кількість уваги, а її якість і підхід.
Дослідження Майкла Плюсса та його колег із Лондонського університету Queen Mary свідчать, що близько 30% дітей мають високу чутливість. Вони швидше втомлюються та потребують більше часу на занурення в навчальний процес, а також гостро реагують на фізичні та емоційні подразники. Такі учні важко сприймають будь-які зміни у навчальному процесі, наприклад новий розклад, перестановка меблів, інший вчитель, або несподівана контрольна.
Втім, висока чутливість має й свої переваги. Ці діти надзвичайно уважні до деталей й глибоко відчувають навколишній світ, що часто відображається у їхніх унікальних творчих здібностях. Якщо в класі панує дружня атмосфера й учитель розуміє потреби такої дитини, вона розкривається – із задоволенням займається творчістю, вигадує, пропонує щось нове.
Через свою вразливість такі учні більш схильні до сором’язливості та підвищеної тривожності. Під час опитування високочутливих молодших школярів я дізналася, що основні фактори, які викликають у них тривожність – це страх самовиявлення (тобто страх висловити свою думку, проявити свої здібності) та стосунки з вчителем.
Розглянемо маленькі кроки, які допоможуть вчителю краще зрозуміти та підтримати дитину з високою чутливістю в потрібний момент.
Високочутливі діти тонко відчувають настрій дорослого й можуть болісно реагувати на зауваження чи критику. Вони потребують довіри й відчуття безпеки поруч із дорослим, якому можуть розповісти про свої переживання. Тут допомагає емпатія: уміння побачити світ очима дитини, відчути її страхи й надії. Крім того, емпатія дозволяє вчителю глибше розуміти мотиви й потреби дитини, що сприяє побудові індивідуального підходу, підвищенню мотивації до навчання. Так зароджується довіра, і вчитель стає безпечним «прихистком», до якого хочеться звернутися за порадою.
Іноді достатньо уважно вислухати учня: розташуватися на одному рівні з ним, налагодити зоровий контакт, звертаючи увагу на мову тіла, міміку та жести. Тоді дитина відчує, що її слова й переживання справді важливі. Така взаємодія знижує тривожність і допомагає учневі спокійно зануритися в навчання.
Якщо дитина засмучена або перенавантажена емоціями, їй украй складно зосередитися на навчанні. Деякі високочутливі діти бурхливо проявляють почуття назовні, інші навпаки — переживають усе в собі.
Допомогти їм розібратися у власних станах може звичайна розмова, де ми називаємо емоції на ім’я: «Ти чимось засмучений?», «Можливо, ти сердитий?». Це дає змогу дитині усвідомити, що вона відчуває, і не боятися говорити про це.
Американський психолог Джон Ґоттман вважає, що коли діти вчаться розуміти та називати свої емоції, це допомагає їхній нервовій системі та дозволяє швидше заспокоїтися після стресу. Завдяки цьому дитина може перетворити незрозумілі та неприємні відчуття на щось конкретне, з чим можна впоратися.
Якщо учень не надто любить розмовляти, стане в пригоді «шкала емоцій» або картка, на якій можна показати свій настрій. Головне — дати зрозуміти, що будь-яка емоція природна, а вчитель готовий вислухати та допомогти.
Іноді високочутлива дитина прагне ідеальної досконалості, надто переймається через дрібниці й засмучується, якщо результат виходить не таким, як задумувалося. Щоб уникнути надмірного перфекціонізму, корисно показувати, що справжня цінність не завжди полягає в ідеальності, а й у самій спробі та креативності. Добре відзначати любов дитини до порядку й систематичності, проте надмірна увага до «ідеального» виконання може призвести до того, що учень перевтомиться і не встигне виконати завдання до кінця.
Такі діти часто беруть на себе більше, ніж потрібно, щоб заслужити схвалення вчителя. Тут важливо слідкувати, аби вони не перенавантажували себе. Збалансовані правила й межі дають дитині розуміння: «Ти можеш багато чого, але не зобов’язана робити все бездоганно». Варто навчити дитину не фокусувати увагу на її невдачах, а більше радіти власним перемогам, навіть самим незначним.
Високочутливим дітям може бути важко працювати в режимі поспіху чи під невідривним поглядом дорослого. Вони довше формулюють відповіді й легко розгублюються, якщо мають жорсткі обмеження в часі.
Тут важливо терпляче вислухати таку дитину. Якщо вона запинається, або робить довгі паузи під час своєї відповіді, краще дати їй достатньо часу і не поспішати з підказками або виправленнями. Це дозволить дитині зібрати думки, висловитися власними словами та відчути впевненість у своїх відповідях, без страху зробити помилку або бути перебитою.
Якщо дитина боїться ставити запитання чи просити про допомогу при всіх, можна придумати умовний «сигнал». Скажімо, покласти на стіл кольорову картку, коли потрібне додаткове пояснення.
Навантаження та тиск на таких дітей варто збільшувати поступово. Важливо відчувати, коли учень вже готовий узятися за складніше завдання, а коли краще дати йому відпочити чи пояснити все знову. Проте не варто повністю оберігати дитину від складнощів — інакше вона може відчути свою «неповноцінність». Важливо, щоб складність завдання відповідала віку, здібностям та емоційному стану учня.
Оскільки високочутливі діти важко сприймають несподіванки, варто завчасно повідомляти їх про майбутні зміни, перевірки знань чи нові завдання. Так вони менше хвилюватимуться й почуватимуться впевненіше. Зауваження таким учням краще робити м’яко, у формі дружньої поради.
Перш за все, важливо підтримувати самооцінку учня та вчити його поважати себе. Добре говорити дитині теплі слова та помічати її маленькі досягнення, а також виявляти сфери, де вона особливо сильна. Якщо відчуває, що перевершує однолітків у чомусь конкретному (наприклад, у малюванні чи розв’язанні логічних задач), це допомагає йому компенсувати слабкіші сторони та розвивати впевненість. Варто заохочувати дитину до розумного ризику: пробувати щось нове та вчитись долати дрібні невдачі без відчуття «катастрофи».
Багатьом високочутливим учням подобаються проєкти на природі: догляд за рослинами, тваринами чи участь у шкільному садівництві, якщо школа це пропонує.
Щоб розвивати навички комунікації, підтримуйте будь-які ініціативи учня, пов’язані зі взаємодією з однолітками, заохочуйте гру в команді. Інколи публічні виступи перед великою аудиторією можуть бути для високочутливих учнів справжнім викликом. Тому краще починати з вузького кола друзів або класу, підтримуючи й заохочуючи дитину зробити невеличкий крок до більшої впевненості.
Учитель може допомогти сформувати в класі дружню атмосферу, пояснюючи учням, що кожна людина має свої унікальні риси характеру й що висока чутливість не означає слабкість. Водночас бажано уникати позначень на кшталт «тихенька» чи «сором’язлива» – вони можуть приклеїтися як ярлики й знизити самооцінку дитини.
Буває, що через конфлікти чи непорозуміння високочутливий учень виглядає замкненим і відстороненим. Варто дати йому шанс самостійно розв’язати конфлікт. Якщо ж видно, що дитина залишається засмученою протягом декількох днів, обговоріть ситуацію з батьками, а за потреби залучіть шкільного психолога. Вчасне вирішення конфлікту допоможе уникнути травматизації учня.
Щоб забезпечити комфортні умови для навчання високочутливих дітей, необхідно мінімізувати кількість подразників, таких як неприємний шум, гучні звуки, яскраве світло, різкі запахи та надмірна увага сторонніх. При використанні аудіоматеріалів необхідно вмикати записи на помірному рівні гучності. Добре коли освітлення в класі тепле, м’яке та регульоване.
Варто помічати, коли дитина перевтомилась: якщо вона втрачає інтерес чи дратується через дрібниці, можливо, час на коротку перерву. Такі учні мають наявну потребу в усамітненні та відпочинку. Тому, під час перерв та після уроків необхідно забезпечити для них можливість побути у тихому, спокійному місці, де вони зможуть зняти напругу.
Сучасний вчитель має надто велике навантаження, щоб виконувати безліч рекомендацій одночасно. Проте навіть кілька «маленьких кроків» назустріч високочутливій дитині допоможуть їй впевненіше зростати, розвивати свої таланти й відчувати щиру підтримку в колективі. Ці прості зміни дадуть учневі зрозуміти, що його помічають і цінують, а вчителю – побачити результати у вигляді підвищеної мотивації та творчої активності учня. Коли високочутлива дитина відчуває, що її приймають, вона розквітає – і від цього виграє весь клас.
Джерела:
Aron E. The Highly Sensitive Child: Helping Our Children Thrive When The World Overwhelms Them. New York : Harmony Books, 2002. 368 p. Baryla-Matejczuk M., Fabiani M. Supporting the Development of Highly Sensitive Children. Lublin : Innovatio Press Publishing House. 2021. 75 p. Environmental sensitivity in children: Development of the Highly Sensitive Child Scale and identification of sensitivity groups / M. Pluess et. al. Developmental Psychology. 2018. Vol. 54, No. 1. P. 51–70. Ґоттман Дж. Емоційний інтелект у дитини. Харків: Віват, 2023. 272 с. Зімбардо Ф., Редл Ш. Сором’язлива дитина. Як подолати дитячу сором’язливість і попередити її розвиток. Київ: Видавничий дім «Сварог», 2021. 308 с.{{read_more|Читайте також| 6723, 6743}}
Джерело фото Depositphotos
Приєднуйтесь до нашої сторінки і групи у Фейсбуці, спільнот у Viber та Telegram